- •Віталій карпенко інформаційна політика та безпека
- •Національна ідея - основа державної ідеології
- •Тема 1. Нація та національна ідея
- •Поняття національної ідеї
- •Національна держава і державна нація
- •3. Феномен України, або сім її див за Братком - Кутинським
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 2. Національна ідея у пресі діаспори
- •1. Політична еміграція після Другої Світової війни
- •2. Унікальний науковий заклад
- •3. Тематика діаспорної творчості
- •4. Обов'язок — бути совістю свого народу
- •5. Мовна проблема
- •6. Журнал «Сучасність» та Іван Кошелівець
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 3. Українське питання і самвидав
- •Що таке «самвидав»?
- •Три етапи самвидаву
- •У центрі уваги — національне питання
- •Лихо з розуму в'ячеслава Чорновола
- •Іван Дзюба проти зросійщення
- •Переслідування дисидентів
- •6. Продовження боротьби
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 4. Зародження незалежної української преси у надрах ком¬партійної системи
- •1. Структура компартійної преси
- •Протистояння: компартія — преса
- •Сила газети — у підтримці громадськості
- •Преса набирає нових рис
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 5. Путч гкчп і преса
- •1. Передумови створення гкчп
- •Ситуація в Україні
- •Поляризація української преси
- •4. Про що писав «Вечірній Київ» у дні путчу
- •5. Боротьба у Верховній Раді України
- •6. Акт проголошення незалежності
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 6. Українська періодика у перші роки незалежності
- •1. Пострадянська структура друкованих видань
- •2. Кризові явища в системі друкованої періодики
- •Війна проти «Вечірнього Києва»
- •4. Преса під ринковим пресом
- •5. Спроби позбутися залежності від монополіста
- •6. Потреби преси проігноровано
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 7. Давні та сучасні антиукраїнські міфи
- •Кому і навіщо потрібні антиукраїнські міфи
- •Міф перший: «теорія спільної колиски»
- •Міф третій: «національна ідея не спрацювала»
- •Міф четвертий: немає самої української нації
- •Міф п'ятий: політична нація з... Багатонаціонального вінегрету
- •Міф шостий: недержавність української нації
- •Міф сьомий: версія необхідності двомовності
- •Міф восьмий: відсутність економічної самодостатності
- •Міф дев'ятий: іти до нового союзу
- •До підсумку
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Державна ідеологія та інформаційна політика
- •Тема 8. Державна ідеологія та змі
- •Підмурівок ідеології — національна ідея
- •Націоналізм як явище в новітній світовій історії
- •Держава без ідеології — що судно без лоції
- •Якщо держава не має власної ідеології, їй нав'язують чужу
- •Журналістики та державна ідеологія
- •Компас державотворення
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 9. Засади державної інформаційної політики
- •Загальні поняття інформаційної політики
- •Особливості української історії
- •Ідеологічні аспекти держінформполітики
- •Політичні аспекти держінформполітики
- •Законодавчі основи держінформполітики
- •Організаційні аспекти держінформполітики
- •Шляхи і форми реалізації держінформполітики
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 10. Влада і журналістика: колізії і конфлікти
- •Три гілки державної влади
- •Проблеми четвертої влади
- •Тиск влади на пресу
- •Суди — проти преси
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 11. Свобода слова — підмурівок інформаційної політики
- •Свобода і необхідність: діалектична взаємозалежність
- •Свобода слова як вияв демократії
- •Обмеження свободи слова
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 12. Аномалії інформаційної політики
- •Історія, зміст і суть цензурного нагляду
- •2. Економічна залежність змі — могильниця їхньої незалежності
- •3. Тиск на змі через структури виконавчої влади
- •4. Терор проти журналістів
- •5. Журналістський бунт проти цензури
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 13. Національний інформаційний простір: сучасний стан та проблеми
- •Інформаційне суспільство — новий етап розвитку цивілізації
- •Загальні поняття інформаційного простору
- •3. Втрата національного телерадіоефіру
- •Преса та олігархічні клани
- •Сучасна структура медіа-сфери в Україні
- •Українська присутність в Інтернеті
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 14. Чужоземне інформаційне засилля
- •Інформаційний простір — це великий комунікативний гуртожиток
- •Інформаційна експансія Росії
- •Форми російської експансії
- •Інформаційний тиск через телеефір та Інтернет
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Тема 15. Інформаційні війни і національна безпека
- •Слово — зброя, мас-медіа — поле політбоїв
- •2. Війни проти свого народу
- •4. Зовнішні інформаційні війни
- •Захист національного медіа-простору — вимога часу
- •Рекомендована література
- •Питання для самостійної роботи та семінарських занять
- •Предметний покажчик
- •Іменний покажчик
- •Покажчик засобів масової інформації друковані засоби масової інформації
- •Електронні засоби масової інформації
Тиск влади на пресу
Проблема взаємин преси і влади стала однією з найпекучіших у пострадянській Україні. І хоч вона була не такою помітною, як, наприклад, енергетичні чи соціальні проблеми, невиплата зарплатні та пенсій тощо, від її розв'язання значної мірою залежали такі атрибути демократії, як гласність, свобода слова і друку, плюралізм думок, без чого, власне, не буває самої демократії. Найприкметнішою рисою державної інформаційної політики тодішньої української влади було намагання будь-що приборкати мас-медіа — кого батогом, кого пряником, — щоб убезпечити себе від критики. Це, як правило, властиво слабким режимам, які щосили тримаються за владу, що випорскує з їхніх рук.
