Окисники

Ця група препаратів містить перекис водню і калію пер-манганат. Окисники змінюють окисно-відновний потенціал середовища, порушують звичайне проходження окисно-відновних процесів у мікроорганізмів.

Перекис водню під впливом каталази швидко розкладається з утворенням молекулярного кисню, який виявляє слабку протимікробну активність. Але, утворюючи значну кількість піни при розкладанні, препарат вимиває із рани частинки гною, кров`яних згустків і змертвілих тканин, очищуючи рану. У вигляді 3% розчину перекис водню застосовують для полоскань рота і горла, при гнійному запаленні середнього вуха, для припинення носових кровотеч. Виділення пухирчиків кисню прискорює перетворення фібриногену у фібрин.

Перманганат калію виявляє більш виражену антисептичну активність, оскільки за наявності речовин, які легко окиснюються, відщеплює атомарний кисень. Останній не виділяється у вільному вигляді, а відразу ж окиснює речовини. Перманганат калію також виявляє дезодораційні, в`яжучі, подразливі і припікальні властивості. В`яжучий і протимікробний ефекти (у концентраціях 0,01–0,5%) використовують при промиванні ран, полосканнях, промиваннях уретри, піхви, лікуванні опіків (2–5% розчини). 0,02–0,1% розчин перманганату калію використовують для промивання шлунка при отруєннях речовинами, які легко окиснюються, втрачаючи при цьому свою токсичність (наприклад, морфін).

Сполуки важких металів

Важкі метали (срібло, ртуть, цинк, мідь, вісмут та ін.), взаємодіючи з білками мікробної клітини, утворюють альбумінати. Препарати мають швидкий і виражений бактерицидний ефект. Для деяких металів характерна нетипова для антисептиків активність стосовно певних видів мікроорганізмів. Так, наприклад, до препаратів ртуті й особливо вісмуту дуже чутливі бліді спірохети, до солей срібла – коки.

Механізм дії солей важких металів такий. Іони металу взаємодіють із сульфгідрильними (SH-) групами білків. Інактивація SH-фер-ментів потребує значно менших концентрацій металу в клітині, ніж це необхідно для коагуляції білків. При цьому обмінні процеси у мікроорганізмах порушуються, пригнічується ріст мікробів. Крім того, солі важких металів впливають на білки шкіри і слизових оболонок. Залежно від концентрації і виду металу на місці контакту зі шкірою або слизовими можуть розвиватися в`яжучий, подразливий або припікальний ефекти. Основою цих ефектів є здатність солей важких металів взаємодіяти з білками тканин з утворенням альбумінатів. Якщо взаємодія відбувається лише у поверхневих шарах шкіри та слизових і супроводжується утворенням щільних альбумінатів, які перешкоджають проникненню іонів металів углиб тканин, розвивається в`яжучий ефект. У разі утворення пухкого альбумінату іони металу проникають всередину клітин більш глибоко розміщених тканин і розвивається припікальний ефект. Останній супроводжується пошкодженням тканин аж до некрозу. Залежно від щільності альбумінатів Шмідеберг запропонував розмістити метали у відповідний ряд:

Pb, Al, ... Fe, Cu, Zn, ... Ag, Hg.

Метали, які розміщені в ряду зліва, виявляють більшою мірою в`яжучий і подразливий, а метали, розміщені справа, – припікальний ефекти. Метали, розміщені посередині ряду, виявляють залежно від концентрації всі три вищеназвані ефекти.

У наш час препарати солей важких металів застосовуються нечасто. Срібла нітрат призначають при кон`юнктивітах і трахомі, протаргол і коларгол (органічні сполуки срібла) – при кон`юнктивітах, ринітах, уретритах, хронічних циститах. Сульфати цинку і міді у вигляді очних крапель застосовують при кон`юнктивітах. Препарати вісмуту (дерматол, ксероформ) використовують як в`яжучі і підсушувальні засоби при захворюваннях шкіри у складі присипок, мазей і паст. Крім того, препарати вісмуту застосовують як хіміотерапевтичні засоби під час лікування виразкової хвороби шлунка і сифілісу.

Після всмоктування у кров сполуки важких металів розподіляються в організмі нерівномірно: найбільша їх кількість надходить до кісткової тканини, печінки, нирок, кісткового мозку. Виведення їх із організму здійснюється повільно нирками, потовими залозами, слизовими оболонками шлунково-кишкового тракту, слізними залозами.

Сполуки важких металів у високих концентраціях можуть стати причиною гострих отруєнь, які характеризуються наявністю більш або менш вираженої стадії збудження, яка змінюється пригніченням центральної нервової системи. Одночасно пригнічується серцева діяльність і розвивається паралітичне розширення капілярів, особливо у черевній порожнині.

У разі постійного надходження незнаних кількостей солей важких металів у організм можливе хронічне отруєння.

Розчинні препарати алюмінію мають в`яжучий, протизапальний та протимікробний ефекти. Нерозчинні солі алюмінію мають адсорбувальний ефект.

