- •Міністерство освіти і науки України
- •Тема 1.Вступ до курсу «економічна
- •2. Періодизація економічної історії: огляд концепцій
- •Контрольні запитання та завдання
- •2. Характерні риси економічного устрою рабовласницьких держав Стародавнього Сходу.
- •3. Економіка Стародавньої Греції.
- •4. Основні етапи соціально-економічного розвитку Стародавнього Риму.
- •Тема 3.
- •2. Феодалізм у Візантії Особливості генезису феодальних відносин (іv-іх ст.)
- •Занепад Візантійського феодалізму
- •3. Ранньофеодальна Франція.
- •4. Особливості генезису феодалізму в Англії.
- •5. Розвиток феодалізму в Німеччині. Причини повільної феодалізації німецького села
- •6. Соціально-економічний устрій європейського міста
- •За доби середньовіччя.
- •Причини відродження античних і виникнення
- •Нових європейських міст у XI столітті:
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 4.
- •Основні відкриття:
- •Наслідки Великих географічних відкриттів:
- •2. Англія хvi ст. Як приклад первісного нагромадження капіталу.
- •3. Особливості процесу первісного нагромадження капіталу в Голандії.
- •Розвиток мануфактурного капіталізму
- •Причини економічного відставання Голандії
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 5.
- •Наслідки промислового перевороту
- •2. Розвиток народного господарства Франції в другій половині XVIII– першій половині хіх стст.) Особливості генези капіталізму у Франції та передумови антифеодальної революції 1789 – 1794 рр.
- •Економічні перетворення за часів Великої французької буржуазної революції
- •Промисловий переворот
- •Розвиток сільського господарства
- •3. Особливості капіталістично-індустріальної
- •Трансформації економіки Німеччини.
- •Причини економічної відсталості Німеччини
- •На рубежі XVIII-XIX століть
- •Аграрні реформи в Прусії
- •Створення Митного союзу і початок промислового перевороту
- •4. Економічний розвиток сша від війни
- •За незалежність (1756–1763рр.) до громадянської війни.
- •Господарство північноамериканських колоній Англії
- •До війни за незалежність (1776-1783)
- •Причини й наслідки війни північноамериканських колоній за незалежність
- •Колонізація північноамериканського континенту сша в XIX столітті
- •Нерівномірність розвитку Півночі й Півдня сша.
- •Причини й наслідки Громадянської війни в сша (1861–1865).
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 6.
- •Формування монополій у сша.
- •Перші фінансові групи в сша.
- •Розвиток сільського господарства в сша.
- •2. Промисловий «ривок» Німеччини і фактори, що його зумовили.
- •3. Втрата Англією промислової монополії. Зміни в структурі англійської промисловості
- •Колоніальна експансія Англії
- •Виникнення монополій в промисловості і банківській справі.
- •Аграрні проблеми Англії
- •4. Економічне відставання Франції.
- •Особливості структури французької економіки і концентрації капіталу.
- •5. Перетворення Мейдзі і економічний розвиток Японії наприкінці хіх–початку хх ст.
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 7.
- •Розвиток американської економіки в 1920-х роках
- •Криза 1929–1933 рр. І «новий курс» ф.Рузвельта
- •2. Економічний розвиток Німеччини в міжвоєнний період (1918-1939) Економічні наслідки Першої світової війни для Німеччини
- •Роль іноземних капіталів у відновленні німецької економіки в 1920-і роки.
- •Криза 1929–1939 рр. В Німеччині
- •Економічна політика фашизму.
- •3. Економічний застій в Англії 1918-1939 рр. Послаблення економічних позицій Великобританії внаслідок першої світової війни.
- •Економічний застій в 1919–1929 рр.
- •Криза 1930-1933 рр. В Англії і її економічний стан напередодні Другої світової війни
- •4. Розвиток французької економіки в 1918–1939 рр. Економічні наслідки Першої світової війни
- •Промисловий підйом 1920-х років
- •Економічна криза 1930-1935 рр.
- •Соціально- економічні заходи уряду Народного фронту
- •5. Економіка Японії між Першою і Другою світовими війнами Економічні наслідки першої світової війни
- •Світова економічна криза і мілітаризація економіки Японії в 1930-ті роки
- •Контрольні запитання та завдання
- •Тема 8.
