9. Міф восьмий: відсутність економічної самодостатності

Нерідко з українофобського середовища і, на жаль, від певного кшталту політиків можна почути, що Україна нібито не є самодостатньою в економічному плані. Тому, мовляв, самостійно їй вижити неможливо. Адже енергоносії — кров економіки — вона експортує з Росії. Тому не можна по-живому розривати економічні зв'язки з північною сусідкою, бо «старший брат» тільки й може нас виручити.

Справді, за радянських часів пограбувавши українські надра, викачавши дашавський газ, спотворивши нашу макроекономіку, більшовики поставили Україну в економічну залежність. Справді, нині левову частку нафти і газу ми імпортуємо з Росії. І Москва робить усе можливе, щоб так і залишалося, щоб Україна не мала альтернативних джерел енергоносіїв. Тому так довго споруджувався одеський нафтотермінал та нафтогін Одеса-Броди; тому, навіть коли він був побудований, під тиском Росії його запустили в реверсному варіанті для помпування російської нафти у зворотному напрямку — до Чорного моря.

Однак це в жодному разі не свідчить про економічну неспроможність України. По-перше, наша держава багата на корисні копалини, великі запаси нафти є в акваторіях Чорного й Азовського морів, в інших регіонах країни.

_____________________

⁹⁷Див.: Духовна велич України / Науково-публіцистичний збірник. — К.: Просвіта, 2004. — С 160-161.

Ст. 118

Прийде час, і ми матимемо вдосталь і нафти, і газу не тільки для власних потреб, але й для експорту.

По-друге, відсутність нині в достатній кількості власних енергетичних джерел ще не є свідченням економічного безсилля. Скільки країн, в тому числі європейських, не мають власних енергоносіїв, однак існують і політично, і економічно незалежно, власне, процвітають! Та найпереконливіший приклад Японії. Розташована на островах, у зоні сейсмічної активності, де дня не минає без землетрусів, ця країна дуже бідна на корисні копалини. Та, попри все це, а також розгром у Другій світовій війні та атомне бомбардування, Японія вийшла на провідне місце у світі і входить у сімку найпотужніших та економічно розвинутих країн. То Україні, з її природними багатствами, масними чорноземами, талановитим і працьовитим народом, сам Бог звелів бути могутньою і багатою.

По-третє, ніхто не наполягає на тому, що треба розірвати економічні зв'язки з Росією. Просто патріотично налаштовані українці хочуть, щоб ці зв'язки були рівноправними, взаємовигідними, без найменшої дискримінації і шантажу. І це їхнє законне право.

Отже, міф, що ми не виживемо без «старшого брата» , не витримує критики. Навпаки, вижити при втручанні «старшого брата» буде дуже важко.

10. Міф дев'ятий: іти до нового союзу

Цей міф покликаний підштовхнути обивателя до думки: оскільки Україні самостійно не вижити, то слід шукати союзника. Треба створювати, наприклад, спільний євразійський простір, іншими словами — своєрідний замінник розваленого Радянського Союзу. Зовсім чужа й не вигідна для нашої держави ідея, оскільки Україна — це європейська держава й географічно (центральна точка Європи — в Закарпатті), і духовно (наша земля — колиска індоєвропейських народів, наш народ завжди тяжів до Європи, а не до Азії).

Ст. 119

Теорія спільного євразійського простору є суто російська і вигідна передусім Росії. Тому ідея спільного євразійського простору рішуче не сприймається українцями, які прагнуть будувати незалежну Україну. Тим більше, що за цим спільним євразійським простором маячить та ж сама Росія.

Оскільки ідею спільного євразійського простору український загал не сприйняв, з'явився інший постулат: створювати Союз слов'янських держав. Він спирається на згадуваний міф про спільну колиску трьох братніх народів. Отже, йдеться про приєднання України до вже закріпленої угодою спілки Білорусі та Росії. У Верховній Раді навіть було створено групу ЗУБР (За Україну, Білорусь, Росію). Але така перспектива більшість українців не влаштовувала і зів'яла, так і не розквітнувши.

Натомість із-поза меж України надійшла інша пропозиція — продуманіша, підступніша та завуалізованіша: чотирьом країнам (Білорусі, Казахстану, Росії й Україні) створити так званий Єдиний економічний простір (ЄЕП). Він передбачає досить глибоку інтеграцію економік цих країн, аж до уніфікації законодавства, проведення єдиної митної політики, переходу на спільну валюту тощо. Щоб не відлякати майбутніх союзників, угода була закамуфльована пунктом про різнорівневу та різношвидкісну інтеграцію, себто кожна із сторін може поетапно, коли вважатиме за потрібне, приєднуватися до єдиного простору.

Угода передбачає створення Єдиного регулюючого наднаціонального органу, рішення якого будуть обов'язковими для виконання країнами-учасницями. Та вся небезпека у тому, що рішення ухвалюватимуться не за допомогою консенсусу з правом вето для кожного учасника, а шляхом «зваженого голосування» в залежності від кількості голосів кожної зі сторін. А кількість цих голосів визначатиметься економічним потенціалом країн. Не важко підрахувати, що Росія, внутрішній валовий продукт (ВВП) якої обчислюється сумою понад 420 млрд дол., матиме 82,6% голосів у наднаціональному регулюючому органі, а Україна з її 48 млрд дол. ВВП — 9,43, Казахстан (28,26 млрд дол.) — 5,6%, Білорусь (12,81 млрд дол.) — 2,47% голосів.

Ст. 120

Як бачимо, Росія за таких умов матиме монопольне право при прийнятті будь-яких рішень. Іншим відводиться роль статистів і виконавців цих рішень. Ну чим не колишній Радянський Союз? Хіба що зі зменшеною кількістю республік. У центрі Єдиного економічного простору, як і за Союзу, — Москва. Як і за Союзу, вона домінуватиме і фактично командуватиме іншими учасниками, які називаються незалежними державами, але економічно (та й політично) будуть підпорядковані Єдиному регулюючому наднаціональному органу, першу скрипку в якому вестиме все вона ж — білокам'яна.