Препарати свинцю застосовуються як в`яжучі та протимікробні засоби. Використовують при гнійничкових захворюваннях шкіри, фурункульозах, карбункулах. При хронічному отруєнні свинцем спостерігаються токсичні ефекти з боку крові, нервової та травної систем. Свинець переважно накопичується у кістковій тканині. У ротовій порожнині при взаємодії з сірководнем утворюється сульфід свинцю, який утворює сіру облямівку на яснах. Дещо пізніше вражаються кров (розвивається анемія), периферична нервова система, виникають напади болю в животі (свинцева коліка). Для лікування отруєнь вводять антидот – комплексоутворювач тетацин-кальцій. Препарат вводять у вигляді 10% розчину на ізотонічному розчині глюкози внутрішньовенно крапельно. Крім того, комплексоутворювачі призначають всередину по 0,5 г 4 рази на день. При гострому отруєнні застосовують 0,1% розчин атропіну сульфату під шкіру. Крім цього, призначають омнопон підшкірно, натрію бромід внутрішньовенно та магнію сульфат у вигляді клізми.

Із солей ртуті як антисептики використовують ртуті дихлорид (сулема) і ртуті окис жовтий. Ртуті дихлорид добре розчиняється у воді і проявляє високу антибактеріальну активність. Препарат може бути використаний для оборбки шкіри, посуду, приміщень та ін. Для дезінфекції металічних поверхонь ртуті дихлорид не застосовують, бо препарат викликає корозію металів. Оборобка шкірних покривів проводиться рідко, оскільки ртуті дихлорид має подразнювальну дію.

Ртуті окис жовтий використовують у вигляді очних мазей при кон`юнктивітах, кератитах. При гострому отруєнні сулемою (при прийманні всередину) відмічаються болі в животі, блювання. Понос. З боку ЦНС – збудження, яке змінюється пригніченням. Розвивається гостра серцева та судинна недостатність. Через 2–4 дні проявляється ниркова недостатність та враження шлунково-кишкового тракту. Для надання допомоги вводять внутрішньовенно антидот сулеми – унітіол. Всередину призначають активоване вугілля, в`яжучі розчини, молоко, яєчний білок. Обережно проводять промивання шлунка. Призначають проносні засоби, сифонні клізми з унітіолом, форсований діурез. У тяжких випадках проводять гемодіаліз.

При хронічному отруєнні солями ртуті розвивається меркуріалізм («хвороба шляпників»), який супроводжується ураженням ЦНС (недоумство, тремор рук, повік, губ, язика), розвитком стоматиту, анемії та ін. Як антидоти застосовують унітіол, тетацин-кальцій, натрію тіосульфат. Далі проводять заходи з видалення солей ртуті з організму і симптоматичну терапію.

Препарати бісмуту не проявляють в`яжучого і припікального ефектів. Їх антимікробний ефект розвивається в результаті блокування сульфгідрильних груп мікроорганізмів. Також бісмут є адсорбентом, зв`язує у кишечнику сірководень, у результаті чого уповільнює перистальтику і проявляє протипроносну дію.

Із препаратів срібла використовують срібла нітрат (ляпіс), протаргол (срібла протеїнат) і коларгол (срібло колоїдне). Препарати мають протимікробну, в`яжучу і протизапальну дію. 1–2% розчин срібла використовують в очній практиці при кон`юнктивітах. Раніше його використовували для профілактики бленореї у новонароджених.

У розчинах з концентрацією 5–10% і у вигляді палочок препарати срібла використовують зовнішньо як припікальний засіб при виразках, ерозіях, надлишкових грануляціях, трахомі.

Препарати міді та цинку близькі за фармакологічною активністю. Частіше всього застосовують міді сульфат (мідний купорос) і цинку сульфат. Мідь входить до складу ряду ферментів: каталази, пероксидази, цитохромоксидази. Вона підвищує детоксикуючу функцію печінки, бере участь у синтезі гемоглобіну. Міді сульфат проявляє в`яжучі, подразнювальні, припікальні та протимікробні властивості. Застосовують засіб при кон`юнктивітах, уретритах, вагінітах. При трахомі препарат використовують у вигляді очних олівців.

Цинк входить до складу інсуліну, ангідраз. Він також має протимікробну, в`яжучу і припікальну дію. Розчини цинку сульфату використовують як очні краплі при кон`юнктивітах, для полоскань, інгаляцій при ларингітах, спринцювань при вагінітах і уретритах. Цинку окис входить до складу присипок, мазей та паст. Засіб має протимікробну та підсушувальну дії (паста Ласара, паста цинко-іхтіолова та ін.).

Спирти

Із названого класу сполук як протимікробний засіб застосовують етиловий спирт. Його протимікробна активність зумовлена здатністю зневоднювати і денатурувати білки. Денатурації зазнають як ферменти, так і білки мембран та оболонок бактерій. Протимікробну активність спирт виявляє в концентраціях від 20 до 70%. Етиловий спирт широко застосовують для обробки рук хірурга, операційного поля, дезінфекції інструментів. Для дезінфекції шкіри краще користуватися 70% етиловим спиртом. У більших концентраціях антимікробна активність спирту менша, оскільки ущільнення епідермісу під впливом концентрованого спирту перешкоджає його надходженню до витоків потових і сальних залоз, де можуть знаходитися мікроби. 20–40% розчин спирту етилового завдяки вираженій здатності подразнювати шкіру використовується для компресів і розтирань. 90–95% розчин спирту використовують для стерилізації інструментів.