- •Міністерство освіти і науки України
- •Тема 1.Вступ до курсу «економічна
- •2. Періодизація економічної історії: огляд концепцій
- •Контрольні запитання та завдання
- •2. Характерні риси економічного устрою рабовласницьких держав Стародавнього Сходу.
- •3. Економіка Стародавньої Греції.
- •4. Основні етапи соціально-економічного розвитку Стародавнього Риму.
- •Тема 3.
- •2. Феодалізм у Візантії Особливості генезису феодальних відносин (іv-іх ст.)
- •Занепад Візантійського феодалізму
- •3. Ранньофеодальна Франція.
- •4. Особливості генезису феодалізму в Англії.
- •5. Розвиток феодалізму в Німеччині. Причини повільної феодалізації німецького села
- •6. Соціально-економічний устрій європейського міста
- •За доби середньовіччя.
- •Причини відродження античних і виникнення
- •Нових європейських міст у XI столітті:
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 4.
- •Основні відкриття:
- •Наслідки Великих географічних відкриттів:
- •2. Англія хvi ст. Як приклад первісного нагромадження капіталу.
- •3. Особливості процесу первісного нагромадження капіталу в Голандії.
- •Розвиток мануфактурного капіталізму
- •Причини економічного відставання Голандії
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 5.
- •Наслідки промислового перевороту
- •2. Розвиток народного господарства Франції в другій половині XVIII– першій половині хіх стст.) Особливості генези капіталізму у Франції та передумови антифеодальної революції 1789 – 1794 рр.
- •Економічні перетворення за часів Великої французької буржуазної революції
- •Промисловий переворот
- •Розвиток сільського господарства
- •3. Особливості капіталістично-індустріальної
- •Трансформації економіки Німеччини.
- •Причини економічної відсталості Німеччини
- •На рубежі XVIII-XIX століть
- •Аграрні реформи в Прусії
- •Створення Митного союзу і початок промислового перевороту
- •4. Економічний розвиток сша від війни
- •За незалежність (1756–1763рр.) до громадянської війни.
- •Господарство північноамериканських колоній Англії
- •До війни за незалежність (1776-1783)
- •Причини й наслідки війни північноамериканських колоній за незалежність
- •Колонізація північноамериканського континенту сша в XIX столітті
- •Нерівномірність розвитку Півночі й Півдня сша.
- •Причини й наслідки Громадянської війни в сша (1861–1865).
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 6.
- •Формування монополій у сша.
- •Перші фінансові групи в сша.
- •Розвиток сільського господарства в сша.
- •2. Промисловий «ривок» Німеччини і фактори, що його зумовили.
- •3. Втрата Англією промислової монополії. Зміни в структурі англійської промисловості
- •Колоніальна експансія Англії
- •Виникнення монополій в промисловості і банківській справі.
- •Аграрні проблеми Англії
- •4. Економічне відставання Франції.
- •Особливості структури французької економіки і концентрації капіталу.
- •5. Перетворення Мейдзі і економічний розвиток Японії наприкінці хіх–початку хх ст.
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 7.
- •Розвиток американської економіки в 1920-х роках
- •Криза 1929–1933 рр. І «новий курс» ф.Рузвельта
- •2. Економічний розвиток Німеччини в міжвоєнний період (1918-1939) Економічні наслідки Першої світової війни для Німеччини
- •Роль іноземних капіталів у відновленні німецької економіки в 1920-і роки.
- •Криза 1929–1939 рр. В Німеччині
- •Економічна політика фашизму.
- •3. Економічний застій в Англії 1918-1939 рр. Послаблення економічних позицій Великобританії внаслідок першої світової війни.
- •Економічний застій в 1919–1929 рр.
- •Криза 1930-1933 рр. В Англії і її економічний стан напередодні Другої світової війни
- •4. Розвиток французької економіки в 1918–1939 рр. Економічні наслідки Першої світової війни
- •Промисловий підйом 1920-х років
- •Економічна криза 1930-1935 рр.
- •Соціально- економічні заходи уряду Народного фронту
- •5. Економіка Японії між Першою і Другою світовими війнами Економічні наслідки першої світової війни
- •Світова економічна криза і мілітаризація економіки Японії в 1930-ті роки
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 8.
- •Післявоєнна конверсія й циклічний розвиток економіки сша в 1945–1960 роках
- •Стабілізація економіки сша в 1960-х роках
- •Структурні кризи у світовому капіталістичному господарстві й циклічний розвиток економіки сша в 1970–1980 рр.