- •Післявоєнна конверсія й циклічний розвиток економіки сша в 1945–1960 роках
- •Стабілізація економіки сша в 1960-х роках
- •Структурні кризи у світовому капіталістичному господарстві й циклічний розвиток економіки сша в 1970–1980 рр.
- •2. Перетворення Японії на один із центрів
- •Світового господарства
- •Відновлення японської економіки
- •Після Другої світової війни і повоєнні реформи
- •Японське «економічне диво» 1952–1970 рр. І фактори, що його обумовили
- •Особливості економічного розвитку Японії в 1970–1990-х роках
- •3. Економіка Німеччини в повоєнний період Економічні наслідки Другої світової війни
- •Повоєнна реконструкція народного господарства фрн і реалізація курсу л. Ерхарда на створення соціального ринкового господарства
- •Західнонімецьке «економічне диво» 1950-х років
- •Економічний розвиток фрн в 1960-х роках
- •Посилення нерівномірності розвитку і структурні зрушення в народному господарстві фрн в 1970-х-1980-х роках
- •Економічні наслідки об’єднання фрг і ндр
- •4. Економічний розвиток Франції
- •У другій половині хх ст.
- •Економічні наслідки другої світової війни
- •І повоєнна націоналізація
- •Модернізація французької економіки в 1950-ті рокиі основні напрямки економічної політики голлізму
- •Перегляд стратегії економічного розвитку Франції в 1970-ті роки
- •5. Економіка Англії після Другої світової війни Розвиток економіки Великобританії в 1945–1960 рр.
- •Нерівномірність розвитку економіки Великобританії в 1960–1970-х роках
- •Контрольні запитання та завдання
- •Глосарій з економічної історії
- •Програма курсу
- •Тема 3. Становлення та розвиток феодальної системи господарства (V–XVI стст.)
- •Тема 4. Генезис капіталізму та мануфактурний період його розвитку (XVI–XVIII стст.)
- •Тема 5.
- •Епоха переходу до індустріального
- •Суспільства (кінець XVIII –
- •Перша половина XIX стст.)
- •Тема 6. Господарство провідних країн світу періоду монополістичного капіталізму (остання третина XIX – початок XX стст.)
- •Тема 7.
- •Основні тенденції економічного
- •Розвитку сша і європи
- •У міжвоєнний період (1918–1939 рр.).
- •Тема 8. Економічний розвиток провідних центрів світового капіталістичного господарства після другої світової війни
- •Плани семінарських занять
- •Критерії оцінювання:
- •1 Вірна відповідь – 4 бали;
- •Контрольні питання
- •Список рекомендованої л і т е р а т у р и Основна
- •Додаткова
2. Періодизація економічної історії: огляд концепцій
Різні концепції періодизації економічної історії тісно пов’язані з тими критеріальними ознаками суспільно-економічного життя, які ті чи інші історики вважають провідними для виокремлення логічно завершених етапів розвитку людських спільнот. Так, у вітчизняній літературі радянського періоду домінувала марксистська концепція поділу історичного процесу на п’ять суспільно-економічних формацій, в основі якого лежать відмінності у способі виробництва матеріальних благ (під останнім мається на увазі сукупність виробничих відносин між членами суспільства, похідних від рівня розвитку його продуктивних сил). К.Маркс вирізняв п’ять способів виробництва: 1) первіснообщинний; 2) рабовласницький; 3) феодальний; 4) капіталістичний і 5) комуністичний, що поділявся 2 фази – соціалізм і комунізм.
В той же час у західній історико-економічній літературі, де домінував критерій техніко-технологічного рівня розвитку суспільства, на перший план було висунуто теорію «стадій економічного розвитку» і теорії «постіндустріального суспільства». Згідно із концепцією «стадій економічного розвитку» американського соціолога У.Ростоу вирізняються 5 стадій розвитку суспільства: 1) традиційне суспілсьвто; 2) період підготовки передумов для підйому; 3) підйом або зрушення; 4) рух до зрілості; 5) суспільство загального масового споживання. Перша стадія характеризується домінуванням сільського господарства і ручної, низькопродуктивної праці, застоєм в технічній сфері; для другої стадії характерні розширення ринків і вільної конкуренції, нагромадження капіталу і інвестиційного потенціалу суспільства; третя стадія «зрушення» або промислового перевороту пов’язана із прискореним розвитком промислових галузей і витісненням ручної праці машинною; четвертій стадії «наближення до зрілості» притаманний прискорений прогрес в усіх галузях господарства; п’ята стадія масового споживання, яку вчений вважав досягнутою (на межі 1960-х років) лише в США, характеризується високим рівнем споживання широких верств населення країни. В 1970-х роках У.Ростоу додав до цієї схеми ще шосту стадію «якісного поліпшення життєвих умов людини».
