2. Економічний розвиток Німеччини в міжвоєнний період (1918-1939) Економічні наслідки Першої світової війни для Німеччини

1. Германія зазнала найтяжчих людських втрат: 7,5 млн. чоловік разом з пораненими й полоненими. З них: загиблих на фронтах – 1,8 млн. чоловік; загиблих у тилу від голоду й епідемій – 0,9 млн. чоловік; покалічених – 1,5 млн. чоловік.

2. Виявилася підірваною німецька фінансова система: на потреби війни було витрачено 150 млрд. марок, які було отримано за рахунок зростання податків, позик і державного кредиту. Внаслідок цього державний борг збільшився в 32 рази, що вплинуло на ріст інфляції та падіння реальної заробітної плати.

3. Рівень промислового виробництва впав у порівнянні з 1913 роком на 45% внаслідок виснаження матеріальних ресурсів через безперервні витрати на військові потреби кольорових і чорних металів, хімічної продукції, засобів транспорту, виснаження людських ресурсів внаслідок військових мобілізацій, відсутність відновлення основних виробничих фондів у промисловості цивільних галузей.

4. Рівень сільськогосподарського виробництва знизився за роки війни більш, ніж наполовину через недостатню кількість коней, мобілізацію робочої сили, недостачу добрив, кормів і т. п. В 1916 році в Німеччині почався голод, який найбільше зачепив міське населення – робітників та службовців, що не мали можливості купувати продукти на чорному ринку.

5. Погіршення становища трудящих: подовження робочого дня до 12-14 годин, збільшення виробничого травматизму більш, ніж наполовину, падіння реальної заробітної плати.

6. Посилення державного регулювання, що проявилося в прийнятті в 1916 році програми Гіденбурга (1847–1934), яка передбачала примусове картелювання й синдикування, введення загальної трудової повинності для чоловіків від 17 до 60 років, примусове переміщення робочої сили, заборону страйків, обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції за твердими цінами, введення карткової системи, пряме фінансування промисловості за рахунок державного бюджету.

7. За Версальським договором Німеччина втратила всі колонії,повернула Франції Ельзас і Лотарингію й передала право експлуатації вугільних ресурсів Саарській області на 15 років. У зв'язку з цим Німеччина втратила 75% річного видобутку залізної руди, 25% річного видобутку вугілля, 35% річної виплавки сталі, а в цілому – 49,7% національного багатства, 13% населення. При цьому вона зобов'язана була виплатити країнам-переможницям репарації в розмірі 132 млрд. золотих марок.

8. Версальський договір передбачав також зменшення армії до 100 тисяч чоловік, затоплення військово-морського флоту, окупацію лівобережжя Рейну франко-бельгійськими військами.

Роль іноземних капіталів у відновленні німецької економіки в 1920-і роки.

Економічний хаос у Німеччині тривав аж до 1924 року, причому пік господарської розрухи припав на лютий 1923 року, коли Рурська область була окупована франко-бельгійськими військами. У зв'язку з кількома робочими повстаннями в Німеччині в 1923 році Англія,Франція а також США, побоюючись можливості повторення в Німеччині подій, що відбулися в Росії, різко змінили економічний курс щодо Німеччини: був переглянутий порядок вилучення репараційних платежів, передбачалося здійснення кредитування німецької економіки з метою її зміцнення. Всі ці заходи ввійшли до плану Дауеса, який був прийнятий у серпні 1924 р. та діяв до 1929 р. Цей план передбачав скорочення щорічних репараційних виплат з 3–6 млрд. марок до 1–2,5 млрд. Основними джерелами платежів, відповідно до плану, були непрямі податки, а також відрахування з прибутку промислових підприємств (виплати проводилися як товарами, так і у валюті). Для забезпечення своєчасності виплат передбачалося встановлення контролю союзників над германським бюджетом, грошовим обігом і кредитом. План Дауеса привів до різкого збільшення іноземних (в основному американських) інвестицій в економіку Німеччини, що склали на вересень 1930 року 27 млрд. золотих марок (короткострокові й довгострокові позики, прямі інвестиції – створення спільних підприємств, закупівля значної кількості акцій «Дойче банк», «Дрезден банк» та інших найбільших германських банків і концернів). Ці вклади призвели до того, що зміцнілі німецькі монополії почали економічну експансію на світові ринки, збільшивши свою частку у світовому експорті з 6% в 1924 році до 10% в 1929 році, причому значною мірою за рахунок витіснення із світового ринку товарів США, Франції й Англії. Водночас зберігалися платежі за репараціями (близько 8 млрд. марок) і відсотки за наданими кредитами (3,8 млрд. марок), що призвело до збільшення податкового тягаря на трудящих і зростання цін за рахунок непрямих податків, чим скористалася партія Гітлера у своїй передвиборчій агітації. В 1929 році,побоюючись передвиборчого скасування плану Дауеса Німеччиною в однобічному порядку, союзники замінили його більш м'яким планом Юнга. План Юнга передбачав зниження річних репараційних платежів до 2 млрд.марок і розтягування їхньої виплати на 59 років, скасування репараційного податку в промисловості та скорочення репараційного оподатковування транспорту, ліквідацію іноземних контрольних органів над німецькою фінансовою системою.Цей план виконувався лише до червня 1931 року.