Аграрні проблеми Англії

Світова аграрна криза, що тривала протягом останньої чверті ХІХ ст., надзвичайно негативно вплинула на аграрний сектор Англії. Вона розпочалася після завершення Громадянської війни в США, реалізації «закону про гомстеди» (1862 р.) і освоєння американськими фермерами величезних територій Середнього Заходу, що призвело до майже дев’ятикратного збільшення імпорту в Англію дешевої американської пшениці в період від 1866 до 1873 р.р. (з 10,8 млн. до 90,4 млн. бушелів).

Оскільки більшість англійських фермерів орендували землю у лендлордів, земельна рента , яку вони мусили сплачувати останнім, робила англійське зерно не конкурентноздатним порівняно з дешевшим американським, навіть з урахуванням транспортних витрат. В 1870-1900-х роках ціни на сільгосппродукцію скоротилися вдвічі, в той час як рента – лише на 25%. Із цього скрутного становища більшість англійських фермерів намагалася вийти перепрофілюючи ферми з виробництва зерна на виробництво кормів для інтенсивного тваринництва і птахівництва, а також за рахунок розширення посівів технічних культур, впровадження сільгоспмашин і хімічних добрив. Сільське господарство почало переводитись на індустріальну основу, але Англія втрачала власну зернову базу і все більше залежала від імпорту хліба, що напередодні Першої світової війни ставала важливим дестабілізуючим чинником.

4. Економічне відставання Франції.

В останній третині ХІХ століття ставало все більш помітним економічне відставання Франції від передових капіталістичних країн. Якщо за обсягами промислового виробництва ця країна утримувала протягом ХІХ століття друге місце в світі, поступаючись лише світовому промисловому лідеру – Англії, то наприкінці ХІХ століття вона була відсунута на четверте місце; поступившись новим індустріальним гігантам – США і Німеччині, а за темпами приросту промислового виробництва – і Росії. Якщо наприкінці 1860-х років частка Франції в світовому обсязі промислового виробництва складала 10%, то на межі ХІХ-ХХ ст.ст. вона знизилась до 7%.

Такий стан французької економіки був спричинений наступними факторами:

1. Поразка у франко-прусській війні, внаслідок якої Франція передала Німеччині дві економічно важливі провінції – Ельзас і Лотарингію. Ельзас був важливим центром текстильної промисловості і сільськогосподарського виробництва. В Лотарингії знаходилися значні поклади залізної руди і внаслідок втрати цієї провінції Франція була вимушена імпортувати з-за кордону не тільки традиційні вугілля, мідь, бавовну, але й залізну руду. Крім того, в ході франко-прусської війни було спустошено внаслідок бойових дій 43 французьких департаменти (при цьому загальна сума збитків склала 16 млрд. франків).

2. Франція була зобов’язана сплатити контрибуцію на користь Німеччини у розмірі 5 млрд. франків золотом, а до моменту сплати цієї суми частина її території (18 департаментів) підлягала окупації німецькими військами, витрати на утримання яких теж оплачувала французька сторона.

3. Дефіцит вугілля, придатного для переробки в кокс, обсяги видобутку якого у Франції лише на 2/3 задовольняли потреби народного господарства. Щорічний імпорт вугілля складав 25 млн. тонн. Висока вартість сировини зумовлювала високу собівартість французьких промислових виробів, що знижувало їхню конкурентоспроможність.

4. Промисловість Франції була створена в першій половині ХІХ століття на старій технічній основі, а недостатність капіталовкладень консервувала її моральне старіння.

5. Кризовий стан сільського господарства, що залишалось основною галуззю французької економіки, де в 1911 році було зайнято 40% працездатного населення країни. Французьке сільське господарство займало 11 місце в Європі за врожайністю основних сільськогосподарських культур. Це пояснювалось роздробленістю і технічною відсталістю французького землеробства, в якому більш ніж 2 млн. (40%) селянських господарств володіли земельними наділами менше 1 гектара землі, а ще 2,4 млн. селян були взагалі безземельними. Парцелярне господарство французьких селян являло собою механічну суму розкиданих по великих територіях розрізнених клаптиків землі, що належали одному хазяїну. Це робило неможливим використання на таких мізерних ділянках не тільки сільгоспмашин, але часто навіть робочої худоби, і пояснювало примітивність методів обробки землі. Слід відзначити також загальний низький рівень розвитку тваринництва. За кількістю худоби на 1 га землі Франція поступалася Німеччині, Англії, Данії, Бельгії.

Намагаючись розширити своє господарство, поліпшити умови господарювання, французькі селяни купували, або брали в оренду нові земельні ділянки за рахунок кредитів під заставу землі. Тому значна частина селянських господарств мала заборгованість перед державою, лихварями, іпотечними банками. Все це знижувало конкурентоспроможність французьких сільгосптоварів по відношенню до більш дешевих американських канадських і аргентинських аналогів. В той же час слабка купівельна спроможність французьких селян значно обмежувала місткість внутрішнього ринку країни, що в свою чергу гальмувало розвиток французької промисловості.

6. Уповільнення темпів приросту населення, за якими Франція стояла на останньому місці в Європі: протягом 1870-1910 років населення у Франції зросло лише на 9,4%, в той час як у Німеччині – на 50%. Чисельність французького робітничого класу була в 2 рази меншою, ніж в Англії або Німеччині, до того ж він був розпорошений по дрібних підприємствах, слабко політично організований для боротьби за свої права. Робочий день тривав 12 годин, і до 1910 року було відсутнє соціальне страхування.

7. Низький рівень концентрації виробництва – наприкінці ХІХ століття 94% французьких промислових підприємств мали від 1 до 10 робітників.

8. Недостатнє інвестиційно-фінансове забезпечення французької промисловості через стрімко зростаючий відтік капіталу за кордон. Наприкінці ХІХ століття прибутковість внутрішніх позик складала 3,1-3,2%, в той час як зовнішніх – 4,2%. Банки побоювалиcь розпорошувати свої кошти між десятками тисяч дрібних підприємств і ставити себе в залежність від їхнього економічного успіху, віддаючи перевагу кредитуванню капіталомістких проектів в Росії, Австро-Угорщині, Туреччині, Іспанії, Латинській Америці, а також вивозу капіталу у вигляді державних позик. Якщо в 1914 році загальна вартість французьких цінних паперів складала 104 млрд. франків, то частка французької промисловості і торгівлі становила лише 9,5 млрд. франків.