Препарати іі покоління

Макроліди ІІ покоління швидше і більш повно всмоктуються із шлунково-кишкового тракту незалежно від вживання їжі; краще проникають у тканини, чинять більш тривалу дію.

Кларитроміцин у 2–4 рази активніший за еритроміцин стосовно стафілококів і стрептококів. Препарат ефективний при інфекціях, спричинених мікоплазмами, хламідіями, токсоплазмами і Helicobacter pilori. Легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту, зазнає метаболічних змін у печінці, виводиться нирками. Призначають кларитроміцин двічі на добу, курс лікування – 5–14 днів. Із побічних ефектів можуть спостерігатися біль у ділянці живота, пронос, нудота.

Рокситроміцин (рулід) має широкий спектр дії. Призначають препарат ентерально.

Препарати ііі покоління (азаліди)

Препарати відрізняються від макролідів І–ІІ поколінь наявністю в структурі макроциклічного лактонного кільця ароматичної групи, завдяки чому з`явилися нові властивості. До групи азалідів відносять азитроміцин (сумамед). Препарат в 2–4 рази менш активний, ніж еритроміцин, стосовно до стафілококів і стрептококів, але має вищу активність стосовно грамнегативних мікроорганізмів. Азитроміцин погано всмоктується із шлунково-кишкового тракту, здатний накопичуватися у клітинах (внутрішньоклітинна концентрація може у 10–100 разів перевищувати концентрацію препарату в плазмі). Сумамед не проникає через гематоенцефалічний бар`єр. Виводиться препарат нирками в активному стані. Призначають азитроміцин ентерально у капсулах або таблетках 1 раз на добу (в перший день – подвійна доза).

Показаннями до застосування препарату є бронхіти, отити, синусити, бешиха, мастити, коклюш, дифтерія, хламідіальний кон`юнктивіт, хламідіальна пневмонія у новонароджених, мікоплазмова пневмонія, крупозна пневмонія, спричинена легіонелами і моракселами, первинний сифіліс, горея, хоцеститути, ентерити, коліти, токсоплазмоз, урогенітальні інфекції, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки.

У наш час синтезований новий препарат джозаміцин. До нього рідко розвивається стійкість мікроорганізмів.

Тетрацикліни

Тетрацикліни – це антибіотики, молекули яких містять у структурі чотири конденсованих 6-членних цикли. Тетрацикліни поділяють на біосинтетичні та напівсинтетичні.

Біосинтетичні препарати: окситетрациклін; тетрациклін,демеклоциклін.

Напівсинтетичні препарати: метациклін (рондоміцин); доксициклін (вібраміцин); міноциклін.

Для антибіотиків групи тетрациклінів характерний широкий спектр дії, який містить грампозитивні та грамнегативні коки, кишкову паличку, рикетсій, хламідій, мікоплазм, амеб, малярійних плазмодіїв, Helicobacter pilori, клебсієл, ентеробактера, патогенних спірохет, збудників чуми, туляремії, бруцельозу, холери, дизентерії та черевного тифу. На протей, синьогнійну паличку, патогенні віруси та гриби тетрацикліни не діють. Резистентність до тетрациклінів розвивається повільно і має перехресний характер.

Тетрацикліни блокують синтез білків мікроорганізмів на рибосомах. Антибіотики з`єднуються з 30-S-субодиницею рибосом, у результаті чого порушується приєднання транспортних РНК і припиняється процес подовження поліпептидного ланцюга. Крім того, препарати утворюють важкодисоціюючі комплекси з біологічно важливими двовалентними металами (залізо, кальцій, цинк та ін.), які виводяться з організму. Тетрациклінам властивий бактеріостатичний ефект.