В 1960-х роках в західній літературі набули популярності різноманітні футурологічні теорії «постсуспільства», загальним методологічним принципом яких був технологічний детермінізм – аксіоматичне твердження, що технічний рівень визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної і класової структурованості. Яскравим представником цього напрямку є американський соціолог Елвін Тоффлер, що висунув концепцію «трьох хвиль цивілізації» – аграрної, індустріальної і суперіндустріальної.
Перша хвиля цивілізації, що розпочалася, за Тофлером, приблизно 10 тис. років тому з переходом від привласнюючого господарства (збиральництво і полювання) до відтворювального (доместикація тварин і рослин, тісно пов’язана із започаткуванням осілого способу життєдіяльності), мала своїм наслідком створення аграрної, доіндустріальної цивілізації. Цей тип цивілізації проіснував до ХУІ століття і характеризувався виключно низькими темпами економічного зростання і повільним збільшенням чисельності населення, рівень споживання більшості якого не перевершував фізіологічного мінімуму. Головним виробничим ресурсом аграрної цивілізації була земля, яку обробляли 80–97% населення і тому головні соціально-економічні протиріччя розгортались навколо проблем землеволодіння і землекористування.
Друга хвиля цивілізації тривала з ХУІ до середини ХІХ століття і завершилася створенням індустріальної цивілізації, якій притаманні стандартизація, вузька спеціалізація, концентрація і централізація виробництва та капіталу, високі темпи зростання обсягів виробництва і чисельності населення, значне поглиблення суспільного поділу праці, перехід до машинного виробництва і використання механічної енергії. Головним засобом виробництва стає промисловий капітал, а головним соціальним конфліктом стає протиріччя між власниками капіталу і найманими працівниками. На відміну від аграрної фази розвитку, для якої була характерна жорстка ієрархічність соціально-економічних і державно-політичних структур суспільства, а також відсутність соціальної і просторової мобільності населення, соціальна структура індустріального суспільства витікає з майнового фактору і втрачає жорстку ієрархічність, а соціальна і просторова мобільність населення значно зростають.
Третя хвиля цивілізації, що розпочалась, на думку Е.Тоффлера, в середині ХІХ ст.. призведе до формування постіндустріальної або інформаційної цивілізації, суттєвими ознаками якої є: суттєве зниження темпів економічного зростання і різке падіння темпів зростання населення, головним засобом виробництва стають наукові знання та інформація, на примноження яких працює більша частина працездатного населення, на місце класового поділу суспільства приходить професійний, а основним його протиріччям стає конфлікт між знанням і некомпетентністю, соціальна та просторова мобільність населення різко збільшується.
Розглянута вище теорія «трьох хвиль цивілізації» лежить в основі концепції постіндустріального суспільства, розробленої в роботах К.Кларка, Д.Белла (США), Ж.Фуррастьє (Франція) та ін. Характерною ознакою їхнього методологічного підходу до періодизації історії є, як і в попередньому випадку, суто технологічні критерії оцінки рівня організації суспільного виробництва і суспільного життя взагалі (при ігноруванні майнового і класового поділу населення). В роботах К.Кларка і Ж.Фуррастьє був запропонований поділ суспільного виробництва на три сектори: первинний (сільське господарство), вторинний (промисловість), третинний (сфера послуг) і висунуто положення про перспективу зростання долі третинного сектору економіки порівняно із первинним і вторинним як за чисельністю зайнятих в ньому, так і за питомою вагою його продукції в структурі валового національного продукту економічно розвинених країн. При переході від індустріального до постіндустріального суспільства в останньому відбувається ряд структурних зрушень: поступове переважання сфери послуг над сферою виробництва; зміна соціальної структури суспільства, де класовий поділ (похідний від відношення різних верств населення до власності) поступається місцем професійному; провідну роль у визначенні стратегії суспільного розвитку починає грати теоретичне знання і, відповідно, університети – як центри, де воно зосереджується.
