Рекомендована література

Белебеха Іван. Честь України. — X., 2001.

Даниленко С. І. Журналістські методи інформаційного забезпечення зовнішньої політики держави. — К., 1997.

Гриценко Олена. Суспільство, держава, інформація. — К., 2001.

Данилів Володимир-Юрій. Солідарність і солідаризм. — К., 2000.

Декларація про державний суверенітет України. — К., 1990.

Журналістика й проблема формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах. — К., 1991.

Здоровега В. Й. Науково-теоретичні основи функціонування журналістики в умовах розбудови суверенної демократичної України. Засоби масової інформації й утвердження державного суверенітету України. — Львів: Світ, 1993.

Лизанчук Василь. Навічно кайдани кували. — Львів, 1995.

Лук'яненко Левко. Не дам загинуть Україні. — К., 1994.

Марчук Євген. П'ять років української трагедії. — К., 1999.

Націоналізм. Антологія. — К.: Смолоскип, 2000.

Карпенко Віталій. Як повернути манкурту пам'ять... — К., 1997.

Конституція України.

Первая межпарламентская конференция. Беларусь, Россия, Украина — опыт и проблемы интеграции. — К., 1999.

Погрібний Анатолій. По зачарованому колу століть, або Нові розмови про наболіле. — К., 2001.

Сергійчук В. Українська соборність. — К., 1999.

Українське питання. Укр. переклад, упорядкування, передмова і примітки Миколи Тимошика. — К., 1997.

Питання для самостійної роботи та семінарських занять

1. Національна ідея та наповнення її сучасним змістом.

2. Державна ідеологія — зміст і суть.

3. Сучасні антиукраїнські течії в Україні.

4. Способи і засоби ідеологічного обеззброєння української спільноти.

5. Державна ідеологія та українські ЗМІ. Ідеологічна позиція та відповідальність журналістів.

Ст. 145

Тема 9. Засади державної інформаційної політики

1. Загальні поняття інформаційної політики

Політика — з грецької перекладається як державна діяльність. Однак ця багатозначна філософська категорія має низку потрактовувань. У широкому розумінні — це суспільні відносини, що означають:

• цілі і завдання певних класів та прошарків;

• методи і засоби досягнення цих цілей і завдань;

• події і питання міжнародних відносин;

• характер діяльності політичних партій, інших громадських організацій;

• лінію поведінки в чому-небудь, ставлення до чого-небудь чи кого-небудь;

• певний, зокрема і хитрий та ухильний, спосіб дій, спрямований на досягнення певної мети. Та, передусім, політика — це загальний напрямок, характер діяльності держави — цієї найважливішої структурної форми організації суспільства та влади. Тому часто вживається словосполучення державна політика, під яким слід розуміти напрямки діяльності держави у тій чи тій галузі суспільного життя. Державна політика поділяється на внутрішню і зовнішню.

Внутрішня державна політика багатоаспектна, охоплює практично кожну галузь суспільного життя. Наприклад, цілі, завдання і дії держави, спрямовані на розвиток важкої індустрії, є складовою частиною промислової політики, яку здійснюють від імені держави відповідні міністерства. Ця політика найбільше цікавить значну частину населення, зайняту у цій галузі та проживаючу у промислових районах, оскільки стосується безпосередньо її життєвого рівня і побуту. Та є такі галузі, діяльність держави щодо яких зачіпає інтереси всього, або більшості, населення. Серед них такі:

• соціальна політика держави, що має бути спрямована на всезагальне забезпечення добробуту всього народу;

— економічна політика, покликана створити матеріальну основу успішного вирішення соціальних завдань;

— фінансова політика, що забезпечує стабільність національної валюти, нормальну діяльність банкової системи тощо;

— культурно-освітня політика стосується духовної сфери суспільства;

— демографічна політика включає низку загальнодержавних заходів щодо стимулювання народжуваності та продовження середньої тривалості життя людини;

— екологічна політика спрямована на гармонізацію відносин людини і природу, захист і збереження довкілля;

— регіональна політика стосується планомірного розвитку областей і районів, зближення життєвого рівня людей у столиці та глибинці.

Перелік мшсіш иродолжити.

Зовнішня державна політика охоплює весь спектр міжнародних відносин. Вона включає такі компоненти:

— встановлення дипломатичних зв'язків з іншими країнами;

— участь у міжнародних організаціях, блоках, альянсах;

— підписання міжнародних угод;

— визначення стратегічного партнерства;

— міжнародна торгівля;

— здійснення разом з іншими державами спільних економічних проектів;

— вироблення відповідного режиму при перетині державного кордону;

— участь у миротворчих акціях під егідою ООН тощо.

Державна інформаційна політика охоплює як внутрішні, так і зовнішні аспекти діяльності країни. Внутрішня політика спрямована на якомога ширше

задоволення інформаційних потреб власного суспільства; зовнішня — на створення відповідного позитивного образу держави у світі, інформування світового громадянства про політичний, економічний, духовний, культурний, інвестиційний клімат в Україні тощо.

ст. 147

Інформаційно-комунікативна сфера займає особливе місце в політичних пріоритетах державної політики в Україні. Це пояснюється:

— по-перше, тенденціями зростання світових процесів глобалізації, в яких провідну роль відіграють комунікативно-інформаційні технології;

— по-друге, вирішальним значенням комунікації у взаєминах держави із суспільством;

— по-третє, особливим станом української дійсності, на які вплинули складні умови історичного розвитку.

Про ці умови треба сказати окремо.