Фузидин (фузидієва кислота)

Фузидин пригнічує синтез РНК, що супроводжується розвитком бактеріостатичного ефекту.

Це антибіотик із вузьким спектром дії, який впливає лише на грампозитивні коки, нейсерії, коринебактерії, бактероїди, клостридії, актиноміцети.

Фузидин легко всмоктується при ентеральному введенні. Значна кількість препарату накопичується у кістках і жовчних шляхах. Фузидин метаболізується у печінці й екскретується із жовчю. Призначають фузидин 2–3 рази на добу.

Фузидин призначають при стафілококовому остеомієліті, ендокардиті, захворюваннях органів дихання, шкіри, печінки, а також при муковісцидозі.

Фузидин – малотоксичний антибіотик. Терапія препаратом може супроводжуватися диспептичними явищами, шкірними висипаннями, жовтяницею. При внутрішньовенному введенні можливі флебіти.

Антибіотики для місцевого застосування

Антибіотик граміцидин порушує структуру і функцію цитоплазматичної мембрани бактерій. Має бактерицидний ефект. Граміцидин діє на стрептококи, стафілококи, пневмококи та анаероби. Препарат застосовують зовнішньо у вигляді паст, розчинів і трансбукальних таблеток. Призначають граміцидин для лікування гнійних ран, інфекцій шкіри (виразки, флегмони, карбункули та ін.), поверхневих бактеріальних інфекцій очей, гострого і хронічного отитів, інфекцій ротової порожнини та глотки.

Фюзафюнжин – антибіотик пептидної природи з протизапальними властивостями. Випускають препарат у вигляді аерозолю або розчину для інгаляцій. Спектр дії фюзафюнжину: стрептококи, стафілококи, пневмококи, деякі анаероби, мікоплазми, гриби роду Candida. Застосовують препарат при інфекціях носоглотки та дихальних шляхів, проводячи лікувальні сеанси через 4 години (1 сеанс – 4 інгаляції через ніс або рот). Курс лікування триває 10 днів. Із побічних ефектів можуть спостерігатися подразнення слизових оболонок, чхання.

Мупіроцин – антибіотик, який порушує синтез білків у мікробних клітинах. Застосовують препарат нашкірно або інтраназально при ураженнях шкіри та слизових оболонок стафілококами і -гемо-літичними стрептококами: при інфікованих екземах, псоріазі, опіках, ранах і виразках, а також при стафілококовому носійстві у клініках. Іноді мупіроцин застосовують для обробки шкіри навколо катетерів. Після інтраназального введення необхідно провести масаж крил носа впродовж 1 хвилини. Це забезпечує максимальне проникнення антибіотика до задньої стінки глотки. Тривалість лікування – 5–7 днів. Із побічних ефектів можливі алергічні реакції, а при обробці значних поверхонь (наприклад, при опіках) – нефротоксичність.

Сульфаніламідні засоби

Сульфаніламіди – це синтетичні хіміотерапевтичні засоби – похідні сульфанілової кислоти, які пригнічують ріст чутливих до них грампозитивних і грамнегативних бактерій, хламідій і деяких найпростіших.

Першим високоефективним протибактеріальним засобом був червоний стрептоцид, який з успіхом застосував у клініці Г. Домагк у 1935 році. У 1938 році Г. Домагк за це відкриття був нагороджений Нобелівською премією. Синтез червоного, а потім і білого стрептоцидів поклав початок застосуванню у медицині сульфаніламідних препаратів.

Класифікація сульфаніламідних засобів:

І. Препарати резорбтивної дії

1. Препарати короткої тривалості дії: стрептоцид, сульфацил (альбуцид), норсульфазол, етазол, уросульфан, сульфадимезин.

2. Препарати середньої тривалості дії: сульфазин, сульфаметоксазол.

3. Препарати тривалої дії: сульфапіридазин, сульфадиметоксин.

4. Препарати надтривалої дії: сульфален, сульфадоксин.

ІІ. Препарати, які діють у просвіті кишечника: сульгін, фтазин, фталазол, комбіновані препарати сульфаніламідів із саліциловою кислотою (салазосульфапіридин, салазопіридазин, салазодиметоксин).

ІІІ. Препарати для місцевого застосування: сульфацил-натрій, сульфадіазин срібла

Хімічна будова сульфаніламідів подібна до будови параамінобензойної кислоти, яка входить до складу фолієвої кислоти. Остання переносить одновуглецеві радикали під час синтезу нуклеїнових кислот і білків. Значна кількість мікроорганізмів у процесі життєдіяльності синтезує власну фолієву кислоту. Завдяки структурній подібності сульфаніламіди є конкурентними антагоністами параамінобензойної кислоти. При створенні достатньо високої концентрації сульфаніламідів у середовищі мікробні клітини поглинають їх замість параамінобензойної кислоти, у результаті чого порушується синтез фолієвої кислоти і розвивається бактеріостатичний ефект. У зв`язку з цим чутливими до дії сульфаніламідів є бактерії і найпростіші, які здатні синтезувати фолієву кислоту і перетворювати її у тетрагідрофолієву, яка необхідна для синтезу пуринових і піримідинових основ. Клітини людського організму не синтезують фолієву кислоту і потребують її надходження з їжею у вигляді вітаміну В_с. Через це сульфаніламідні засоби не є антиметаболітами для людини.