- •2. Перетворення Японії на один із центрів
- •Світового господарства
- •Відновлення японської економіки
- •Після Другої світової війни і повоєнні реформи
- •Японське «економічне диво» 1952–1970 рр. І фактори, що його обумовили
- •Особливості економічного розвитку Японії в 1970–1990-х роках
- •3. Економіка Німеччини в повоєнний період Економічні наслідки Другої світової війни
- •Повоєнна реконструкція народного господарства фрн і реалізація курсу л. Ерхарда на створення соціального ринкового господарства
- •Західнонімецьке «економічне диво» 1950-х років
- •Економічний розвиток фрн в 1960-х роках
- •Посилення нерівномірності розвитку і структурні зрушення в народному господарстві фрн в 1970-х-1980-х роках
- •Економічні наслідки об’єднання фрг і ндр
- •4. Економічний розвиток Франції
- •У другій половині хх ст.
- •Економічні наслідки другої світової війни
- •І повоєнна націоналізація
- •Модернізація французької економіки в 1950-ті рокиі основні напрямки економічної політики голлізму
- •Перегляд стратегії економічного розвитку Франції в 1970-ті роки
- •5. Економіка Англії після Другої світової війни Розвиток економіки Великобританії в 1945–1960 рр.
- •Нерівномірність розвитку економіки Великобританії в 1960–1970-х роках
- •Контрольні запитання та завдання
- •Глосарій з економічної історії
- •Програма курсу
- •Тема 3. Становлення та розвиток феодальної системи господарства (V–XVI стст.)
- •Тема 4. Генезис капіталізму та мануфактурний період його розвитку (XVI–XVIII стст.)
- •Тема 5.
- •Епоха переходу до індустріального
- •Суспільства (кінець XVIII –
- •Перша половина XIX стст.)
- •Тема 6. Господарство провідних країн світу періоду монополістичного капіталізму (остання третина XIX – початок XX стст.)
- •Тема 7.
- •Основні тенденції економічного
- •Розвитку сша і європи
- •У міжвоєнний період (1918–1939 рр.).
- •Тема 8. Економічний розвиток провідних центрів світового капіталістичного господарства після другої світової війни
- •Плани семінарських занять
- •Критерії оцінювання:
- •1 Вірна відповідь – 4 бали;
- •Контрольні питання
- •Список рекомендованої л і т е р а т у р и Основна
- •Додаткова
Перегляд стратегії економічного розвитку Франції в 1970-ті роки
Високі темпи економічного зростання, притаманні Франції протягом 1950–1960-х років, були поставлені під загрозу восени 1973 року, коли арабські країни-експортери нафти підняли ціни на неї в 4 рази, викликавши в світовій капіталістичній системі господарства так званий «нафтовий шок». Перед Францією, яка на 80-90% покривала свої потреби в нафті за рахунок її імпорту з арабських країн, постала серйозна проблема: французькі нафтопереробні компанії негайно підвищили роздрібні ціни на бензин та інші нафтопродукти, що викликало в країні нафтову і енергетичну кризу. Уряд надав понадпланові субсидії нафтовим монополіям і додаткові кошти для закупівлі нафти за кордоном, що призвело до дефіциту зовнішньоторгового балансу і похитнуло позиції французької валюти. «Нафтовий шок» 1973 року втягнув економіку Франції, як і інших розвинених капіталістичних країн в глибоку рецесію, – в 1975 році французьке промислове виробництво скоротилося на 8%, а сільськогосподарське – на 3%. На відміну від довоєнних криз, економічний спад 1974–1975 рр. супроводжувався «стагфляцією», тобто зростанням цін в період кризи, що значно затруднювало вихід із рецесії. Так, в період 1974–1976 рр. ціни щорічно зростали на 10%, а кількість безробітних збільшилась в 2,5 рази. Навіть після виходу із кризи темпи зростання валового внутрішнього продукту і обсягів промислового виробництва значно уповільнились і склали за період 1973–1980 рр. відповідно 2,7 і 1,4%. До кінця 1970-х років спостерігався застій в таких традиційних для Франції галузях, як чорна металургія, суднобудування, машинобудування, легка і харчова промисловість.
