- •Віталій карпенко інформаційна політика та безпека
- •Національна ідея - основа державної ідеології
- •Тема 1. Нація та національна ідея
- •Поняття національної ідеї
- •Національна держава і державна нація
- •3. Феномен України, або сім її див за Братком - Кутинським
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 2. Національна ідея у пресі діаспори
- •1. Політична еміграція після Другої Світової війни
- •2. Унікальний науковий заклад
- •3. Тематика діаспорної творчості
- •4. Обов'язок — бути совістю свого народу
- •5. Мовна проблема
- •6. Журнал «Сучасність» та Іван Кошелівець
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 3. Українське питання і самвидав
- •Що таке «самвидав»?
- •Три етапи самвидаву
- •У центрі уваги — національне питання
- •Лихо з розуму в'ячеслава Чорновола
- •Іван Дзюба проти зросійщення
- •Переслідування дисидентів
- •6. Продовження боротьби
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 4. Зародження незалежної української преси у надрах ком¬партійної системи
- •1. Структура компартійної преси
- •Протистояння: компартія — преса
- •Сила газети — у підтримці громадськості
- •Преса набирає нових рис
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 5. Путч гкчп і преса
- •1. Передумови створення гкчп
- •Ситуація в Україні
- •Поляризація української преси
- •4. Про що писав «Вечірній Київ» у дні путчу
- •5. Боротьба у Верховній Раді України
- •6. Акт проголошення незалежності
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 6. Українська періодика у перші роки незалежності
- •1. Пострадянська структура друкованих видань
- •2. Кризові явища в системі друкованої періодики
- •Війна проти «Вечірнього Києва»
- •4. Преса під ринковим пресом
- •5. Спроби позбутися залежності від монополіста
- •6. Потреби преси проігноровано
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 7. Давні та сучасні антиукраїнські міфи
- •Кому і навіщо потрібні антиукраїнські міфи
- •Міф перший: «теорія спільної колиски»
- •Міф третій: «національна ідея не спрацювала»
- •Міф четвертий: немає самої української нації
- •Міф п'ятий: політична нація з... Багатонаціонального вінегрету
- •Міф шостий: недержавність української нації
- •Міф сьомий: версія необхідності двомовності
- •Міф восьмий: відсутність економічної самодостатності
- •Міф дев'ятий: іти до нового союзу
- •До підсумку
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Державна ідеологія та інформаційна політика
- •Тема 8. Державна ідеологія та змі
- •Підмурівок ідеології — національна ідея
- •Націоналізм як явище в новітній світовій історії
- •Держава без ідеології — що судно без лоції
- •Якщо держава не має власної ідеології, їй нав'язують чужу
- •Журналістики та державна ідеологія
- •Компас державотворення
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 9. Засади державної інформаційної політики
- •Загальні поняття інформаційної політики
- •Особливості української історії
- •Ідеологічні аспекти держінформполітики
- •Політичні аспекти держінформполітики
- •Законодавчі основи держінформполітики
- •Організаційні аспекти держінформполітики
- •Шляхи і форми реалізації держінформполітики
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 10. Влада і журналістика: колізії і конфлікти
- •Три гілки державної влади
- •Проблеми четвертої влади
- •Тиск влади на пресу
- •Суди — проти преси
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 11. Свобода слова — підмурівок інформаційної політики
- •Свобода і необхідність: діалектична взаємозалежність
- •Свобода слова як вияв демократії
- •Обмеження свободи слова
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 12. Аномалії інформаційної політики
- •Історія, зміст і суть цензурного нагляду
- •2. Економічна залежність змі — могильниця їхньої незалежності
- •3. Тиск на змі через структури виконавчої влади
- •4. Терор проти журналістів
- •5. Журналістський бунт проти цензури
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 13. Національний інформаційний простір: сучасний стан та проблеми
- •Інформаційне суспільство — новий етап розвитку цивілізації
- •Загальні поняття інформаційного простору
- •3. Втрата національного телерадіоефіру
- •Преса та олігархічні клани
- •Сучасна структура медіа-сфери в Україні
- •Українська присутність в Інтернеті
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 14. Чужоземне інформаційне засилля
- •Інформаційний простір — це великий комунікативний гуртожиток
- •Інформаційна експансія Росії
- •Форми російської експансії
- •Інформаційний тиск через телеефір та Інтернет
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 15. Інформаційні війни і національна безпека
- •Слово — зброя, мас-медіа — поле політбоїв
- •2. Війни проти свого народу
- •4. Зовнішні інформаційні війни
- •Захист національного медіа-простору — вимога часу
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Предметний покажчик
- •Іменний покажчик
- •Покажчик засобів масової інформації друковані засоби масової інформації
- •Електронні засоби масової інформації
Рекомендована література
Багерстам Зрик. Свобода прессы в демократическом обществе. — Тарту, 1992.
Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 року // Офі¬ційний вісник України. — 1998. — № 13.
Журналістика в умовах гласності. — К., 1991.
Законы и практика средств массовой информации в Европе, Америке и Австрии. — М., 1996.
Іванов В. Ф. Законодавство і журналістика. Становлення правової бази в Україні та світовий досвід. — К., 1997.
Інформаційна сфера України: стан, проблеми і перспективи / Матеріали до парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні». — К.: Держкомінформ, 2002.
Капелюшний А. О. Енциклопедія афоризмів і крилатих фраз / Журналістика — це спосіб життя. — Львів.: ПАІС, 2004. — С 254.
Лизанчук В. В. Українське державотворення і свобода слова // Вісн. Київ, ун-ту, сер. Журналістика. — 1995. — Вип. 2.
Москаленко А. 3. Вступ до журналістики. — К., 1997.
Права людини: міжнародні договори України, декларації, документи. — К., 1992.
Приступенко Т. О. Правові основи діяльності ЗМІ. — К.: ЦВП, 1998.
Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи. Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 року. — К., 1997.
Українське законодавство: Засоби масової інформації. — К.: IREX У-Медіа, 2004.
Питання для самостійної роботи та семінарських занять
1. Як ви розумієте діалектику категорій «свобода» і «необхідність»?
2. Свобода слова як вияв демократії
3. Свобода журналіста: законодавство і практика.
4. Законне і незаконне обмеження свободи слова: змоделюйте ситуацію.
5. Недоліки українського законодавства в царині забезпечення свободи слова.
Ст. 208
Тема 12. Аномалії інформаційної політики
Історія, зміст і суть цензурного нагляду
Діалектика єдності і боротьби протилежностей властива для всіх сфер суспільного життя. З розвитком абсолютизму зароджується і міцніє потяг людності до демократії. З утвердженням свободи слова і друку в суспільстві виникає протистояння і тиск цьому з боку керівної верхівки. Цей тиск набирає таких потворних форм, якою є цензура.
Цензура в перекладі з німецької означає:
1) контроль влади над засобами масової комунікації, щоб не допустити чи обмежити поширення небажаної для неї інформації;
2) органи та установи, які здійснюють такий нагляд.
Для України від самого зародження друкарства цензура була невластивою. Друкарні були вільними, козацькі гетьмани на контрольованій ними території завжди забезпечували на ділі свободу друку. У підписаній Іваном Виговським Гадяцькій угоді з Польщею спеціально обумовлювалася незалежність українського шкільництва та друкарської справи.
Цензура прийшла з Москви, причиною її запровадження були саме незалежні наші друкарські центри. Ще цар Олексій Михайлович зробив спробу поставити під контроль Києво-Печерську та Чернігівську друкарні. Петро І цю політику продовжив, підпорядкувавши всі вільні друкарські центри цензурі духовної колегії. Довершила цю насильницьку справу Катерина II, створивши початкову структуру цензурного нагляду. Із середини XIX століття органи контролю переносяться із центра на місця, і в Києві відкривається Комітет внутрішньої цензури, а з другої половини XIX століття — створюється вищий цензурний орган «для вищого нагляду в моральному і політичному плані за духом і спрямованістю книгодрукування» 147.
