Антиметаболіти

Усі протипухлинні засоби із групи антиметаболітів є структурними аналогами природних метаболітів: фолієвої кислоти, пуринів, піримідинів. Механізм їх дії зумовлений подібністю до цих природних метаболітів, з якими препарати вступають у конкуренцію, заміщуючи їх у сполуках організму. Але виконувати нормальні фізіологічні функції такі сполуки не можуть. Таким чином, антиметаболіти блокують процеси синтезу нуклеїнових кислот. Препарати активні лише стосовно ракових клітин, які діляться. На “дрімливі” стовбурові клітини пухлин вони не впливають.

Антагоніст фолієвої кислоти метотрексат і антагоніст пурину меркаптопурин призначають в основному при гострих лейкозах. Метотрексат виявляє вищу ефективність у дітей, а меркаптопурин – у дорослих. Крім того, обидва препарати застосовують при хоріонепітеліомі матки. Метотрексат також показаний при істинних (солідних) пухлинах, таких, як рак молочної залози. Призначають обидва препарати всередину, а метотрексат вводять також парентерально.

Фторурацил – антагоніст піримідину. Препарат застосовують при солідних пухлинах: рак шлунка, підшлункової залози, товстої кишки, молочної залози. У частини хворих фторурацил спричиняє тимчасову регресію пухлин. Вводять фторурацил внутрішньовенно. Для ентерального введення створено препарат капецитабін, який є проліками. Під дією ферменту тимідинфосфорилази пухлинних клітин препарат перетворюється у фторурацил.

Фторафур характеризується меншою токсичністю, ніж фторурацил. Застосовують препарат при раку молочної залози, прямої та товстої кишок, шлунка.

Цитарабін і тіогуанін застосовують при гострих мієлоїдній і лімфоїдній лейкеміях.

Антиметаболіти спричиняють такі самі ускладнення, як і алкілувальні засоби: нудоту, блювання, пригнічення кровотворення, ураження шлунково-кишкового тракту та ін. Лише меркаптопурин та тіогуанін переносяться відносно добре.

Протипухлинні антибіотики

Протипухлинні антибіотики є продуктами різних видів стрептоміцетів і актиноміцетів. Це клас хімічно неоднорідних сполук з різними механізмами протипухлинної дії, які пригнічують синтез і функції нуклеїнових кослот.

Дактиноміцин – продукт актиноміцетів. Препарат застосовують для лікування хоріонепітеліоми матки, пухлини Вільмса у дітей, лімфогранулематозу. Препарат вводять внутрішньовенно або в порожнини тіла.

Олівоміцин є похідним ауреолової кислоти. Препарат застосовують при пухлинах яєчка (семіномах), тератобластомі, ембріональному раку, лімфоепітеліомі, ретикулосаркомі, меланомі. Застосовують місцево в мазях або вводять внутрішньовенно.

Препарати із групи антрациклінів – рубоміцин, доксорубіцин(адріаміцин), карміноміцин застосовують при саркомах мезенхімального походження. А доксорубіцин – при саркомах кісток, раку молочної і щитовидної залоз, легенів, сечового міхура, яєчників та інших пухлинах. Рубоміцин застосовують при хоріонепітеліомі матки, гострому лейкозі, ретикулосаркомі. Препарат вводять внутрішньовенно.

Антибіотик блеоміцин (група флеоміцинів) призначають дорослим при плоскоклітинному раку слизової оболонки рота, язика, мигдалин, гортані, шкіри, шийки матки, а також при лімфогранулематозі та раку статевого члена.

Брунеоміцин призначають при лімфогранулематозі, ретикуло- і лімфосаркомі, хронічному лімфолейкозі.

Практично всі протипухлинні антибіотики мають і протимікробну активність. Їх можна комбінувати з протипухлинними засобами з інших груп, крім алкілувальних і антиметаболітів.

Усі протипухлинні антибіотики характеризуються високою токсичністю. Хіміотерапія з їх застосуванням супроводжується розвитком численних побічних ефектів: порушення апетиту, нудота, блювання, пронос, ураження слизових оболонок дріжджоподібними грибами, пригнічення кровотворення, випадіння волосся, лихоманка, гіпотензія, алергічні реакції. Можливий розвиток анафілактичного шоку. Іноді розвивається кардіотоксичний ефект.