Макроліди та азаліди

Макроліди – це антибіотики, які містять у складі молекули макроциклічне лактонне кільце, з`єднане з різними вуглеводними радикалами.

Виділяють 3 покоління макролідів:

І покоління: еритроміцин, олеандоміцин;

ІІ покоління: спіраміцин (роваміцин), рокситроміцин (рулід), кларитроміцин (клацид), мідекаміцин (макропен), динозаміцин;

ІІІ покоління (азаліди): азитроміцин (сумамед).

Основою поділу на покоління є спектр дії препаратів, фармакокінетичні особливості та побічні ефекти.

Макроліди малотоксичні і широко застосовуються при захворюваннях, спричинених чутливими мікроорганізмами, в тому числі й у дітей.

Препарати блокують синтез бактеріальних білків на рівні рибосом. Макроліди з`єднуються з 50-S-субодиницями рибосом, що супроводжується порушенням транслокації рибосоми вздовж матричної РНК. У результаті порушується синтез поліпептидних ланцюгів, що є основою бактеріостатичного ефекту.

Макроліди І покоління мають вузький спектр протимікробної дії, впливаючи в основному на грампозитивні мікроорганізми, серед яких – стрептококи, стафілококи, пневмококи, збудник дифтерії та ін. Крім того, до цих препаратів чутливі гонококи, мікоплазми, хламідії, легіонели, спірохети, деякі штами бруцел і мікобактерій та ін. Більшість грамнегативних мікроорганізмів високорезистентні до макролідів І покління.

Макроліди ІІ та ІІІ поклінь мають ширший спектр дії. До них чутливі такі грамнегативні бактерії, як ентерококи, кишкова і гемофільна палички, шигели, сальмонели, бактероїди, Helicobacter pilori. Препарат ІІІ покоління азитроміцин високоефективний до збудників, які передаються статевим шляхом (гонококів, хламідій, спірохет, трихомонад).

Резистентність до макролідів розвивається швидко, тому курс лікування повинен тривати не більше 7 днів. Потрібно враховувати перехресний характер резистентності: у разі виникнення до одного з препаратів резистентність поширюється на всі інші антибіотики – макроліди.

Препарати і покоління

Еритроміцин – малотоксичний антибіотик для ентерального приймання. Він повільно всмоктується у шлунково-кишковому тракті, частково руйнуючись у кислому середовищі. Тому їх приймають у капсулах або таблетках зі спеціальним покриттям. Біодоступність препарату вища, якщо його приймати до їди. Еритроміцин легко проникає у тканини і рідини організму (крім ЦНС). Високі концентрації препарату створюються у легенях, печінці, простаті, сечовивідних шляхах. 60–70% введеної дози зазнає метаболічних змін у печінці. Призначають еритроміцин у таблетках або капсулах 4–6 разів на добу до їди. Препарат також застосовують місцево у мазях. Для внутрішньовенного введення призначений еритроміцину фосфат, який вводять по 0,2 г 2–3 рази на добу.

Олеандоміцин за своїми властивостями подібний до еритроміцину. Його приймають всередину у вигляді олеандоміцину фосфату 4 рази на добу. Однак за активністю протимікробної дії олеандоміцин поступається еритроміцину, має більш виражені подразливі властивості. Як препарат для монотерапії олеандоміцин сьогодні майже не застосовується. Найчастіше його комбінують з тетрациклінами (олететрин, тетраолеан, сигмаміцин).