- •Віталій карпенко інформаційна політика та безпека
- •Національна ідея - основа державної ідеології
- •Тема 1. Нація та національна ідея
- •Поняття національної ідеї
- •Національна держава і державна нація
- •3. Феномен України, або сім її див за Братком - Кутинським
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 2. Національна ідея у пресі діаспори
- •1. Політична еміграція після Другої Світової війни
- •2. Унікальний науковий заклад
- •3. Тематика діаспорної творчості
- •4. Обов'язок — бути совістю свого народу
- •5. Мовна проблема
- •6. Журнал «Сучасність» та Іван Кошелівець
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 3. Українське питання і самвидав
- •Що таке «самвидав»?
- •Три етапи самвидаву
- •У центрі уваги — національне питання
- •Лихо з розуму в'ячеслава Чорновола
- •Іван Дзюба проти зросійщення
- •Переслідування дисидентів
- •6. Продовження боротьби
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 4. Зародження незалежної української преси у надрах ком¬партійної системи
- •1. Структура компартійної преси
- •Протистояння: компартія — преса
- •Сила газети — у підтримці громадськості
- •Преса набирає нових рис
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 5. Путч гкчп і преса
- •1. Передумови створення гкчп
- •Ситуація в Україні
- •Поляризація української преси
- •4. Про що писав «Вечірній Київ» у дні путчу
- •5. Боротьба у Верховній Раді України
- •6. Акт проголошення незалежності
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 6. Українська періодика у перші роки незалежності
- •1. Пострадянська структура друкованих видань
- •2. Кризові явища в системі друкованої періодики
- •Війна проти «Вечірнього Києва»
- •4. Преса під ринковим пресом
- •5. Спроби позбутися залежності від монополіста
- •6. Потреби преси проігноровано
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 7. Давні та сучасні антиукраїнські міфи
- •Кому і навіщо потрібні антиукраїнські міфи
- •Міф перший: «теорія спільної колиски»
- •Міф третій: «національна ідея не спрацювала»
- •Міф четвертий: немає самої української нації
- •Міф п'ятий: політична нація з... Багатонаціонального вінегрету
- •Міф шостий: недержавність української нації
- •Міф сьомий: версія необхідності двомовності
- •Міф восьмий: відсутність економічної самодостатності
- •Міф дев'ятий: іти до нового союзу
- •До підсумку
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Державна ідеологія та інформаційна політика
- •Тема 8. Державна ідеологія та змі
- •Підмурівок ідеології — національна ідея
- •Націоналізм як явище в новітній світовій історії
- •Держава без ідеології — що судно без лоції
- •Якщо держава не має власної ідеології, їй нав'язують чужу
- •Журналістики та державна ідеологія
- •Компас державотворення
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 9. Засади державної інформаційної політики
- •Загальні поняття інформаційної політики
- •Особливості української історії
- •Ідеологічні аспекти держінформполітики
- •Політичні аспекти держінформполітики
- •Законодавчі основи держінформполітики
- •Організаційні аспекти держінформполітики
- •Шляхи і форми реалізації держінформполітики
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 10. Влада і журналістика: колізії і конфлікти
- •Три гілки державної влади
- •Проблеми четвертої влади
- •Тиск влади на пресу
- •Суди — проти преси
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 11. Свобода слова — підмурівок інформаційної політики
- •Свобода і необхідність: діалектична взаємозалежність
- •Свобода слова як вияв демократії
- •Обмеження свободи слова
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 12. Аномалії інформаційної політики
- •Історія, зміст і суть цензурного нагляду
- •2. Економічна залежність змі — могильниця їхньої незалежності
- •3. Тиск на змі через структури виконавчої влади
- •4. Терор проти журналістів
- •5. Журналістський бунт проти цензури
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 13. Національний інформаційний простір: сучасний стан та проблеми
- •Інформаційне суспільство — новий етап розвитку цивілізації
- •Загальні поняття інформаційного простору
- •3. Втрата національного телерадіоефіру
- •Преса та олігархічні клани
- •Сучасна структура медіа-сфери в Україні
- •Українська присутність в Інтернеті
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 14. Чужоземне інформаційне засилля
- •Інформаційний простір — це великий комунікативний гуртожиток
- •Інформаційна експансія Росії
- •Форми російської експансії
- •Інформаційний тиск через телеефір та Інтернет
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 15. Інформаційні війни і національна безпека
- •Слово — зброя, мас-медіа — поле політбоїв
- •2. Війни проти свого народу
- •4. Зовнішні інформаційні війни
- •Захист національного медіа-простору — вимога часу
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Предметний покажчик
- •Іменний покажчик
- •Покажчик засобів масової інформації друковані засоби масової інформації
- •Електронні засоби масової інформації
Національна ідея - основа державної ідеології
• Поняття нації й національної ідеї
• Національна ідея у пресі діаспори
• Національне питання і самвидав в Україні
• Зародження незалежної української преси у надрах компартійної системи
• Путч ГКЧП і преса
• Українська періодика у перші роки незалежності
• Давні та сучасні антиукраїнські міфи у ЗМІ
Тема 1. Нація та національна ідея
Поняття національної ідеї
Визначимося спочатку щодо термінології.
