Антидоти – фармакологічні антагоністи

Атропін показаний при отруєннях М-холіноміметиками та антихолінестеразними засобами. При отруєнні морфіном застосовують налоксон, налтрексон або налорфін. Як правило, фармакологічні антагоністи конкурентно взаємодіють з тими самими рецепторами, що і отрути. Перспективним є створення специфічних антитіл стосовно речовин, які найчастіше є причиною гострих отруєнь.

Чим раніше розпочате лікування отруєння, тим воно ефективніше. У випадку, коли вже розвинулася патологія тканин, органів і систем організму, й особливо в термінальних стадіях, результативність антидотної терапії незначна.

Симптоматична терапія при гострих отруєннях

Особливо важливого значення набуває симптоматична терапія при отруєннях речовинами, які не мають специфічних антидотів. Перш за все необхідно підтримати життєво важливі функції організму – кровообіг та дихання.

При пригніченні дихання проводять очищення рота та глотки від вмісту. Потім роблять штучну вентиляцію легенів. За необхідності можна спровокувати кашльовий рефлекс. Для цього подразнюють надгортанник катетером, який вводять через ніс. Для розрідження мокротиння дають вдихати 2% розчин натрію хлориду або 3% розчин натрію гідрокарбонату. Якщо мокрота гнійного характеру, то призначають трипсин або ацетилцистеїн інгаляційно. До складу аерозолів додають спазмолітики. Застосовування аналептиків центральної дії показане лише у випадках помірного пригнічення центральної нервової системи.

При гострій серцевій недостатності в першу чергу усувають гіпоксію і набряк легенів. Для цього проводять відсмоктування рідини із легенів і застосовують піногасники (спирт етиловий або антифомсилан). Етиловий спирт добавляють у воду, через яку пропускають кисень в апараті Боброва (10 мл 30–40% спирту). Антифомсилан застосовують у вигляді аерозолю або вводять по 5–8 крапель у дихальні шляхи. У випадках прогресуючої гіпоксії хворого переводять на апарат штучної вентиляції легенів. Для зменшення набряку легенів можна вводити гангліоблокатори, які зменшують перед- і постнавантаження на серце. Одночасно вводять фуросемід, який підвищує діурез і зменшує об`єм циркулюючої крові, зменшує переднавантаження на серце (осмотичні діуретики у таких випадках протипоказані). Також застосовують серцеві глікозиди. З метою обмеження транссудації рідини в альвеоли вводять альбумін. Для зниження проникності судин застосовують преднізолон, кальцію глюконат, вітамінотерапію з антигістамінним препаратом (димедрол).

У випадках гострої судинної недостатності лікування повинно бути спрямоване на причини інтоксикації. Якщо причина не з`ясована, то ліквідацію колапсу проводять у такій послідовності. Спочатку вводять преднізолон, а потім – плазму або високомолекулярні плазмозамінники. При цьому нормалізується артеріальний тиск і збільшується виведення сечі. Якщо ж гіпотензія зберігається, вводять судинозвужувальні засоби: норадреналін, мезатон, ангіотензинамід. У випадках централізації кровообігу вводять гангліоблокатори або дофамін. Ефедрин і адреналін при отруєннях бензином, гасом, скипидаром не застосовують, оскільки можуть спровокувати аритмії. Якщо, незважаючи на всі вищеописані заходи, артеріальний тиск залишається низьким, то продовжують вводити норадреналін або мезатон на фоні кортикостероїдів і гангліоблокаторів. Одночасно вводять гідрокарбонат натрію і трисамін для ліквідації ацидозу. З метою нормалізації метаболічних процесів в організмі вводять глюкозу, інсулін, вітамінні препарати.

При розвитку судом на фоні гіпоксії мозку застосовують сибазон, натрію оксибутират або барбітурати. Але потрібно пам`ятати, що барбітурати небезпечні через можливість пригнічення дихання.

Якщо в результаті вираженої гіпоксії розвивається набряк мозку, вводять фуросемід, глюкокортикоїди (дексаметазон, преднізолон), аскорбінову кислоту, фенобарбітал.

Гіпертермія може бути наслідком гіпоксії або впливу отрути на центр терморегуляції. Охолодження організму можна проводити, прикладаючи пляшки з холодною водою на голову та на ділянки великих судин. Також вводять внутрішньовенно або внутрішньом`язово жарознижувальні засоби, які можна комбінувати з дибазолом або бензогексонієм (для збільшення тепловіддачі). У тяжких випадках одночасно вводять димедрол або дипразин.

При гострій печінковій недостатності, яка часто розвивається в результаті токсичної дії хлорорганічних сполук, тетрациклінів, блідої поганки, фосфорорганічних сполук, вводять гіпертонічний (20–40%) розчин глюкози з інсуліном і вітаміни групи В.

Гостра ниркова недостатність виникає при отруєннях солями важких металів, формаліном, миш`яком, блідою поганкою, снодійними засобами та ін. У таких випадках вводять протиотрути, а потім ліквідують порушення водно-сольового обміну і гіпотензію (вводять фізіологічний розчин, плазму крові, глюкозу з інсуліном), застосовують сечогінні засоби (фуросемід, маніт). З метою виведення калію при анурії промивають шлунок і призначають сольові проносні засоби. Якщо стан погіршується, проводять діаліз крові.

180