Засоби, які впливають на риновіруси та пікорнавіруси (рнк-віруси)

Риновіруси і пікорнавіруси спричиняють гострі респіраторні вірусні інфекції, які спостерігаються досить часто. Вакцинація проти цих захворювань неефективна, оскільки налічується більше 100 серотипів риновірусів. Останніми роками вчені ведуть пошук ефективних препаратів, які могли б перешкоджати взаємодії вірусу з рецепторами клітин-мішеней, порушувати проникнення вірусів у клітини і вивільнення вірусної РНК, блокувати протеази, які необхідні для синтезу білка і реплікації вірусів.

Перспективним засобом при цьому є плеконарил, який поєднує високі ефективність і біодоступність з низькою токсичністю. Зараз проводять дослідження цього засобу.

Препарати, які діють на вірус натуральної віспи

Метисазон застосовують для профілактики віспи та для зменшення ускладнень противіспової вакцинації. Препарат порушує процес “збирання” віріонів, пригнічуючи синтез вірусного структурного білка. Призначають метисазон всередину. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспептичні явища.

ПРОТИВІРУСНІ ЗАСОБИ ШИРОКОГО

СПЕКТРА ДІЇ (У ТОМУ ЧИСЛІ ЕФЕКТИВНІ ПРИ ГЕПАТИТАХ В І С)

Інтерферони виділяють із культур лейкоцитів (-інтерферони), фібробластів (-інтерферони) або лімфоцитів (γ-інтерферони) людини. Шляхом імплантації відповідних генів людини кишковій паличці одержують рекомбінантні інтерферони.

Інтерферон – це видоспецифічний низькомолекулярний гліко-протеїн. Власне інтерферон не виявляє противірусної активності. Він взаємодіє зі специфічними ділянками на поверхні клітин, що супроводжується активацією протеїнкіназ і утворенням низькомолекулярного інгібітора синтезу білків, який стимулює ферменти, що руйнують РНК вірусів і клітин хазяїна.

Інтерферон, крім противірусної та протимікробної дій, також активує імунітет (зростає фагоцитарна активність макрофагів, підвищується токсичність кілерів), виявляє протипухлинну і радіопротекторну активність, впливає на функції різних систем організму (в тому числі й на центральну нервову систему).

Класифікація препаратів інтерферонів:

- -2А-інтерферони: реаферон, роферон;

- -2В-інтерферони: інтрон-А, інтрен, віферон;

- -2С-інтерферони: берофор, ешферон, велферон;

- -інтерферони: бетасерон, фрон;

- γ-інтерферони: гаммаферон, імуноферон.

Як противірусні в основному застосовують -інтерферони (-2А, -2В). Інтерферони ефективні при герпетичному кератиті, герпетичному ураженні шкіри і статевих органів, ГРВІ, оперізувальному лишаї, вірусних гепатитах В і С, СНІДі.

Застосовують препарати місцево. Закапують або розпилюють у носові ходи, а також закапують у кон`юнктивальний мішок по 2–3 краплі 1–2 рази на день з метою профілактики, а з лікувальною метою – 4–6 разів на день. Місцево інтерферони використовують і під час лікування оперізувального лишаю.

Створені високоочищені інтерферони (1 мг – 5000000 ОД) для приймання всередину і парентерального введення (внутрішньовенно, внутрішньом`язово, внутрішньокістково, ендолюмбально, ендолімфатично). Препарати швидко інактивуються, тому їх призначають 4–6 разів на добу. Застосовують високоочищені інтерферони для лікування вірусних системних інфекцій та злоякісних новоутворень. Рекомбінантні інтерферони (реаферон, роферон, інтрон-А, віферон, велферон) вводять 2–3 рази на добу, причому препарати можна вводити ректально. Побічні ефекти при місцевому застосуванні інтерферонів не спостерігаються. При парентеральному введенні можливі лихоманка, головний біль, болі у м`язах, зниження артеріального тиску, аритмії, парези та паралічі, порушення кровотворення, диспепсії.

Недоліком застосування інтерферонів є те, що після 1–2 ін`єкцій розвивається звикання (рефрактерність). Для попередження рефрактерності використовують комбіноване застосування кількох індукторів інтерферонів.

Індуктори інтерферону – це засоби, які стимулюють утворення інтерферону. Вони є як природні (бактерії, віруси, рикетсії, грибки та ін.), так і синтетичні (синтетичні полінуклеотиди, поліаніони, вітаміни, низькомолекулярні засоби: тилорон, мегосин, кислота мефенамова та ін.). Із високомолекулярних засобів використовують полудан, який показаний при вірусних ураженнях слизових оболонок очей у вигляді очних крапель. Для лікування хронічного гепатиту С полудан вводять під шкіру 1 раз на тиждень. Із низькомолекулярних засобів використовують тилорон (аміксин), кислоту мефенамову і мегосин. При призначенні мефенамової кислоти всередину при грипі зменшуються інтоксикація та температурна реакція. Мегосин призначають місцево в основному при вірусних захворюваннях шкіри. Аміксин (тилорон) підвищує продукцію інтерферону Т-клітинами. Застосовують препарат при грипі, гострих респіраторних захворюваннях, при гепатиті А і В, нейровірусних інфекціях, герпесі, цитомегаловірусних інфекціях. При одно-, двократному застосуванні препарат не токсчиний, але при багатократному застосуванні проявляє токсичність. Протипоказаний тилорон вагітним.