____________________
147Див.: Тимошик Микола. Історія видавничої справи. — К.; Науково-видавничий центр «Наша культура і наука», 2003. — С 230-260.
Ст. 209
У цьому, власне, і полягала основна робота цензурних установ. Без дозволу цензури не могла випускатися друкована продукція: цензура стала основою тодішньої інформаційної політики.
Більшовики до філігранності удосконалили систему політичного нагляду за лояльністю до режиму тиражованої чи мовленої інформації. Вони, заборонивши опозиційні партії і пресу ще 1918 року, над усією іншою друкарською продукцією встановили жорстку цензуру. Щоправда, саме слово «цензура» не вживалося, оскільки створений згодом Радянський Союз подавався світовій громадськості як чи не найдемократичніша держава. Тимчасом було побудовану чітку цензурну вертикаль, яка мала назву установ з охорони державних таємниць у пресі. Починаючи з обласних центрів, у кожній друкарні чи комбінаті друку були посаджені цензори, що називалися редакторами, які ще до друку перечитували кожен рядок майбутніх газети, журналу, брошури чи книги: чи немає, бува, у них крамоли. Ще неправлені газетні полоси подавалися водночас коректорам і названим «редакторам». Якщо не було втручання цензора, на полосі ставився штамп «дозволено до друку», підкріплений його підписом. Без цього поліграфісти не мали права поставити полоси в друкарську машину для тиражування.
У районах роль цензора покладалася на редактора місцевої газети. Тут обходилося без штампа — досить було редакторського підпису. Але вся районна преса контролювалася обласною установою — так званим Обллітом, — де періодично робили огляди газет і оговорювали їхню діяльність на предмет «цензурної цнотливості» на спеціальних нарадах редакторів.
Кожному редактору друкованого видання, як і кожному цензору, видавалася секретна книга (до речі, російськомовна), так званий «Перелік відомостей, заборонених у відкритій пресі». Назва говорить сама за себе — це регламентація всього того, на що накладалося табу. Цей «Перелік» систематично доповнювався все новими і новими положеннями, які акуратно доклеювалися до сторінок книги148.
__________________
148За кучмівського режиму, коли правили бал соціал-демократи (о) Медведчука, які застосували приховану цензуру у вигляді так званих «темників», але намагалися будь-що від них відхреститися, їхній «адвокат» Леонід Кравчук потрапив у кумедну ситуацію, мовлячи на публіку, що ніякої цензури у нас в природі немає, «бо немає книги». Багато хто так і не збагнув, що воно за книга, якої немає, але колишній ідеолог комуністів радянських часів добре знав той знаменитий «Перелік» цензурних заборон, покликаний бути настільною книгою кожного редактора ЗМІ чи видавництва.
Ст. 210
Після відновлення української незалежності цензурні «редактори», що стояли на сторожі чистоти комуністичної ідеології, залишилися без роботи: цензура була скасована. Та й сама партія рішенням Президії Верховної Ради України після путчу ГКЧП опинилася під забороною. Настали часи, на жаль, нетривалі, коли засоби масової інформації звільнилися від цензурних ланцюгів і стали формально вільними. І справді, перші роки, попри економічні труднощі, з якими стикалися мас-медіа, були позначені високим рівнем свободи, плюралізму думок і точок зору, що оприлюднювалися у ЗМІ.
Однак нова влада, запевняючи на словах, що цензури у нас немає, на ділі, як і радянська, намагалася тримати мас-медіа в шорах. Робилося це у вигляді «порад», «рекомендацій», «побажань», «редакційної політики». Першим виявом цензурного тиску можна вважати закриття за Президента Л. Кравчука телекомпанії «Гравіс», яка позитивно висвітлювала діяльність його конкурента на президентських виборах Л. Кучми. Закриття телеканалу викликало збурення в суспільстві і, можливо, стало однією з причин поразки Л. Кравчука149.