Згодом ідеї постіндустріального суспільства модифікуються в концепцію інформаційного суспільства, розроблену в працях американських соціологів М.Кастельса і Р.Кроуфорда. На їхню думку, на цій стадії розвитку саме генерування, обробка і передача інформації стають основними факторами зростання продуктивності суспільного виробництва.
В остання десятиліття після усунення глобального протистояння між світовою капіталістичною і світовою соціалістичною системами значно зріс інтерес до концепцій періодизації історії, що випливають із ідеї культурно-цивілізаційної дискретності розвитку людства. Цивілізаційні моделі суспільного розвитку були вперше запропоновані вітчизняними мислителями другої половини ХІХ століття М.Я.Данилевським і К.М.Леонтьєвим і згодом розвинуті західноєвропейськими дослідниками О.Шпенглером (Німеччина), А.Дж.Тойнбі (Великобританія) і сучасним американським вченим С.Хантінгтоном.
Найбільш розгорнутою з цих концепцій є запропонована англійським істориком Арнольдом Джозефом Тойнбі (1889-1975 рр), викладена ним у дванадцятитомному творі «Дослідження історії». В якості «одиниці історичного дослідження» А.Тойнбі висуває не націю (як більшість європейських істориків нового часу), а цивілізацію, під якою він розуміє велику спільноту, що поєднує декілька народів на сонові релігійно-культурної ідентичності. Англійський дослідник вважав, що протягом відомої нам історії людства існувала 21 цивілізація, з яких нині залишилось лише п’ять – Православна (Росія, Україна, Білорусь, Греція, Сербія, Болгарія, Румунія, частина арабського світу); Західна (народи Європи, Північної і Латинської Америки, що сповідують католицизм і протестантизм); Ісламська (більшість арабомовних і тюркських народів); Індуїстська (Індія); Далекосхідна (Китай, Індокитай, Японія).
На думку А.Тойнбі, кожна цивілізація проходить у своєму розвитку чотири стадії: зародження, зростання, злам, розпад. Розвиток цивілізації завжди здійснюється через ланцюговий процес виклику –і –відповіді. В будь-який час кожна цивілізація знаходиться під тиском одного або декількох викликів – складних проблемних ситуацій, що потребують значних зусиль для їхнього вирішення. Кожен із таких викликів є своєрідним і неповторним «тестом», від своєчасного вирішення якого суспільством залежить існування даної спільноти в майбутньому серед інших, нерідко ворожих народів і цивілізацій. Цивілізація розвивається доти, поки знаходить адекватні відповіді на виклики, що стоять перед нею, але з того моменту, коли відповідь знайдено невірно, відбувається «злам», після якого цивілізація починає розколюватись національними рухами народів, що колись створювали єдиний культурно-історичний тип, повстаннями внутрішнього пролетаріату або навалою народів з варварської провінції.
Відповідь на історичний виклик генерують не всі пересічні члени цивілізаційного об’єднання народів, а лише незначна кількість людей, яких Тойнбі відніс до так званої «творчої меншини» суспільства. Переважна більшість народу спроможна лише «копіювати», «тиражувати» відповіді, в свій час дані творчою меншиною. і цю здатність до нетворчого розповсюдження вироблених іншими інновацій А.Тойнбі назвав механізмом «мімесису». В результаті інерційності нетворчої більшості, в момент формування активною меншиною творчої відповіді, на завжди унікальний виклик, відбувається зіткнення креативних лідерів з переважною більшістю членів суспільства, незалежно від їхнього місця в соціальній ієрархії. Внаслідок цього механізм виклику-і-відповіді набуває форми драматичного сюжету «відходу-і-повернення» творчої меншини, яка спочатку відтісняється на периферію суспільного життя (нерідко навіть гине), але з часом її ідеї знаходять розуміння у більшості, яка починає впроваджувати їх шляхом активного копіювання – мімесису. Як приклад економічного виклику, що стояв перед еллінською цивілізацією за доби античності, Тойнбі наводить проблему нестачі орних земель. Відповідями на цей виклик стали реформи Солона і його послідовників в Афінах, колонізація греками акваторії Середземного і Чорного морів, а також спартансько –месенські війни, що призвели до захоплення Спартою сусідніх земель з перетворенням їхнього корінного населення (месенців) на ілотів (рабів). Перші два приклади можна віднести до позитивних відповідей, що відкрили певні перспективи для розвитку еллінської цивілізації, в той час як спартанський суспільно-економічний устрій, що склався внаслідок перемоги над месенцями такої перспективи не давав і привів до занепаду Спарти.
