Економічний розвиток фрн в 1960-х роках

Протягом 1960-х років народне господарство ФРН в цілому продовжувало розвиватися досить високими темпами, але якщо в період «економічного дива» зростання виробництва відбувалося по рівномірно зростаючій «кривій», то для 1960-х років були характерні різкі коливання темпів приросту промислового виробництва в окремі роки. Так, темпи приросту цього показника знизились в 1962-1963 рр. до 3,6%, в 1964 р. підскочили до 9%, після чого економіка ФРН вступила в «смугу» першої за повоєнний період по-справжньому глибокої рецесії (падіння рівня промислового виробництва склало 1,9% в 1966 р. і 2,2% – в 1967 р.), яка найбільше вразила традиційні, базові галузі – вуглевидобувну, машинобудівну, суднобудівельну. Проте незабаром настав економічний підйом, в ході якого темпи приросту промислового виробництва сягнули в 1968 р. – 11,8%, а в 1969 р. – 12,9%, хоча в 1970 р. знову знизилися до 6,3%.

Криза 1966–1967 року стала поштовхом для посилення державного регулювання західнонімецької економіки, доповнення «традиційних» фінансово-кредитних і податкових важелів впливу практикою складання загальних народногосподарських, галузевих і регіональних «програм» і планів, що передбачали збільшення бюджетних витрат на військові потреби, наукові дослідження, освіту, транспорт і т.п. Так, розроблена на початку 1967 р. «перша кон’юнктурно-політична програма» передбачала виділення 2,5 млрд. марок у вигляді допоміжних державних інвестицій в промисловість, а також низку пільг для приватних інвесторів (в тому числі зниження кредитної ставки з 5 до 3%). Друга «державна програма» загальною вартістю 5,3 млрд. марок передбачала систему фінансових заходів уряду на 1968–1971 рр., що отримала назву «середньострокового фінансового планування».

Практика довела достатню ефективність цих заходів – значною мірою саме завдяки їм уже протягом 1968 року в основному вдалося вийти з рецесії 1966–1967 рр.

Протягом 1960-х років відбуваються значні структурні зміни в промисловості ФРН, спричинені головним чином зміною обсягу і структури капіталовкладень, а також все більшою експортною орієнтацією виробництва. Якщо в період відновлення народного господарства ФРН основні інвестиційні потоки спрямовувалися головним чином в металургійну і вугледобувну галузі, що були базовими для розвитку інших галузей, то згодом капіталовкладення були переорієнтовані на пріоритетний розвиток галузей, що виробляли високотехнологічну готову продукцію, нові види сировини і матеріалів (хімії і нафтохімії, загального машинобудування і автомобілебудування, виробництва радіоприймачів і телевізорів). Продукція цих галузей користувалася попитом на зовнішніх ринках (особливо країн Європейської економічної співдружності, на долю яких припадало 47% експорту ФРН), що грало роль стабілізуючого чинника для розвитку західнонімецької промисловості. Значну інвестиційну підтримку надавав цим галузям й іноземний капітал, особливо американський, який спрямовувався в ті сектори, що визначали науково-технічний прогрес – загальне машинобудування, хімію і нафтохімію, в електротехніку. Помітну роль відігравали й англійські інвестиції в нафтопереробну і хімічну галузі. В результаті найважливішими складовими західнонімецької індустрії були машинобудування та хімічна галузь, які виробляли відповідно 25% і 10% від загального обсягу промислової продукції ФРН.

В 1960-ті роки спостерігається помітна мілітаризація економіки ФРН, пов’язана з різким збільшенням чисельності бундесвера (до 430 тис. осіб) і військових витрат, що сягнули 1/3державного бюджету Західної Німеччини. Процеси мілітаризації, фінансово підтримані державою, в свою чергу дали поштовх для пріоритетного розвитку відповідних індустріальних галузей – хімічної, електротехнічної (особливо електронної), авіаційної, ракетно-космічної, атомної, автомобілебудування. Завдяки високій якості продукція цих галузей неодмінно користувалася попитом на ринках країн Європейської економічної співдружності.

Зазначені вище структурні зрушення в промисловості ФРН були тісно пов’язані зі зміною науково-технічної політики держави і великих концернів, керівництво яких, побоюючись технологічного відставання в галузі науково-дослідницьких і конструкторських робіт від інших провідних країн, збільшує (з 1960 по 1970 р.р.) витрати на них в 5,2 рази. В результаті доля іноземних патентів і ліцензій, що використовувалися в промисловості, склала на початку 1970-х років 14% проти 20% в 1960-ті роки.

Науково-технічний прогрес обумовив перебудову матеріально-технічної бази всього народного господарства ФРН і, в свою чергу, викликав значні структурні зміни в промисловості країни. Перш за все це проявилося в більш ніж двократному зменшенні долі видобувних виробництв (насамперед видобутку кам’яного вугілля, роль якого як джерела палива і енергії різко впала), а також у зменшенні долі легкої промисловості (текстильної і взуттєвої).

Розвиток науково-технічного прогресу і посилення боротьби за вихід на зовнішні ринки стали каталізаторами подальшої концентрації і централізації виробництва в Західній Німеччині. Так, лише п’ять потужних концернів зосередили 70% виробництва сталі; майже 100% виробництва авіаційної галузі і 60% хімічної продукції припадали на 3 концерни-гіганти; майже всю продукцію автомобілебудування випускали п’ять концернів. В 1960-х роках в ФРН сформувалося і 12 транснаціональних корпорацій. В цей же період спостерігається процес посилення кооперації західнонімецьких промислових монополій із дрібними і середніми підприємствами на основі делегування ними ряду виробничих функцій.