Засоби, які впливають на вірус імунодефіциту людини (протиретровірусні препарати)

Вірус імунодефіциту людини є різновидом ретровірусів. Для лікування ВІЛ-інфекції використовують такі препарати:

1. Інгібітори зворотної транскриптази:

1. Нуклеозиди: зидовудин, диданозин, зальцитабін, ставудин.

1.2. Ненуклеозидні сполуки: невірапін, делавірдин, ефавіренц.

2. Інгібітори ВІЛ-протеази: індинавір, ритонавір, саквінавір, нельфінавір.

Після проникнення вірусу СНІДу у лімфоцит відбувається синтез вірусної ДНК на матриці (вірусній РНК) під контролем ферменту зворотної транскриптази, що призводить до пошкодження лімфоцитів. Препарат азидотимідин (зидовудин) блокує цей фермент, пригнічуючи синтез і-РНК і вірусних білків. Препарат ефективний в основному у носіїв вірусу (до появи ознак захворювання). У пацієнтів, які захворіли, зидовудин уповільнює прогресування захворювання, подовжує тривалість життя, зменшує частоту і тяжкість інфекційних ускладнень. Однак при його застосуванні повного виліковування не відбувається. Зидовудин призначають всередину у капсулах по 0,1 г 5–6 разів на день або по 0,2 г 3 рази на день. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту та добре проникає через гематоенцефалічний бар`єр. Метаболізується у печінці (близько 75% введеної дози), виводиться через нирки. При тривалому застосуванні (більше 6 місяців) формується резистентність вірусів до зидовудину. Із побічних ефектів спостерігаються анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, панцитопенія. Також можливі головний біль, пронос, лихоманка, порушення функції нирок. Після тривалого застосування зидовудину застосовують такі препарати, як дизанозин, зальцитабін, ставудин, ламівудин, абакавір. Препарати мають такий самий механізм дії, як і зидовудин. Призначають їх усередину. Частковий метаболізм засобів здійснюється у печінці, виводяться вони через нирки. Для всіх засобів типова гематотоксична дія (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія), порушення функцій нервової системи (головний біль, безсоння), печінки, нирок і підшлункової залози.

До ненуклеозидних засобів, які застосовують для лікування СНІДу, відносять такі препарати, як невірапін, делавірдин, ефавіренц. Препарати блокують зворотну транскриптазу, але зв`язування з ферментом відбувається в іншому місці, ніж при застосуванні нуклеозидних препаратів. Є дані, що ці препарати одночасно блокують ДНК-полімеразу. Призначають ненуклеозидні засоби всередину. Застосовують їх лише при інфікуванні ВІЛ-1.

Блокатори протеаз ВІЛ (саквінавір, нельфінавір, індинавір, ритонавір) блокують ферменти, які регулюють утворення структурних білків і ферментів віріонів ВІЛ, необхідних для розмноження. При дефіциті цих білків утворюються незрілі попередники вірусів, що затримує розвиток інфекції. Із перелічених препаратів найбільш широко застосовують саквінавір. Препарат ефективний при інфікуванні ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Призначають його всередину. Біодоступність саквінавіру дуже низька (близько 4%), однак достатня для пригнічення розмноження ретровірусів. Із побічних ефектів можливі диспепсія, порушення ліпідного та вуглеводного обмінів, анемія, дизурія. При тривалому застосуванні розвивається резистентність вірусів до препарату.

При лікуванні ВІЛ-інфекції найбільш ефективним є комбіноване застосування препаратів: зидовудин + зальцитабін + саквінавір, саквінавір + зидовудин.