3. Економічний застій в Англії 1918-1939 рр. Послаблення економічних позицій Великобританії внаслідок першої світової війни.

Англія, воюючи в складі Антанти, стала однією з країн-переможниць над кайзерівською Німеччиною та її союзниками, що дозволило їй значно послабити конкуренцію з боку Німеччини на зовнішніх ринках і розширити колоніальні володіння за рахунок колишніх німецьких і турецьких володінь на Ближньому Сході, в Африці і Океанії. Це призвело до покращення постачання в метрополію продовольства і промислової сировини. Згідно з Версальською угодою Великобританія повинна була отримати від Німеччини значні репарації.

Проте згадані чинники не змогли переломити загальної тенденції до втрати Англією позицій в світовій економіці, оскільки:

1. Англія зазнала в ході війни значних людських (748 тис. вбитими і 1,7 млн. осіб – пораненими) і матеріальних збитків (втрачено третину національного багатства; знищено значну частину військового флоту, а втрати торгового флоту склали 45% його довоєнного тоннажу).

2. Значно погіршилось фінансове становище Британської імперії: загальна сума військових витрат склала в роки війни більш, ніж 11 млрд. ф.ст., а державний борг збільшився більш ніж у 12 разів.

3. Відбулася докорінна зміна експортно-імпортних пропорцій внаслідок втрати зовнішньоекономічних позицій на Далекому Сході і в Латинській Америці, де її суттєво потіснив з місцевих ринків американський і японський капітал.Експорт англійських товарів зменшився майже вдвічі, в той час як імпорт (особливо продовольства і сировини) вдвічі збільшився. Широке використання англійським урядом американської допомоги призвело до того, що США перетворились в роки війни із боржника на кредитора Англії, якому остання була винна 850 млн. ф.ст. (4 млрд. дол.). Внаслідок цього світовий фінансовий центр поступово переміщується з Лондона до Нью-Йорку.

4. Війна сприяла посиленню концентрації виробництва і капіталу: сукупні прибутки англійських промислових корпорацій склали в роки війни 4 млрд.ф.ст. В 1916 році була створена дуже впливова Федерація Британської промисловості, де заправляли найпотужніші монополії – нафтова компанія «Ройял-Датч-Шелл», концерни «Марконі», «Леверс», «Віккерс», а також банки, що входили до так званої «великої п’ятірки». Завдяки створенню цієї структури вони отримали змогу нав’язувати вигідні їм рішення іншим членам федерації, яких налічувалося близько 18 тисяч.

5. Втрата периферійних ринків і перебої з постачанням сировини, хронічне недофінансування призвели до застою в старих традиційних галузях промисловості – вуглевидобувній, металургійній, текстильній. Технічне відставання цих галузей зумовило втрату ними конкурентоспроможності на світовому ринку. Англія поступалася Японії у торгівлі текстильними виробами, Німеччині і Польщі – за експортом камного вугілля, американцям –продукції автомобілебудування та інших технічно передових галузей.

Економічний застій в 1919–1929 рр.

На відміну від США і Німеччини, де 1920-і роки стали періодом помітного пожвавлення економіки, Англія стає єдиною країною, що так і не змогла відновити рівень господарського розвитку до середини 1920-х років. Тільки напередодні світової економічної кризи 1929-1933 рр. англійська промисловість досягла рівня 1913 р., а за показником експорту капіталу цей рівень було досягнуто лише в 1930 р.

І хоча в 1919-1920-хр.р. в Англії спостерігався нетривалий економічний підйом, основу якого складало збільшення експорту обладнання в країни континентальної Європи, що потерпали від повоєнної розрухи, а також відкладений попит населення на споживчі товари, ці чинники економічного зростання були швидко вичерпані, що й призвело до економічної кризи вже наприкінці 1920-го року. В ході цієї кризи особливо постраждала металургійна галузь, і значно зросло безробіття (його збільшення у 6-7 разів стимулювалося суттєвим скороченням особового складу армії і конверсією військового виробництва). Після 1923 року в Англії не спостерігається стрімкого зростання промислового виробництва (як в США і Німеччині), за обсягами якого ця країна досягла лише в 1929р. рівня 100,5% від 1913 р.