Україні дісталися від тоталітарного режиму не тільки колишні закони, а й сама законодавча система та її кадри. Старі закони замінювалися новими швидше, ніж кадри, які треба виховувати і навчати роками. Тому в тих самих прокурорських кабінетах залишились ті самі люди, підготовлені минулою системою: зі старими звичками, схильностями, з рецидивами того самого сумнозвісного телефонного права, коли долю людини вирішував не закон, а телефонна вказівка зверху.
Ст. 174
У незалежній Україні, як і в радянській, влада для залякування і шантажу опонентів продовжувала за традицією використовувати прокурорські органи — вони, як і колись, мають право нагляду за дотриманням законодавства. Першою газетою, яка потрапила на зуби прокуратурі (Генеральній!), була газета «Вечірній Київ» — надто самостійна і надто критична.
Редакція отримала за підписом в. о. Генерального прокурора В. Дацюка листа про те, що Генеральною прокуратурою України порушено «кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого статтею 126 Кримінального Кодексу України»122 з лицемірним проханням оприлюднити його (вочевидь з розрахунку залякати передусім редакцію «Вечірки» та й інших). Суть полягала в тому, що газета під рубрикою «Дискусійна трибуна» опублікувала два протилежні за змістом листи: в одному з них компартія різко критикувалась як злочинна організація, в другому — захищалася, хоча критикувались такі її високі функціонери, як Борис Єльцин та Леонід Кравчук, які, на думку авторки В. Єрофеєвої (до речі, колишньої працівниці міської прокуратури), стали дегенератами, зрадивши свою партію. Саме ці слова були сприйняті Генпрокуратурою «як образливі вислови на адресу президентів України і Російської Федерації Кравчука Л. М. і Єльцина Б. М., що принижують честь і гідність глав суверенних держав »123.
«Вечірній Київ» оприлюднив цього листа з Генпрокуратури під заголовком «Шиють кримінал...» У примітці «Від редакції» висміювались надумані претензії до газети і ставились запитання: «Зокрема, проти кого порушено кримінальну справу? Які закони Російської Федерації поширюють свою дію на Україну? А якщо ні, то який закон України стоїть на сторожі честі і гідності глав інших суверенних держав у цілому та Б. М. Єльцина зокрема? »124.
________________
122Див.: «Вечірній Київ», 6 серпня 1992 р.
123Див.: Там само.
124Див.: «Вечірній Київ», 6 серпня 1992 р.
Ст. 175
Редакція, незважаючи на візити слідчих із міської прокуратури (їй було передано справу для подальшого провадження), вилучення оригіналу листа, ви клики працівників редакції до слідчих кабінетів, вирішила скористатися єдиною реальною, їй доступною і вже не раз випробуваною зброєю — гласністю. На сторінках газети розгорнулася дискусія з цього приводу. Друкувалися повідомлення про хід розслідування, листи читачів, коментарі юристів, які переконливо доводили, що кримінальна справа шита білими нитками, бо насправді є спробою політичної розправи над незалежною газетою, що закон порушила не редакція, опублікувавши думку читачки, і не читачка, яка скористалася своїм правом на свободу слова, а прокуратура, здійснюючи тиск на газету і її авторів, порушує законодавство України125.
