13.2. Встановлення рівноваги та максимізація прибутку на ринку монополістичної конкуренції
На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма продає товар, який відрізняється від товару конкурента певними ознаками. Завдяки цьому споживач розрізняє продукцію фірм та надає перевагу окремим товарам. У результаті по відношенню до своєї групи постійних покупців певна фірма виступає як монополіст. Тому крива попиту на цьому ринку має звичайний від’ємний нахил.
Таким чином, ціна на ринку монополістичного конкурента визначається виходячи з індивідуальної функції попиту:
Р = f(Q) (13.1)
Але ця функція на відміну від монополії має високу еластичність. Це пов’язано з існуванням великої кількості товарів-замінників. Тому на ринку монополістичної конкуренції, приймаючи рішення щодо встановлення цін та обсягів, завжди необхідно враховувати середні ціни на продукцію конкурентів.
У короткостроковому періоді фірма може визначити оптимальний обсяг виробництва, який максимізує її прибуток, керуючись загальним правилом:
MR = МС.
Розглянемо особливості прийняття рішень монополістичним конкурентом за допомогою графічної моделі (рис. 13.1).
P
ЕРmax
МС
АТС
Рmc Еmc
АТСmc b
MR D
Qmc Q
Рис. 13.1. Максимізація прибутку фірми на ринку монополістичної конкуренції в короткостроковому періоді
Перетин ліній граничної виручки MR та граничних витрат МС визначає оптимальний осяг виробництва, який максимізує прибуток (або мінімізує збитки). Ціна та загальні витрати визначаються перпендикуляром проведеним з точки Qmс на лінію середніх загальних витрат АТС та лінію попиту D. Так, за кількість товару Qmс споживач готовий заплатити ціну, яка відповідає Рmс, а середні загальні витрати відповідають значенню АТСmс.
Прибутку на одиницю продукції відповідає відстань між ціною Рmс на лінії попиту та витратами АТСmс на лінії середніх загальних витрат (відстань між точками Еmс та b). Помноживши його на весь випуск отримаємо максимальний економічний прибуток за даного обсягу виробництва (////):
ЕРтах = (Рmc – АТСmс) *Qmc (13.2)
Точка Еmc – точка рівноваги фірми в короткостроковому періоді. А економічний прибуток відповідає площині прямокутника АТСmcРmcЕmcb.
Але можлива також ситуація збитків, коли ціна буде меншою за витрати фірми. Тоді фірма аналогічно до вище описаного буде визначати той обсяг виробництва, який мінімізує збитки. Умови беззбитковості й закриття фірми є такими ж як і на ринку монополії та досконалої конкуренції.
Стан, коли фірми можуть отримувати економічний прибуток на ринку монополістичної конкуренції, нетривалий. Це пов’язано з тим, що вхід на цей ринок є вільним. Тому в довгостроковому періоді буде відбуватись приплив нових фірм, яких привабив цей прибуток. У результаті загальна пропозиція на ринку збільшиться, а попит на продукцію окремої фірми зменшиться. Графічно крива попиту зміститься вліво та стане більш еластичною. Це приведе до того, що економічні прибутки фірм почнуть зменшуватись (рис. 13.2). Поява нових фірм припиниться в той час, коли економічний прибуток повністю ліквідується: ЕР = 0.
P
LМС
LАС
Р
Е
ACmin
MR D
Q Q
Рис. 13.2. Рівновага монополістичного конкурента
в довгостроковому періоді
Відповідно, якщо фірми несуть збитки, то почнеться відтік фірм з даної галузі. В результаті пропозиція почне скорочуватись, а ціни зростати. Відтік фірм з галузі припиниться тоді, коли середня фірма вже не буде нести збитки, проте й економічних прибутків ще не матиме: ЕР = 0.
Якщо фірма не отримує економічного прибутку, то вона знаходиться у стані беззбитковості. А це означає, що ціна на ринку монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді встановиться на рівні середніх загальних витрат:
Р = LАС (13.3)
Проте, на відміну від ринку досконалої конкуренції, LАС не будуть досягати свого мінімального значення (рис. 13.2). Це пояснюється тим, що монополістично конкурентні фірми несуть додаткові витрати на диференціацію продукції, на рекламу, крім того, в галузі існує велика кількість фірм, потужності яких недовантажені, що також спричиняє збільшення витрат. Саме тому диференційовані блага обходяться дорожче, ніж стандартизовані. Різниця між Р та ACmin – це “плата за різноманітність”.
У довгостроковому періоді є можливість наблизити ціну до мінімальних середніх витрат. Але це приведе до того, що продукція фірм буде стандартизованою. Іншими словами, якщо споживач хоче отримувати різноманітну продукцію, яка більш повно буде задовольняти його потреби, він повинен платити більше.