Але зазначені падіння виробництва із наступним «топтанням на місці» були характерні для традиційних галузей, надзвичайно чутливих до звуження експортних можливостей. Так з 1913 по 1928 рр. рівень виробництва впав відповідно: у вуглевидобувній галузі – на 18%, у виробництві бавовняних тканин – в 2 рази, тканин із вовни – на 35%, у суднобудуванні – на 26%.

В той же час спостерігався досить динамічний розвиток хімічної, електротехнічної, автомобільної, авіаційної та інших «молодих» галузей, що були орієнтовані на внутрішній ринок і тому не залежали від коливань світової кон’юнктури. Проте їхня питома вага у загальному обсягу промислового виробництва була порівняно невеликою.

Характерною особливістю Англії була її першість у постачанні на світовий ринок дорогих несерійних виробів – автомобілів, вогнепальної зброї, літаків, предметів одягу, тканин, що знаходили свій сегмент збуту завдяки виключно високій якості, недосяжній для конкурентів із США і Німеччини, що спеціалізувалися на серійних, широкодоступних за ціною товарах. Виключна якість, що створювала стабільний сегмент попиту, була характерна і для низки англійських товарів промислового призначення – верстатів, сталі, парових машин і т.п. Незважаючи на це, Англія втрачає свої позиції в світовій торгівлі під тиском конкуренції з боку США, Японії, а згодом – Німеччини: протягом 1913–1929 рр. її частка в світовому експорті скоротилася з 14% до 11%, а в світовому імпорті – з 17% до 15%. Головними зовнішньоторговими контрагентами Англії залишаються країни Британської Імперії, на які припадала приблизно третина англійського експорту, але й на ці ринки в 1920-ті роки починає просуватись продукція країн-конкурентів. Головною причиною втрати експортних позицій Англії був технічний застій в традиційних галузях промисловості і відсутність запровадження в них поточного крупносерійного виробництва, яке одне могло забезпечити різке зниження витрат виробництва, а, отже, і підвищити шанси в конкурентній боротьбі за масового, пересічного споживача.

Експорті можливості Англії були підірвані також валютно-фінансовою політикою уряду, коли в 1925 році з метою зміцнення національної валюти було поновлено золотий стандарт на рівні довоєнного золотого паритету фунта стерлінгів. Це укріпило позиції Лондону як світового фінансового центру, але вдарило по інтересах експортерів, які формували собівартість товарів в національній валюті (подорожчання склало приблизно 12%), а реалізовували їх за кордоном за «дешеву» іноземну валюту. Крім того, погіршення зовнішньоекономічних позицій Англії обумовлювалось загальною тенденцією «закриття» національних ринків високими протекціоністськими бар’єрами, що панувала в світі з кінця ХІХ ст..

Погіршення експортно-імпортного сальдо Великобританії підсилювалось хронічною аграрною кризою, яка тривала з останньої третини ХІХ століття і диктувала все більшу залежність країни від імпорту продовольства і сировини. В середині 1920-х років Англія імпортувала 60% продовольства, 100% бавовни, 90% вовни та біля 2/3 залізної руди.

В цих обставинах значно посилюються процеси централізації капіталу, причому потужні концерни формуються значною мірою як організаційні структури для зовнішньоекономічної експансії, здатні витримати конкурентну боротьбу на світовому ринку. В п’ятірку найвпливовіших монополій увійшли: «Імперський хімічний трест» (монополізував 90% виробництва хімічної продукції); «Інгліш стілл корпорейшн» (виробництво сталі); військово-металургійний концерн «Віккерс-Армстронг»; гумовий трест «Денлоп» (90% випуску гумових шин); англо-голандський концерн «Юнілевер», що об’єднав сотні підприємств з виробництва мила, парфумів і маргарину в різних частинах світу. Але, незважаючи на це, рівень концентрації в англійській промисловості був все-таки нижчий, ніж в промисловості США і Німеччини.