Вихід із цієї ситуації, ускладненої структурними кризами, було знайдено в курсі на «промислову переорієнтацію», проголошеному в VII плані економічного і соціального розвитку Франції на 1976–1980рр., суть якого зводилась до коригування структури народного господарства країни з урахуванням нових умов міжнародної економічної інтеграції. В світлі цієї нової перспективи принцип самодостатнього, універсального національного господарства, що містився в голлістському курсі «індустріального імперативу», був замінений на вибіркову підтримку державою найбільш конкурентоспроможних, експортноорієнтованих галузей – автомобілебудування, електротехніки, хімічної, авіаційної, ракетно-космічної промисловості, виробництва сільськогосподарської продукції.
В цей період розробляються і реалізуються державні галузеві програми з інформатики, ядерної енергетики, проекти «Аеробус», «Конкорд» – в авіаційній промисловості. Значну державну підтримку було надано і військово-промисловому комплексу, традиційно орієнтованому на експорт (40% його продукції реалізовувалася за межами Франції).
З метою посилення конкурентних переваг на світових ринках держава заохочує злиття монополій на міжнародному рівні, внаслідок чого виникають такі компанії, як франко-американська «Хануелл-Бюлль-Кіі», що стала найпотужнішим виробником електронно-обчислювальної техніки в західній Європі. Фірма «Пежо-Сітроен», поглинувши європейські філії американського «Крайслера», стає найпотужнішою корпорацією в галузі автомобілебудування за межами США.
В сільському господарстві продовжується концентрація земельної власності в руках багатих фермерів. Наприкінці 1970-х років 8% господарств зосередили приблизно 36% земель сільськогосподарського призначення. Маючи можливість забезпечити значні інвестиції, використовуючи найманих робітників, сільгоспмашини і міндобрива, саме ці ферми давали найбільший вихід високоякісної товарної продукції, що дозволила Франції і надалі залишатися другим (після США) експортером сільськогосподарської продукції в світі. Країна вивозила за кордон пшеницю, цукор, ячмінь, льоноволокно, вино, м'ясо, молоко, масло та інші продукти.
В цілому успішний розвиток народного господарства Франції призвів до того, що протягом 1970-х років зовнішньоторговий оборот країни збільшився в 5 разів, а її доля в світовому капіталістичному експорті складала на початку 1980-х років 6,7% (проти 3,8% напередодні Другої світової війни). Завдяки розширенню експорту (залізна руда, алюміній, сталь, продукція машинобудування, хімічні продукти, текстиль, цукор, вина) в 1980 році за межами Франції реалізовувалось вже 18% валового національного продукту проти 12,7% в 1970 р. Але, незважаючи на зовнішньоторгову експансію, Франція мала протягом 1970-х років пасивне сальдо зовнішньоторгового балансу, що було пов’язано з особливостями структури її імпорту (нафта, газ, вугілля, бавовна, кольорові метали, верстати). «Нафтовий шок» 1973 року і підвищення світових цін на інші енергоносії були причиною стрімкого збільшення дефіциту зовнішньоторгового балансу Франції з 1,2 млрд. долл. в 1970 р. до 14,1 млрд. долл. на початку 1980-х років. Проте в цілому економічне становище Франції залишалося стабільним, країна впевнено увійшла в п’ятірку найпотужніших капіталістичних країн і зайняла друге після ФРН місце серед країн Європи за рівнем економічного розвитку.
Економічний розвиток Франції в 1980–1990-х роках
Початок 1980-х років співпав із світовою економічною кризою (1980–1982 рр.), з причини якої промислове виробництво Франції в 1980 р. залишилося на рівні 1979 р., а в 1981 і в 1982 р. зменшувалося щорічно на 1,5%. В ці роки значно зростає (з 65 млрд. франків в 1981 р. до 92 млрд. франків в 1982 р.) зовнішньоторговий дефіцит країни, чому сприяло штучне завищення курсу американського долара, в той час як саме в доларах Франція оплачувала приблизно 1/3 свого імпорту. На фоні погіршення платіжного балансу країни відбулося знецінення франка, мала місце інфляція – тільки в 1981 р. ціни на товари широкого вжитку збільшилися на 14,3%. Криза супроводжувалась зростанням безробіття, загостренням багатьох соціальних проблем і посиленням протестних настроїв в суспільстві, що й призвело до перемоги на виборах в 1981 р. блоку лівих сил у складі Французької соціалістичної партії, Французької комуністичної партії і партії лівих радикалів. Президентом Франції став соціаліст Ф.Міттеран. Було сформовано уряд, в якому домінували соціалісти, але ряд міністерських посад було надано представникам ФКП.
