4. Розвиток французької економіки в 1918–1939 рр. Економічні наслідки Першої світової війни

В ході першої світової війни територія Франції була ареною найзапекліших боїв, а значна її частина в перші три місяці військових дій стала об’єктом окупації німецькою армією. Все це призвело до величезних людських і матеріальних втрат. Приблизно 11% працездатного населення Франції загинуло (1,3 млн. осіб) або втратило працездатність (750 тис. осіб). Що стосується матеріальних збитків, то вони були оцінені в 134 млрд. франків золотом. Німецькі війська спустошили 10 найбільш промислово розвинених північно-східних французьких департаментів, вивели з строю 6 тис. км залізничних шляхів і 52 тис. км шосейних доріг, зруйнували біля 23 тис. заводів, фабрик, копалень та 550 тис. будинків. Крім того, Франція втратила половину торгового флоту.

Війна підірвала фінансову систему Франції: загальна сума державного боргу досягла в 1920 році 300 млрд. франків. Франція перетворилася із країни-кредитора на країну-боржника, заборгувавши США та іншим країнам 62 млрд. франків. На цьому фоні особливо болісно вдарила по фінансовій системі Франції відмова радянського уряду на чолі із В.Леніним (Ульяновим) від сплати боргів царської Росії, що була пріоритетним напрямком експорту французького капіталу.

Оскільки в перші місяці війни німецька армія окупувала 10 промислових департаментів на північному сході Франції, в ході війни відбулися суттєві зміни в територіальній структурі французької промисловості, яка все більше переміщується в центральні, південні і певною мірою в західні департаменти країни, концентруючись в Парижі, Ліоні, Тулузі, Нанті, Бордо та інших містах. Франція повинна була в умовах окупації забезпечувати сировиною власну і частково англійську промисловість, постачати зброю власній і союзній армії, розробляти другорядні родовища залізної руди, вугілля, ширше використовувати гідроелектростанції. Війна стимулювала прискорений розвиток нових індустріальних галузей – автомобільної, авіаційної, хімічної.

Незважаючи на величезні матеріальні втрати саме в індустріальних регіонах, окупованих німцями, необхідність швидко компенсувати їх шляхом створення нових індустріальних центрів і величезних військово-промислових замовлень в цілому прискорила індустріалізацію Франції. До того ж, нестача робочих рук, сировини, палива в той час, коли фронт потребував прискореного збільшення обсягів промислового виробництва, об’єктивно стимулювали модернізацію основних галузей промисловості, впровадження механізації, стандартизації і раціоналізації виробництва.

Війна сприяла подальшій концентрації виробництва і капіталу, зміцненню позицій провідних французьких монополій – де Венделя, Шнейдера, Ротшильда та ін. У важкій промисловості домінував «Комітет де Форж», що об’єднував 250 металургійних кампаній, шість з яких контролювали виплавку 3/4 французького чавуну і сталі. Вуглевидобувна промисловість контролювалася трьома монополіями, електротехнічна – однією, хімічна – п’ятьма, автомобілебудування – трьома. Посилився й вплив найкрупніших французьких банків.

Війна негативно вплинула на сільське господарство Франції, що пояснюється окупацією районів, де вироблялася значна частина продовольства країни, мобілізацією в армію значної кількості селян, а також коней. Позбавлене трудових ресурсів і робочої худоби сільське господарство різко знизило виробництво сільгосппродуктів, що частково компенсувалося збільшенням їхнього імпорту.

В цілому ж перемога Франції над своїм наймогутнішим протягом десятиліть конкурентом – Німеччиною, значно посилила її економічні та політичні позиції, перетворивши цю країну на лідера континентальної Європи 1920-х – першої половини 1930-х років. Значною мірою цьому сприяла Версальська мирна угода, згідно з якою Франція повертала собі економічно розвинені області – Ельзас і Лотарингію, з їх розвиненими металургією, хімічною і текстильною промисловістю, родовищами руд і калійних солей. Франція отримувала право протягом 15 років експлуатувати поклади вугілля в Саарському і Мозельському вугільних басейнах. Внаслідок цього за видобутком залізної руди Франція вийшла на перше місце в Європі і на друге в світі, а виробничі потужності чавуноливарної промисловості збільшилися на 70%, сталеливарної – на 50%. Крім цього, Франція отримала від Німеччини значні репарації (8,2 млр. золотих марок) і частину її колоніальних володінь – Того і Камерун. Франції надавався також мандат на управління колишніми турецькими територіями ­– Сірією і Ліваном.