Засновник сучасної школи «філософії господарства» професор Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова Ю. М. Осіпов розділяє господарську історію людства на три мета історичні епохи: епоху Премодерну, епоху Модерну та епоху Постмодерну. Епоха Премодерну характеризується тим, що людина господарює в створеному Богом світу цілком по-природньому, задовольняє свої наріжні потреби, рухаючись в руслі спонтанних процесів, закладених в природу Творцем. Вчений вважає, що господарство на цій стадії не можна ототожнювати з економікою. Категорія господарства є більш загальним, родовим поняттям для позначення творчої активності людини у всесвіті, тоді як поняття «економіка» означає лише один конкретний тип господарства, а саме – «обмінно-оціночне, товарне, грошове, капітальне, фінансове, одним словом – вартісне господарство» [Осипов Ю. М. Философия хозяйства: per aspera ad astra! // Философия хозяйства. – 2005. – № 3(39). – С. 19]. Господарство епохи Премодерну, коли людина господарювала в основному для задоволення власних потреб і потреб своєї родини, або безпосередніх господарів, було «натурономікою», а не економікою. До стадії Премодерну можна віднести аграрний тип економіки первісного, рабовласницького і феодального суспільств, що панував приблизно до середини ІІ тисячоліття після Р.Х. і потім став невпинно витіснятись на периферію суспільного життя економічним укладом.
Епоха Модерну характеризується тим, що в ній відбувається активна перебудова господарюючою людиною данного їй Богом світу, в ході якої вона, спираючись вже не на природні засоби – машину, техніку, науку і поза природні технології – підкорює природу, розбудовуючи свій власний, штучний світ, орієнтуючись на гроші, їхнє накопичення, на капітал і прибуток. Цю епоху супроводжує економічна революція XV–XVIII стст. в Західній Європі, в ході якої економіка як товарообмінне, грошове господарство, в якому гроші виступають не тільки як засіб обміну, але і як умова і ціль господарювання, «підминає» під себе світ Премодерну із його натурономікою і традиційним суспільством, породжуючи індустріальний капіталізм. «Західноєвропейська економічна революція дала простір для розвитку власне економічної цивілізації, коли економіка набуває дійсно цивілізаційної цілісності, а цивілізація погоджується на свій явно економічний характер, – зазначає Ю. М. Осіпов. – В данному випадку можна говорити про пріоритет економіки над усім іншим у соціумі» [Осипов Ю. М. Философия хазяйства. Тезисы. – М., 2006. – С. 23]. Епоха Модерну є епохою закладення основ індустріального суспільства і водночас епохою повстання новоєвропейської людини проти традиційних форм християнської релігійності і теоцентричної культури (протестантизм, ренесанс, французьке просвітництво), докорінної ламки спадкових ієрархій монархічної влади, феодальної земельної власності і станової соціальної структури суспільства.
Третя мета історична епоха – епоха Постмодерну, характеризується тим, що цілісний штучний світ в основному вже створено, і люди – суб’єкти економічної дії, чия свідомість вже в більшості випадків десакралізована і денатуралізована, ставлять і намагаються вирішувати завдання, що суперечать логос ній основі світу, закладеній в нього задумом Бога-Творця. Так, виростаючи із людської фантазії, сучасним господарством створюється постмодерний світ – симулякр, наповнений віртуальною реальністю засобів масової інформації і не меш віртуальним рухом цінних паперів, що не відображають реального стану речей ні в суспільстві, ні в економіці; генетично модифікованими рослинами і істотами. В цьому світі панують політичні технології, що маніпулюють масовою свідомістю, а культурні феномени і навіть наукові категорії свідомо позбавляються об’єктивного змісту. В усіх цих явищах, які замовчують західні апологети «постіндустріального» та «інформаційного» суспільств, Ю. М. Осіпов вбачає тривожні свідоцтва занепаду людської цивілізації, закликаючи до філософського осмислення сучасного етапу економічної історії людства крізь призму традиційного християнського світогляду.