Левоміцетини

Основний представник групи – левоміцетин – синтетичний препарат, аналогічний до природного антибіотика грибкового походження. Найчастіше використовують такі препарати, як левоміцетин, левоміцетину стеарат, левоміцетину пальмітат, левоміцетину сукцинат.

Левоміцетин пригнічує синтез білків у мікробних клітинах, з`єднуючись із 50-S-субодиницями рибосом. Також препарат інгібує активність ферменту пептидилтрансферази, перешкоджаючи подовженню поліпептидного ланцюга. Ефект левоміцетину бактеріостатичний.

Спектр дії левоміцетину дуже широкий, але реалізувати антибіотик повною мірою в медичній практиці не вдається через його високу токсичність (левоміцетин – резервний антибіотик). Левоміцетин пригнічує ріст більшості штамів пневмококів, стрептококів, стафілококів, менінгококів, гемофільної палички, бруцел, рикетсій, хламідій, міко-плазм, холерного вібріона. До дії левоміцетину чутливі багато штамів кишкової палички, шигел, сальмонел, ентеробактера. Важливо, що антибіотик блокує ріст таких анаеробів, як бактероїди, фузобактерії, анаеробні коки. Резистентність флори до левоміцетину розвивається повільно.

Левоміцетин призначають переважно всередину. Левоміцетину сукцинат вводять внутрішньовенно (рідше – внутрішньом`язово або у вигляді аерозолю у легені). Іноді левоміцетин вводять через пряму кишку. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Його біодоступність при ентеральному введенні перевищує 90%, що забезпечує високу концентрацію препарату в крові. Але надзвичайно виражений гіркий смак левоміцетину може стати причиною блювання. Негіркі на смак стеарат і пальмітат левоміцетину. Парентерально призначають левоміцетин при менінгіті, коли через блювання, судоми або непритомний стан приймання антибіотика per os неможливе. Ступінь зв`язування левоміцетину з білками становить 50–60%. Препарат легко проникає у різні тканини та рідини організму. 90% введеної дози зазнає біотрансформації у печінці. Незмінені 10% препарату виводяться через нирки, що забезпечує протимікробний ефект у сечовивідних шляхах.

Левоміцетин потрібно призначати тільки при тяжких інфекціях, спричинених чутливою до левоміцетину флорою. Показаний препарат при гемофільному, менінгококовому або пневмококовому менінгіті, абсцесі мозку, системному сальмонельозі, дизентерії, рикетсіозах, внутрішньоочній інфекції (опіки очей, трахома), реактивному артриті, бруцельозі, туляремії. При респіраторних інфекціях доцільно призначати у вигляді аерозолю комбінований препарат левоміцетину – тіамфенікол гліцинат ацетилцистеїнат.

Усередину левоміцетин призначають у таблетках або капсулах по 0,25–0,5 г 4 рази на добу. Парентерально (частіше – внутрішньовенно) вводять 2–3 рази на добу у вигляді 20% розчину левоміцетину сукцинату. Для зовнішнього застосування (лікування шкірних інфекцій, опіків, тріщин та ін.) використовують 10% лінімент левоміцетину або синтоміцину. Левоміцетин є складовою частиною різних мазей (“Левоміколь”, “Левосин” та ін.) і аерозолів (“Левовінизоль”, “Оласоль”).

При ентеральному та парентеральному введенні левоміцетину необхідно проводити чіткий розрахунок дози введеного препарату на масу тіла хворого. Курс лікування не повинен тривати більше 10–14 днів. Обов`язковий контроль картини крові та функції печінки.

Левоміцетин – токсичний антибіотик з незначною широтою терапевтичної дії. Препарат пригнічує кровотворення, що супроводжується розвитком анемії, лейкопенії, тромбоцитопенії. У пацієнтів з генетично зумовленим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази левоміцетин спричиняє гострий медикаментозний гемоліз. Негемолітична анемія при терапії левоміцетином розвивається у пацієнтів з генетично зумовленою недостатністю уридиндифосфоглюкуронової трансферази. Левоміцетин блокує мітохондріальний фермент ферохлатазу (забезпечує включення заліза у структуру гема), що є причиною залізодефіцитних анемій, міодистрофій та гіпотрофій.

У новонароджених та дітей перших 3 місяців життя введення левоміцетину призводить до розвитку “сірого” колапсу. Причиною цього є недостатність дихальних ферментів у мітохондріях міокарда, повільне виведення препарату з сечею та недостатність ферментів печінки. Після введення левоміцетину розвиваються розлади дихання, які супроводжуються тяжким метаболічним ацидозом і судинним колапсом.

Іноді розвиваються ускладнення, зумовлені хіміотерапевтичним ефектом левоміцетину: загострення захворювання внаслідок масивного руйнування мікробних клітин і вивільнення ендотоксинів, шкірно-алергічні реакції, дисбактеріоз кишечника, кандидоз, суперінфекція, спричинена синьогнійною паличкою, резистентними штамами стафілококів, протеєм.