Власне, існування, всупереч законодавству, політичної цензури в Україні чи не вперше було офіційно зафіксовано того ж 1994 року, коли керівництво державного телебачення зняло з ефіру популярну молодіжну програму «Гарт».
_____________________
149Див.: Аналітична доповідь Центру Разумкова «Політична цензура в Україні» // Журнал «Національна безпека і оборона». — 2002. — № 11(35). — С 3.
Ст. 211
Головний редактор молодіжних програм тодішньої державної телерадіомовної компанії Віктор Павлюк звернувся до суду і — диво дивнее! — навіть тодішній український суд змушений був офіційно визнати існування політичної цензури на українському державному телебаченні. З цього приводу керівники Християнсько-демократичної партії України влаштували спеціальну прес-конференцію. «Вечірній Київ» опублікував звіт про цю подію під заголовком «Наш біль і ганьба — політична цензура на Держтелерадіо», в якому наголошувалось на необхідності «ліквідувати давно знану, але лише зараз «схоплену за руку» цензуру в засобах масової інформації, передусім електронних...»150.
На жаль, незважаючи на викриття, підкріплене судовим рішенням, на державному телерадіо все залишилося так, як і було. Змінювалася влада, перетасовувалося керівництво Держтелерадіо, проводилося кілька реорганізацій системи зі зміною назви — тільки політичне цензурування залишалось беззмінним: влада, хоч би якою вона була в персоналіях, не хотіла втрачати контроль над найвпливовішими електронними засобами інформації.
В Аналітичній доповіді центру Разумкова «Політична цензура в Україні» називаються чотири етапи впровадження політичної цензури в Україні:
1. Перший етап охоплює 1991-1994 роки і характеризується окремими, ще не системними порушеннями свободи слова.
2. Другий етап (1995-1998 роки) — це етап формування олігархічного ринку ЗМІ.Створені чи куплені олігархічними кланами мас-медіа відображають позиції своїх господарів. Оскільки клани тісно пов'язані з тодішньою владою, то й державна інформаційна політика позначена активними спробами Адміністрації Президента впливати на ситуацію в інформаційному просторі таким чином, щоб повніше обслуговувати інтереси влади та олігархів.
_______________
150Див.: «Вечірній Київ», 19 травня 1994 р.
Ст. 212
3. Третій етап (1999-2001 роки) випадає на президентську виборчу кампанію (Л. Кучма іде на другу каденцію) і супроводжується погіршенням стану свободи слова та боротьбою з носіями альтернативної до влади позиції (економічний тиск на пресу, блокування її діяльності).
4. Четвертий етап (2002-2004 роки) починається з парламентської виборчої кампанії; характерний посиленням прихованої цензури (розквіт «темників») та агресивної інформаційної політики проти опозиційних сил, діяльність яких тотально очорнюється151.
До Аналітичної доповіді тепер можна додати, що завершився цей етап президентськими перегонами 2004 року, коли безмір тиску влади на ЗМІ та суспільство загалом викликав загальний спротив, народ масово вийшов на Майдан у Києві, на вулиці і площі українських міст і здобув перемогу.
З 2005 року — від перемоги Помаранчевої революції — починає свій відлік п'ятий, принципово якісний етап щодо цензури в Україні: її справді не стало як системи політичного нагляду.
Зі сказаного випливає, що політична цензура є осердям недемократичної, анти суспільної державної інформаційної політики, з метою прямого чи опосередкованого впливу влади на засоби масової інформації та журналістів для забезпечення політичних інтересів владної та близької до влади є літ.
Зміст цензури — чи то узаконеної (за тоталітарних режимів), чи то прихованої (під крилом незрілої демократії) — полягає у втручанні влади у діяльність засобів масової комунікації для здійснення політичного нагляду і контролю за інформаційними потоками.
__________________
151Див.: Журнал «Національна безпека і оборона». — 2002. — № 11(35). — С 3-7.
Ст. 213
Суть цензури простежується:
а) у забороні поширення інформації, невигідної владі;
б) у замовчуванні, обмеженні та дозуванні інформації;
в) у спотворенні, перекрученні правдивої інформації.