Нація (лат. НАТІО — плем'я, народ) — стійка спільність людей, яка історично склалася на базі спільності економічного життя, території, мови та психічного складу, що виявляється в особливостях культури та побуту. Таке визначення у марксистсько-ленінському розумінні подає «Українська радянська енциклопедія»3.
Загалом з таким визначенням нації, що враховує чотири її головні ознаки — спільність економіки, території, мови та психіки — можна погодитися. Однак таке визначення далеко неповне: воно, по-перше, не враховує генетичний (антропологічний) фактор у націотворенні, а по-друге, такий надзвичайно важливий чинник, як психічний, зводить тільки до особливостей культури та побуту. Насправді ж він набагато ширший, включає в себе духовність у широкому розумінні, етнічну звичаєвість, релігію.
Підтвердити це можна прикладом єврейського народу. Понад 2000 років євреї були розсіяні по світу, не мали спільної території (держави), економіки, втратили мову, але зберегли етнічну ідентичність. їх об'єднувало походження (генетичний код), спільні психічні риси, звичаєвість, юдейська релігія. І, зрештою, вони здобули свою державу, створили економіку, відродили дві національні мови (іврит та ідиш), перетворилися з етнічної и державну націю. Звідси випливає висновок: є риси, вищі, за територіальну та економічну і навіть мовну спільність, які характеризують сутність нації, — це: генетичне споріднення (одне походження), спільність духовності, моралі, релігії. Саме ці риси допомогли євреям зберегтися як нації.
Нація — вища спільність людей, ніж рід, плем'я, народність.
___________________
3Див.: Українська радянська енциклопедія. — Т. 7. — К., 1982. — С 286.
ст. 7
Марксизм-ленінізм трактує націю як продукт капіталістичного способу виробництва, ділить нації на буржуазні і соціалістичні, що є антиісторичним. Його теорія зближення націй при соціалізмі через їхній розвиток до стирання національних відмінностей, знищення національних перегородок, до повного злиття націй, утворення т. з. єдиної загальнолюдської спільності — радянського народу не витримує критики. Історична практика — розпад Радянського Союзу, міжнаціональні конфлікти (Прибалтика, Карабах, Чечня-Ічкерія, Таджикистан) - перекреслила цю теорію.
А ось як визначають поняття нації енциклопедії Сполучених Штатів Америки — країни інтернаціональної:
«Нація — це стабільне, історично проявлене суспільство, яке має територію, економічне життя, відмітну культуру і мову. Об'єднане під одним Урядом. Держава. Нація»4.
Державна нація — нація, що утворила національну державу, організувалась у національну державу. Називається ще політичною нацією.
Недержавна нація — нація, що не має своєї національної держави, входить як національна меншина до складу іншої національної держави (наприклад, недержавною нацією називали Україну після втрати нею державності, недержавною нацією є індіанці у СІЛА, гагаузи, кримські татари, роми у нас).
Корінна нація — нація, що одвічно живе на певній території (корінною нацією є українці в Україні). Є намагання підмінити поняття, називаючи корінною нацією представників будь-якого етносу, що народилися на даній території, хоч предки їхні є прийшлими. Вони є громадянами України, можуть вважатися вродженими жителями, але не є корінною нацією.
Титульна нація — нація, що дала назву (титул) державі (українці є титульною нацією в Україні).
___________________
4Див.: Святеє вчення. Силенкова Віра в Дажбога. — К.: Обе¬реги. — С 378.
ст.8
Національні меншини — представники інших національностей, що є громадянами певної держави, але не є в ній більшістю.
Націоналізм марксизм-ленінізм трактує як буржуазну ідеологію в галузі національних відносин, характерними рисами якої є проповідь зверхності національних інтересів над соціальними, проголошення національної нетерпимості. Те саме вчення розрізняє такі форми націоналізму: великодержавний шовінізм, расизм та місцевий націоналізм, у т. ч. український буржуазний націоналізм.