Препарати тетрациклінів ліпофільні, тому легко всмоктуються із шлунково-кишкового тракту, проникають через біологічні бар`єри і накопичуються у тканинах. Тетрацикліни краще проникають в амніотичну рідину, молоко матері, гірше – у ліквор, слину і шкіру. Ступінь зв`язування з білками для біосинтетичних препаратів (окситетрацикліну і тетрацикліну) коливається від 20 до 40%, а для напівсинтетичних (метациклін і доксициклін) цей показник досягає 60–95%. Часткова біотрансформація тетрациклінів проходить у печінці. Виводять із організму препарати із сечею та жовчю. Призначають тетрацикліни всередину. При цьому вони краще всмоктуються, якщо приймаються за 1–1,5 години до або через 3 години після їди. Не можна запивати тетрацикліни молоком, оскільки при цьому препарати утворюють з компонентами їжі (кальцієм, магнієм, залізом та ін.) комплекси, які не всмоктуються. Напівсинтетичні препарати виявляють меншу здатність до утворення таких комплексів. Тому їх біодоступність під час приймання всередину наближається до 100%. Окситетрациклін і тетрациклін застосовують також місцево в мазях, тетрациклін вводять внутрішньом`язово, а доксициклін – внутрішньовенно. Окситетрациклін і тетрациклін призначають 4 рази на добу, метациклін – 2–3 рази, а доксициклін і міноциклін – 1–2 рази, демеклоциклін – 1 раз.

Тетрацикліни призначають при інфекціях, збудниками яких є рикетсії (сипний тиф, лихоманка Ку та ін.), мікоплазми, хламідії (трахома, орнітоз, пситакоз, сечостатевий хламідіоз та ін.). Також препарати застосовують для лікування дизентерії, лептоспірозу, чуми, бруцельозу, туляремії, сибірської виразки, холери. Тетрацикліни широко призначають для лікування бронхітів, пневмоній, тонзилітів, синуситів, отитів, інфекцій сечо- та жовчовивідних шляхів, остеомієліту, сифілісу, гонореї, виразкової хвороби шлунка (доксициклін), кишкового амебіазу.

Тетрацикліни порушують ділення не тільки клітин мікроорганізмів, а й клітин макроорганізму. Через це порушується епітелізація слизової оболонки кишечника (розвиваються диспепсія, ерозії, виразки, глосити) і шкіри (дерматити, фотосенсибілізація), пригнічується кровотворення (тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія).

Катаболічна дія тетрациклінів проявляється порушенням синтезу білків і зниженням резистентності до інфекцій, що особливо небезпечно у новонароджених, вагітних та пацієнтів похилого віку. Препаратам властива гепатотоксичність, яка проявляється зменшенням синтезу альбумінів та інших білків.

Тетрацикліни утворюють хелатні сполуки з фосфорно-кислим кальцієм у зубах та кістках, що супроводжується затримкою росту скелета у дітей, забарвленням зубів у жовтий колір, порушенням розвитку зубної емалі, розвитком карієсу. Через це не можна призначати тетрацикліни дітям до 12 років, а також вагітним та матерям, які годують дітей своїм молоком.

При тривалому зберіганні із тетрациклінів можуть утворюватися токсичні сполуки, які під час приймання прострочених препаратів уражають нирки (синдром Фанконі).

У дітей раннього віку терапія тетрациклінами може супроводжуватися підвищенням внутрішньочерепного тиску і розвитком менінгіальних явищ (головні болі, блювання та ін.).

Тетрацикліни можуть стати причиною дисбактеріозу, гіповітамінозу групи В, кандидозу, ентероколітів. Швидке внутрішньовенне введення доксицикліну може супроводжуватися розвитком гострої серцевої недостатності. Міноциклін спричиняє вестибулярні розлади. Тетрациклінам властива тератогенність. Терапія препаратами може супроводжуватися алергічними реакціями. У наш час створений новий препарат тетрациклінового ряду – тигециклін, який має високу активність у відношенні грампозитивних і грамнегативних бактерій. Препарат застосвують як резервний при неефективності інших антибіотиків. органвних мікроорганізмів. дношенні грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. 00000000000000000000000000000000000000