Починаючи з червня 1981 року, новий уряд на чолі із П.Моруа провів більш ніж 200 реформ: було підвищено рівень мінімальної заробітної плати, прийнято закон про вихід на пенсію в 60 років, а самі пенсії було збільшено на 40-50%, значно збільшувався термін відпустки і скорочувався робочий тиждень при збереженні рівня заробітної плати.
В середині лютого 1982 року було прийнято закон про націоналізацію, яка за своїми масштабами значно перевершувала всі подібні заходи, що мали місце після другої Світової війни, як у самій Франції, так і інших капіталістичних країнах.
Було націоналізовано п’ять національних промислових груп: «Пашине-Южин_Кюльман» (кольорова металургія і хімія), «Рон-Пуленк» (хімія), «Компаніженераль д’електресіте» і «Томпсон-Брандт» (електротехніка), «Сен-Гобен-Понт-а-Муссон» (виробництво скла і будівельних матеріалів). Під контроль держави також перейшли два сталеливарних трести «Сесілор» і «Юзинор», виробництво продукції військового призначення в авіабудівній компанії «Матра». У жовтні 1982 року уряд націоналізував 2 потужних філії американської компанії ІТТ у Франції.
Збираючись проводити активну кредитну підтримку передових галузей вітчизняної промисловості, уряд П.Моруа націоналізував центральні холдинги двох найвпливовіших фінансових груп «Паріба» і «Сюсз», 36 ділових і комерційних банків, сума депозитів кожного з яких перевищувала 1 млрд. франків. В результаті цієї «другої хвилі» націоналізації доля державного сектору в промисловому виробництві Франції збільшилася з 18 до 32%, а в банківсько-фінансовій сфері вона досягла 95%. Франція зайняла перше місце серед капіталістичних країн за розмірами державного сектору економіки. При цьому слід зазначити, що націоналізацію було проведено без порушень правових норм – колишні власники фірм отримали за майно, що відійшло до держави, 42 млрд. франків.
Концентрація в руках держави банківсько-фінансової сфери дозволила уряду встановити пільгові процентні ставки (що іноді доходили до 6% річних) при наданні кредитної підтримки промисловості, особливо підприємствам державного сектору. На початку 1980-х років французький уряд заохочував також створення великої кількості невеликих приватних підприємств, що використовували техніко-технологічні інновації, зобов’язуючи націоналізовані банки надавати їм пільгові кредити і страхувати їхні ризики.
За оцінками експертів, тільки щорічний трьохвідсотковий приріст валового продукту міг забезпечити одночасно і перебудову економіки і підтримку досягнутого рівня життя. Оскільки бажаного приросту не було досягнуто, права опозиція розгорнула критику державного управління кредитом. Посилився відтік капіталів за кордон – підприємці стали вивозити із країни більше половини отриманих прибутків. Все це, а також політичний і економічний тиск з боку США і ФРН, заставив уряд Франції скорегувати свою економічну стратегію, запровадивши режим «жорсткої економії», що ліг в основу так званого «плану Делора» (названого на ім’я тодішнього міністра економіки, фінансів і бюджету). План передбачав скорочення зовнішньоторгового дефіциту, збільшення податків і державних позик, «заморожування» соціальних витрат, збільшення плати за перебування в лікарні, комунальні послуги, проїзд у транспорті та ін. З метою «розвантаження» держбюджету, скорочувалася кількість збиткових підприємств, приватний капітал став залучатися для фінансування державного сектору. Ці заходи дозволили збільшити темпи приросту валового внутрішнього продукту в 1983 і 1984 роках приблизно до 2% і добитись успіхів в економії енергоносіїв – основної статті імпорту. Але бажаного трьохсотвідсоткового приросту економіки досягнути не вдалося і це негативно позначалося на життєвому рівні народу, зростанні рівня безробіття. Соціальна підтримка лівих сил звужувалась і це призвело до перемоги на парламентських виборах 1986 року консерваторів на чолі із Жаком Шираком, який і сформував новий уряд. Стратегія правого уряду полягала у всебічній підтримці приватного капіталу.
Перш за все уряд Ж.Ширака запровадив курс на денаціоналізацію, намітивши на протязі п’яти років приватизувати через механізм розпродажу акцій 65 державних і напівдержавних підприємств із загальною вартістю активів у розмірі 200 млрд. франків. Проте на відміну від англійського варіанту денаціоналізації, французький уряд залишив в державному секторі підприємства в таких вирішальних галузях як виробництво і розподіл електроенергії, газопостачання і телекомунікації.