Насправді всі держави побудовані на національній основі. Навіть багатоетнічні США, витіснивши корінний етнос, створили американську націю. Виходячи з марксизму-ленінізму, кожного патріота своєї батьківщини спід називати, звісно, в негативному розумінні, націоналістом: француза - французьким, німця — німецьким, поляка - польським. За радянських часів українців, які користувалися українською мовою, мали за українських буржуазних націоналістів.
Нині українофоби, які відстоюють двомовність в Україні, посилаються на приклад Швейцарії, де існує кілька державних мов, чи Бельгію, що має дві державні мови. Некоректність таких посилань очевидна. Адже Швейцарія складається з чотирьох різних народів — германошвейцарців, франкошвейцарців, італошвейцарців та ретороманців, — які, по-перше, з давніх-давен тут жили; по-друге, жили і живуть компактно; по-третє, об'єдналися в одну Федерацію саме як окремі народи для побудови спільної держави; по-четверте, кожна мова, яка визнається державною (німецька, французька, італійська), є такою тільки для тих кантонів, в яких більшість населення послуговується цією мовою, і аж ніяк не загальнодержавною.
Так само у Бельгії історично компактно живуть валонці та фламандці, рідною мовою яких є відповідно французька та фламандська.
В Україні ж одвічно жили українці і мову, звісно ж, мали українську. Нинішній, у багатьох відношеннях печальний, мовний стан пояснюється тривалою і цілеспрямованою політикою зросійщення і витіснення прийшлим колонізатором рідної мови українців.
ст. 9
Отже, націоналізм не можна, по-перше, трактувати однозначно негативно, як це робив марксизм-ленінізм; по-друге, це є поняття позитивне в цілому, якщо не ототожнювати його з шовінізмом, тим більше з нацизмом. І якщо розрізняти націоналізм поневоленого народу, що бореться за свої людські і національні права, від націоналізму імперського, що поневолює переможені народи і є шовінізмом — різновидом націоналізму найнегативнішого.
Ось як, наприклад, трактує поняття нації та націоналізму американський тлумачний словник «Вебстер Нью Ворлд Дикшионери», авторів якого аж ніяк не можна запідозрити в націоналістичних поглядах:
Націоналізм це:
1. а) Відданість нації, патріотизм; б) Надмірний,
вузький чи егоїстичний патріотизм, шовінізм.
2. Вчення, що національний інтерес, безпека більш
важливі, ніж інтернаціональні міркування.
3. Оборона національної незалежності5.
Виходячи з цього, можна визначити українську національну ідею як волю українського народу будувати національну державу, бути в ній господарем, утверджувати себе політично, забезпечувати високий доброжиток усій спільноті.
Можна сперечатися щодо повноти цього визначення, можна його звужувати чи розширювати, можна конкретизувати чи більше абстрагуватися від конкретики. Різні дослідники по-різному трактують це поняття і кожен з них почасти має рацію. Левко Лук'яненко слушно зауважує, що єдина дефініція ще не вироблена, і в науковому оперуванні зустрічаються різні формулювання і кожне має свій зміст. Так:
просто національна ідея може означати національну ідею будь-якої нації;
_____________________
5Див.: Святеє вчення. Силенкова Віра в Дажбога. — К.: Обереги. — С 378.
ст. 10
— українська національна ідея свідчить, що українських ідей може бути не одна, але в даному випадку мається на увазі національна, а не якась інша;
— українська ідея наголошує, що йдеться саме про українську, а не про російську, турецьку чи французьку ідею;
— коли кажуть українська державна ідея, то в контексті мається на увазі, що з можливих варіантів української ідеї (національної, етичної, естетичної тощо) мова йде про одну — державну.
Сам Левко Лук'яненко пропонує таке визначення: «національна ідея — це свідоме утвердження нації у всіх проявах її етнічної сутности»6 . Стисло, та ємко.
Свого часу для виправдання наших економічних і соціальних негараздів у суспільну свідомість екс-президентом Кучмою був запущений постулат, що в Україні національна ідея нібито не спрацювала. Це не зовсім так, а точніше – зовсім не так. Бо, по – перше, завдяки національній ідеї, пробудженій національній свідомості і була відновлена незалежність держави України, яка має свого президента, свій уряд, свою Конституцію, яку визнав світ і яка веде свою міжнародну політику та має всі інші атрибути державності. А щодо негараздів, то їхня причина не в тому, що національна ідея не спрацювала, а в тому, що на національну ідею не працювали ті, хто мусів би це робити за службовим обов'язком, тобто наші державники, — це по-друге.