Детергенти

Детергенти – це синтетичні речовини з високою поверхневою активністю, яка зумовлює їх виражені мийні та антисептичні властивості. Зазначена група препаратів подана органічними сполуками, що містять один або два позитивно заряджені атоми азоту (катіонні детергенти), і деякими негативно зарядженими сполуками (аніонні детергенти). Детергенти накопичуються на поверхні поділу фаз. Протимікробна дія детергентів зумовлена їх здатністю знижувати поверхневий натяг, у результаті чого порушується проникність клітинних оболонок мікроорганізмів. Осмотична рівновага порушується, що супроводжується загибеллю мікроорганізмів.

До аніонних детергентів відносять звичайні мила, господарське мило, мило зелене. Це натрієві та калієві солі жирних кислот з довгим вуглеводневим ланцюгом. Активність аніонних детергентів дещо нижча, ніж катіонних. Аніонні детергенти використовують для прання білизни, миття посуду, тіла, рук, вологого прибирання і дезінфекції. Мило зелене розчиняють у 4 частинах холодної води або спирту чи у 2 частинах гарячої води. Його використовують для очищення шкіри (знищує 60–90% мікрофлори), приготування мильного спирту. Мило зелене входить до складу мазі Вількінсона.

Катіонні детергенти діють бактерицидно на бактерії, гриби, деяких найпростіших і віруси. Для них типові мийний та антисептичний ефекти. У білковому середовищі (наявність гною) активність катіонних детергентів знижується. Із катіонних детергентів широкого застосування набули церигель, рокал, хлоргексидин та ін. Ці сполуки використовують для миття рук хірурга, дезінфекції предметів догляду за хворими, посуду, інструментів, знезараження операційного поля, промивання ран, сечового міхура, для профілактики таких венеричних захворювань, як сифіліс, гонорея, трихомоноз (хлоргексидин). Катіонні детергенти не можна поєднувати з аніонними, оскільки при цьому їх протимікробна активність зменшується.

Похідні нітрофурану

Для похідних нітрофурану характерні виражена протимікробна активність і незначна токсичність. У зв`язку з цим їх застосовують у медичній практиці як антисептики та хіміотерапевтичні засоби. Препарати виявляють бактеріостатичний ефект, який із збільшенням концентрації змінюється бактерицидним. Основою протимікробної дії нітрофуранів є здатність нітрогрупи (складова частина молекули нітрофурану) відновлюватися до аміногрупи. Нітрофурани конкурують з природними акцепторами водню мікробної клітини, завдяки чому препарати гальмують клітинне дихання і порушують енергетичний обмін мікроорганізмів. Спектр протимікробної дії нітрофуранів містить грампозитивні та грамнегативні бактерії, грибки та найпростіші (хламідії, лямблії, трихомонади).

Як антисептики із групи нітрофуранів використовують фурацилін і фуразолідон. Фурацилін застосовують у вигляді водних розчинів для обробки ран, опіків, промивання плеври, придаткових пазух носа, при запаленнях середнього вуха та зовнішнього слухового проходу, у вигляді очних крапель – при кон`юнктивітах і блефаритах. Іноді фурацилін призначають при бактеріальній дизентерії. Фурацилін входить до складу препарату фуропласт, який використовують для лікування ран та травм. Фуропласт сприяє утворенню захисної плівки на поверхні рани і покращує заживання. Фурацилін також входить до складу ліфузолю, який у вигляді аерозолю використовують для лікування ран.

Антибактеріальна активність фуразолідону стосовно грамнегативних мікроорганізмів, лямблій і трихомонад значно вища, ніж фурациліну. Фуразолідон в основному застосовують як хіміотерапевтичний препарат.

Під час приймання нітрофуранів можуть спостерігатися такі побічні ефекти, як диспепсія, головний біль, запаморочення. Можливий розвиток алергічних реакцій.