Цей прецедент, створений Генпрокуратурою, набув міжнародного резонансу. Із заявою про порушення прав людини та свободи слова виступили українські та зарубіжні (акредитовані в Україні) журналісти. Листа на ім'я Президента надіслала Комісія з прав Людини Світового Конгресу Вільних Українців за підписами Христини Ісаїв та Андрія Вітера.
Справа таки луснула як мильна булька — її довелося офіційно припинити за відсутністю складу злочину. І не тільки через тиск з боку громадськості, а передусім тому, що жодного криміналу накопати не вдалося, а копати міській прокуратурі доводилося ніби під збільшуваним склом громадської уваги, оскільки провадження справи широко висвітлювалося у «Вечірньому Києві» та в іншій пресі.
_______________
125Див.: «Вечірній Київ», 12, 14, 17, 19 серпня 1992 р.
Ст.176
Однак це не стало повчальним уроком ані для прокуратури, ні для інших високих сановників. Приблизно така сама ситуація повторилась, коли «Вечірній Київ» опублікував різку заяву Народного Руху України, в якій відверто говорилося, що «Президія Верховної Ради України, керована Олександром Морозом та Олександром Ткаченком, довела своїми рішеннями та діями професійну непридатність і неприховану корисливість»126, і висувалася вимога переобрання і Президії Верховної Ради, і персонально О. Мороза та О. Ткаченка. У відповідь на рухівську заяву Олександр Мороз, образившись не на жарт, виступив із власною заявою. В ній відкидалися рухівські звинувачення та містилися погрози на адресу окремих надто «незалежних» видань127 , які отримають відповідну політичну, моральну та юридичну оцінку. Олександр Мороз підкреслював, що буде порушено справу в суді проти тих друкованих засобів масової інформації та окремих осіб, які безпідставними звинуваченнями принижують його честь та гідність.
І справді, по якомусь часі Олександр Мороз звернувся до Генпрокуратури — а не до суду! — про захист честі й гідності. Редакція «Вечірки» дізналася про це з листа від заступника прокурора Києва В. Шевченка, який просив надати необхідні матеріали у зв'язку з тим, що «прокуратурою м. Києва проводиться перевірка по зверненню Голови Верховної Ради України Мороза О. О. до генеральної прокуратури України щодо публікації в газеті «Вечірній Київ» за 31.03.95 р. заяви Народного Руху України під заголовком «Таке керівництво нам не потрібне...»128. Але дискусія з цього приводу на сторінках газети не розгорілася: чи то працівники міської прокуратури набралися сміливості чесно сказати замовникові, що критику не слід сприймати за образу честі й гідності, чи то відчуття здорового глузду підказало заявникові, що слави він на цьому не заживе, а от репутацію свою може підмочити, тільки справу тихо згорнули і дали редакції спокій.
______________
126Див.: «Вечірній Київ», 31 березня 1995 р.
127В заяві О. Мороза ніяких інших «надто "незалежних"» видань, окрім «Вечірнього Києва» не називалося.
128Лист міськпрокуратури № 15/788-95 від 18.04.95. — Редакційний архів «Вечірнього Києва».
Ст. 177
Наведені факти характерні тим, що влада для розборок з приводу політичних позицій, оцінок, симпатій чи антипатій, висловлених у пресі, які не збігаються з офіційною точкою зору, широко використовувала органи прокуратури. Ці органи, які мали б за законодавством стежити, щоб не порушувались закони, самі йшли на їх порушення, догоджаючи можновладцям. Отже, цим утискувалась свобода слова в Україні та порушувались права людини, зокрема право вільно висловити свою думку та право на інформацію. До того ж, на боротьбу з пресою, в діях якої не було жодного криміналу, відверталися значні сили фахівців, яких так не вистачало в боротьбі з організованою злочинністю, корупцією та мафією. Нарешті, такими діями завдавалась значна шкода суспільній моралі, поширювався правовий нігілізм і сваволя, підривалась у людей віра у правову справедливість і правовий захист. Як наслідок, окремі видання, у яких забракло послідовності і мужності у відстоюванні демократичних принципів, мусили змінювати свій тематичний напрямок, виявляти обережність у наведенні критичних фактів та в їх оцінках, у результаті чого споживачі отримували неповну, а то й спотворену інформацію.