Властивості індукторів інтерферонів виявляють і препарати інших груп: левамізол, ізопринозин, дипіридамол, теофілін, трентал, дибазол та ін.

Застосування β-інтерферону принципово відрізняється від інших інтерферонів. Препарат використовують для лікування розсіяного склерозу, при якому відмічається демієлінізація нервових волокон у центральній нервовій системі. Ця патологія розвивається у людей в молодому віці, прогресує і приводить до інвалідізації. Нещодавно шляхом генної інженерії одержано препарат бетаферон, який не виліковує хворих, але помітно зменшує частоту і тяжкість загострень та уповільнює прогресування захворювання. Препарат вводять під шкіру. На місці введення виникають почервоніння та біль. Можливі лихоманка, слабкість, болі у м`язах. Іноді розвиваються лімфопенія, анемія, тромбоцитопенія, нейтрофілопенія, порушення менструального циклу. Остаточне судження про ефективність цього препарату в наш час ще не склалося.

ПРОТИЛЕПРОЗНІ ЗАСОБИ

Лепра – інфекційне захворювання, яке спричиняється мікобактеріями лепри. Препарати, які використовують для лікування і профілактики цього захворювання, називають протилепрозними.

Класифікація протилепрозних засобів

1. Похідні ароматичних сульфонів: діафенілсульфон (дапсон, авлосульфон), сомосульфон (цимедон, сульфадрон), димоцифон, діуцифон.

2. Антибіотики:

- група рифаміцину: рифампіцин;

- макроліди: кларитроміцин;

- тетрацикліни: міноциклін.

3. Фторхінолони: офлоксацин (таривід).

4. Протитуберкульозні синтетичні засоби: етіонамід, протіонамід, тіоацетазон.

5. Похідні феназину: клофазимін (лампрен).

Діафенілсульфон є одним із основних препаратів для лікування лепри. Застосовують його циклами всередину 1 раз на добу. Препарат добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Виводиться нирками. Період напіввиведення його становить 24 години. Механізм дії діафенілсульфону пов`язаний з конкурентним антагонізмом з пара-амінобензойною кислотою, а також з активацією лізосом макрофагів. Із побічних ефектів відмічається загальна слабкість, головний біль, диспепсичні розлади, болі в ділянці серця, токсичний гепатит, гемоліз, агранулоцитоз. Токсичність препарату знижується при зменшенні дози, а також при призначенні вітамінів групи В, препаратів заліза.

Солюсульфон (цимедон, сульфадрон) добре розчиняється у воді. В організмі він гідролізується і утворює активну сполуку діамінодифенілсульфон, яка і діє на збудника лепри. Застосовують його місцево і парентерально. Всі властивості цього препарату (фармакодинаміка, фармакокінетика, показання та побічні ефекти) аналогічні діафенілсульфону.

Діуцифон – похідне діафенілсульфону з двома залишками метилурацилу. Проявляє протилепрозний та імуномодулюючий ефекти.

Антибіотики, офлоксацин і протитубекульозні синтетичні засоби (похідні тіосемикарбазону), що мають протилепрозну активність, використовуються зазвичай у комбінації з сульфонами. Найшвидшим бактерицидним ефектом володіє рифампіцин. Мікобактерії, що знаходяться у шкірі, втрачають свою життєдіяльність через 5 діб. Рекомендується приймання цього антибіотика щоденно або 2 рази на тиждень (у комбінації з іншими протилепрозними препаратами). Протитуберкульозні синтетичні препарати менш ефективні для лікування лепри і більш токсичні.

Клофазимін – це барвник на основі феназину. Препарат ліпофільний, накопичується у шкірі, шлунково-кишковому тракті та клітинах моноцитарно-макрофагального ростка. Побічні ефекти пов`язані з дисхромією шкіри, яка набуває червоно-коричневого кольору, нерідко спостерігається іхтіоз. З боку шлунково-кишкового тракту можуть мати місце пронос, кишкові коліки. Препарат протипоказаний при вагітності.

Процес хіміотерапії лепри проводять довготривало. На фоні застосування препаратів розвивається лікарська резистентність мікобактерій лепри, а також рецидиви хвороби. Виникнення рецидивів пов`я-зано з персистуючим збудником у кістковому мозку, нервовій і м`язових тканинах. З метою попередження розвитку лікарської резистентності мікобактерій лепри і рецидивів хвороби доцільно використовувати комбіноване лікування 2–3 препаратами різної хімічної будови. Найчастіше використовують поєднання діафенілсульфону, рифампіцину та клофазиміну. Крім того, хіміотерапію лепри доцільно проводити з імунотерапією і неспецифічним лікуванням (вітамінами та ін.).

ПРОТИПРОТОЗОЙНІ ЗАСОБИ

Протипротозойними називають засоби, які вибірково діють на певні види найпростіших – збудників малярії, амебіазу, лямбліозу, токсоплазмозу, лейшманіозу, трихомоніазу, балантидіазу.

Доведено, що в організмі людини можуть паразитувати і спричиняти різні захворювання більш ніж 1000 видів найпростіших. Для лікування протозойних захворювань застосовують синтетичні засоби різної хімічної структури і деякі антибіотики. До протипротозойних відносять такі групи засобів.

1. Протималярійні засоби.

2. Препарати для лікування лямбліозу.

3. Препарати для лікування токсоплазмозу.

4. Засоби для лікування балантидіазу.

5. Засоби для лікування трихомоніазу.

6. Засоби для лікування лейшманіозу.