Спектр дії сульфаніламідів широкий. Він містить грампозитивні та грамнегативні коки (стафілококи, стрептококи, пневмококи, менінгококи, гонококи), а також інфлюенцу, збудників сибірської виразки, чуми, бруцельозу, холери, дифтерії, катаральної пневмонії, дизентерії; хламідії (збудників трахоми, орнітозу та ін.), деяких найпростіших (збудників токсоплазмозу, плазмодіїв малярії, пневмоцисти), актиноміцети.

Сульфаніламіди резорбтивної дії добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті. Від 20 до 90% препаратів у крові зв`язуються з білками плазми. Основний шлях метаболізму – ацетилювання, яке проходить у печінці. Ацетильовані форми міцніше зв`язуються з білками плазми, погано проникають до тканин і позбавлені антимікробних властивостей, виводяться через нирки, не зазнаючи реабсорбції. Ацетильовані форми погано розчинні у воді, у кислому середовищі вони можуть утворювати кристалічний осад, який закупорює ниркові канальці. Це ускладнення можна попередити шляхом призначення гідрокарбонату натрію або лужних мінеральних вод. Значні кількості сульфаніламідів виявляють у нирках, легенях, печінці, шкірі. Препарати добре проникають через гематоенцефалічний бар`єр. Високі концентрації сульфаніламідів спостерігаються у плевральній, перитонеальній рідинах, молоці, слині, жовчі, сечі та інших рідинах організму. В кістковій тканині сульфаніламіди на виявляються.

Сульфаніламіди тривалої та надтривалої дії повільно інактивуються в організмі, вони в значних кількостях реабсорбуються у дистальних відділах ниркових канальців і знову надходять у кров. Це забезпечує їх значну тривалість дії.

Призначають препарати короткої тривалості дії 4–6 разів на добу (добова доза 4–6 г). Препарати середньої тривалості дії призначають 2 рази на добу добовою дозою 1–3 г. Застосовують препарати короткої і середньої тривалості дії для лікування гострих інфекцій. Сульфаніл-аміди тривалої дії призначають 1 раз на добу при хронічних інфекціях. Препарати надтривалої дії призначають за схемами (частіше 1 раз на тиждень).

Препарати, які діють у просвіті кишечника, призначають 4 рази на добу добовою дозою 4–6 г.

Комбіновані препарати сульфаніламідів з аміносаліциловою кислотою мають загальну назву салазосульфаніламіди. Із них найчастіше застосовують салазопіридазин у таблетках, свічках або суспензіях. У товстому кишечнику під дією бактеріальних ферментів салазосульфаніламіди розщепляються на сульфаніламід і аміносаліцилову кислоту, яка виявляє протизапальну дію. Застосовують салазосульфаніламіди для лікування полімікробних (неспецифічних) колітів, у тому числі виразкових.

Сульфаніламіди для місцевого застосування призначають для лікування і профілактики інфекцій у вигляді розчинів, мазей, паст, присипок, аерозолів. Перед нанесенням препарату рани або вражені ділянки необхідно очистити від гною і обробити антисептиком, оскільки гній зменшує ефективність лікування через наявність параамінобензойної кислоти. Частіше за інші препарати у медицині застосовують сульфацил-натрій. Він застосовується в очних краплях при кон`юнктивіті, блефариті, виразках рогівки, бленореї.

Показання до застосування сульфаніламідів:

• інфекції очей, дихальних шляхів, сечостатевих шляхів, які спричинені хламідіями;

• первинні гострі інфекції сечовивідних шляхів;

• неспецифічні виразкові коліти, ентерити та інші захворювання кишечника;

• неглибокі опіки, рани.

Терапія сульфаніламідними засобами рідко супроводжується побічними ефектами. Небажані явища частіше виникають при передозуванні препаратів. Це симптоми інтоксикації центральної нервової системи: запаморочення, головні болі, пригнічення свідомості, нудота, блювання. Типові ураження нирок: біль у ділянці попереку, білок, еритроцити та мікрокристали препарату в сечі. Утворення мікрокристалів у нирках попереджають введенням рідини з лужними властивостями, оскільки у лужному середовищі здатність сульфаніламідів та їх ацетильованих метаболітів утворювати кристали зменшується. Можуть розвиватися гемолітична або іноді апластична анемії, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції на сульфаніламіди виявляються, як правило, у вигляді шкірних висипань, дерматитів. Необхідно з обережністю призначати сульфаніламіди при захворюваннях печінки і нирок.