Другим важливим напрямком урядової підтримки приватної ініціативи стало зменшення податків, яке мало за мету активізацію приватних інвесторів. Тільки в 1987 р. податкові надходження до бюджету скоротилися по відношенню до 1986 р. на 15 млрд. франків, а за період 1988-1991 рр. ше на 45 млрд. франків.
Третім напрямком лібералізації економічного життя країни стала делеграментація економічної діяльності підприємств, особливо в сфері ціноутворення. З 1987 року всі підприємства промисловості і сфери послуги отримали право самостійно встановлювати ціни на свою продукцію (за винятком соціально значимих цін на книги, медикаменти, світло, газ і залізничний транспорт). Відбувалася поступова реприватизація кредитних установ, ліквідація кредитних пільг, перехід до вільного формування норми банківського проценту на ринку кредитних ресурсів.
Запроваджені урядом Ж.Ширака реформи в цілому позитивно вплинули на розвиток французької економіки в другій половині 1980-х років. В 1986-1989 рр. відбувався економічний підйом, що супроводжувався щорічним приростом валового внутрішнього продукту в розмірі 3%, а промислового виробництва – 4%. Інвестиції за цей період виросли на 50%, що дало поштовх прискореному розвитку автомобілебудування, верстатобудування, хімічної і паперово-картонної галузей.
Початок 1990-х років охарактеризувався втягуванням провідних капіталістичних країн в глобальну рецесію світової економіки. Франція не стала винятком – вже навесні 1990-го року тут спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, скорочення інвестиційного попиту підприємств, попиту на товари широкого вжитку. Пік загострення кризи прийшовся на першу половину 1993 року при чому недовантаження виробничих потужностей було співставним з найглибшою в повоєнний період кризою 1974–1975 рр. Французькі компанії потерпали від гострої нестачі обігових коштів, значної заборгованості і дорогого кредиту. Значне зниження обсягу продаж на внутрішньому і зовнішньому ринках, різке падіння цін призвели до масових банкрутств.
Уряд вжив енергійних заходів щодо подолання кризових явищ, які зокрема включали розширення суспільних робіт, житлове будівництво. заходи по стимулюванню економічного зростання. Особливу увагу уряд приділив зміні пріоритетів в кредитно-грошовій і валютній політиці: була забезпечена стабільність франка по відношенню до провідних європейських валют (насамперед до марки ФРН) шляхом стримування зростання грошової маси в обігу, бюджетних дефіцитів, підтримки цінової стабільності, а також середньострокових позичкових ставок нарівні 5%. В 1993 році була випущена державна позика в розмірі 110 млрд. франків, кошти від якої були використані на створення нових робочих місць, працевлаштування молоді і освітні проекти. З ціллю акумуляції фінансових ресурсів бездефіцитними, неемісійними засобами уряд розгорнув нову широкомасштабну хвилю приватизації конкурентноздатних підприємств державного сектору. Так в 1993 році було реприватизовано три банківські установи і хімічний концерн «Рон-Пуленк», що принесло в державний бюджет 43 млрд. франків, а в 1994 році було розпочато приватизацію провідної нафтової компанії «Ельф акітен», ціною 35 млрд. франків.
Вжиті урядом заходи співпали із циклічним пожвавленням економіки, що розпочалося наприкінці 1993 року і дали свій ефект – спостерігалося зростання валового внутрішнього продукту і промислового виробництва, інвестицій і рівня життя французів. В 1995 році Президентом Франції був обраний Ж.Ширак, який разом із урядом, сформованим правими партіями, розпочав радикальну боротьбу за скорочення дефіциту держбюджету у зв’язку із необхідністю підготовки Франції до переходу на єдину європейську валюту з 1 січня 1999 року. Уряду вдалося скоротити бюджетний дефіцит за рахунок підвищення податкових ставок, а також нової хвилі приватизації і скорочення витрат на фінансування соціальних програм. Останнє супроводжувалось зростанням безробіття і ростом невдоволення широких верств населення політикою уряду. Проте, якщо інтегрально оцінювати економічний розвиток франції в другій половині ХХ століття, слід зазначити, що країна досягла непересічних успіхів у створені сучасної структури народного господарства і забезпеченні високого рівня життя населення, що дозволило Франції зайняти місце в першій п’ятірці лідерів світової капіталістичної економіки.