Принципи вибору протималярійних засобів

Протималярнійні засоби застосовують для лікування і профілактики малярії. Для лікування малярії в гострому періоді (малярійна лихоманка, малярійна кома) застосовують гематошизотропні засоби, які впливають на еритроцитарні форми плазмодіїв (хінгамін, хінін, мефлохін та ін.). Ці препарати добре проникають всередину еритроцитів і сприяють швидкому клінічному покращанню. Резистентність плазмодіїв до цих препаратів розвивається порівняно повільно.

Резервною групою (у випадку резистентності плазмодіїв до основних препаратів) є хлоридин, бігумаль, примахін, хіноцид, сульфаніламіди, сульфони і тетрацикліни. Препарати менш ефективні порівняно з вищеописаними. Їх дія розвивається повільно, а резистентність плазмодіїв – швидко. Часто використовують комбінації кількох препаратів з різними механізмами дії.

При малярійній комі призначають хінгамін і хінін парентерально. З метою профілактики рецидивів триденної і чотириденної малярії використовують примахін.

Для індивідуальної хіміопрофілактики у людей, які знаходяться в небезпечних щодо захворюваності на малярію районах, використовують засоби, які впливають на прееритроцитарні форми плазмодіїв (хлоридин). Іноді з цією самою метою призначають гематошизотропні засоби (хінгамін, мефлохін та ін.).

Для загальної хіміопрофілактики, яка передбачає попередження поширення малярії від хворих людей, використовують гамонтотропні засоби (примахін, хлоридин, хіноцид). У цьому випадку в тілі комара не утворюються спорозоїти.

Засоби для лікування амебіазу

Збудником амебіазу є Entamoeba histolytica, що існує у двох формах: вегетативній і цистній. Перетворення вегетативної форми у цистну відбувається за наявності анаеробної бактеріальної флори (клостридій). Потім із цист утворюються вегетативні форми амеб, які живуть у порожнині кишечника (без будь-яких симптомів) і харчуються залишками органічних речовин бактеріального походження. Під впливом аеробних бактерій (кишкова паличка) амеба набуває патогенних властивостей. Вегетативні форми амеб виділяють протеолітичний фермент, який розчиняє тканини. Це сприяє утворенню інвазивних форм амеб, які стають гематофагами. В ендоплазмі інвазивних форм амеб спостерігається значна кількість еритроцитів. На цьому етапі розвивається інвазивний амебіаз (амеби знаходяться як у просвіті кишечника, так і в його стінках). Із стінки кишечника гематогенним шляхом амеби можуть потрапити у печінку, легені та інші органи.

Лікування амебіазу відрізняється залежно від локалізації амеб.

Класифікація протиамебних засобів

1. Препарати, ефективні при будь-якій локалізації амебіазу: метронідазол.

2. Препарати прямої дії, ефективні при локалізації амеб у порожнині кишечника: хініофон, інтетрикс.

3. Препарати непрямої дії, ефективні при локалізації амеб у порожнині кишечника і в його стінках: тетрацикліни.

4. Препарати, які діють на амеб у стінках кишечника і в печінці: еметину гідрохлорид.

5. Препарати, ефективні переважно при локалізації амеб у печінці: хінгамін.

Універсальним препаратом, ефективним при будь-якій локалізації амеб, є метронідазол (трихопол). Препарат запроваджений у медичну практику у 1951 році як протитрихомонадний засіб. Швидко з`ясували, що метронідазол згубно впливає не лише на трихомонад, а й на лямблій, амеб, балантидій та Helicobacter pilori. На цистні форми паразитів метронідазол не діє. Препарат виявляє потужну паразитоцидну дію. Призначають метронідазол усередину у таблетках по 0,25– 0,5 г після їди 3 рази на день. Із шлунково-кишкового тракту препарат всмоктується добре, в організмі значною мірою зазнає метаболізму. Незмінений метронідазол та його метаболіти виводяться із сечею. Невелика кількість метронідазолу виділяється слинними залозами, кишечником і молочними залозами. Промисловість випускає метронідазол також у розчині для внутрішньовенних ін`єкцій, а також у вигляді супозиторіїв для введенння у піхву. Із побічних ефектів спостерігаються диспептичні розлади (нудота, діарея, металевий присмак у роті, зниження апетиту), тремор, порушення координації. Іноді мають місце ураження шкіри та слизових оболонок. Метронідазол малоефективний при локалізації амеб у порожнині кишечника. У таких випадках його комбінують з хініофоном або йодохінолом. Метронідазол порушує активність ацетальдегіддегідрогенази, викликає накопичення ацетальдегіду, що є причиною непеносимості алкоголю.

Хініофон (ятрен) активно впливає на вегетативні форми і цисти амеб, які локалізуються у порожнині кишечника. Призначають препарат усередину. Хініофон погано всмоктується із шлунково-кишкового тракту (близько 10–15%), тому в порожнині кишечника створюється висока концентрація препарату, яка й забезпечує загибель паразитів. Хініофон не активний при ураженнях амебами печінки, легенів та мозку. Токсичність препарату низька. Хініофон можна застосовувати також у клізмах при виразкових колітах, амебній дизентерії, зовнішньо в розчинах і мазях для лікування ран, опіків, у гінекологічній практиці.

Близький за своїми властивостями до хініофону препарат йодохінол.

Препарат інтетрикс впливає на амеб, грибів роду Candida, грам-позитивні та грамнегативні бактерії. Призначають препарат при діареї, кишковому амебіазі. Препарат малотоксичний, не чинить побічних ефектів.

Тетрациклін – антибіотик, який практично не чинить прямої дії на амеби. Але препарат згубно впливає на бактеріальну флору кишечника, яка поглинає кисень. За таких умов зникає анаеробне середовище, необхідне для існування амеб. Через це тетрациклін називають протиамебним засобом непрямої дії. За протиамебною ефективністю тетрациклін поступається препаратам прямої дії.

Для лікування гострого амебіазу кишечника застосовують також мономіцин.

Еметину гідрохлорид – це препарат, який виділений із кореня іпекакуани. Є ефективним протиамебним засобом. У терапевтичних дозах еметину гідрохлорид пригнічує вегетативні форми паразитів, але практично не впливає на цисти. Препарат швидко усуває симптоми амебної дизентерії, але не попереджує її рецидивів. Вводять еметину гідрохлорид внутрішньом`язово. Під час приймання всередину препарат виявляє виражений подразливий вплив на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту. Виводиться еметин нирками впродовж тривалого періоду часу (більше одного місяця), через це здатний до кумуляції в організмі. Накопичується еметин в основному у печінці, менше – у легенях і стінці кишечника. Препарат майже не проникає через гематоенцефалічний бар`єр. Еметину гідрохлорид ефективний при амебіазі печінки, легенів, кишечника. На амеб, які локалізуються у порожнині кишечника або в головному мозку, препарат не діє. Із побічних реакцій типові порушення функцій шлунково-кишкового тракту (нудота, діарея, блювання), серцево-судинної системи (тахікардія, болі в ділянці серця, гіпотонія), поліневрити, порушення функції печінки і нирок.

Хінгамін діє на амеб, які локалізовані у печінці, завдяки своїй здатності накопичуватися в цьому органі у високих концентраціях. Характеристика препарату наведена у підрозділі “Протималярійні засоби”).