Особливості структури французької економіки і концентрації капіталу.

Напередодні Першої світової війни Франція залишалась аграрно-індустріальною країною, де сільське населення (56%) значно перевищало міське, а питома вага сільськогосподарської продукції в загальній вартості валового національного продукту переважала частку промислової. В той же час і в структурі промисловості, як і раніше, домінувало виробництво предметів споживання, серед яких найбільшу конкурентоспроможність на світовому ринку мали предмети розкоші – шовкові тканини, ювелірні вироби, парфуми, косметика і т.п. Темпи розвитку текстильної промисловості в 1870-1913 рр. були більш високими, ніж темпи розвитку важкої промисловості.

Однак на початку ХХ століття темпи приросту французької важкої промисловості прискорюються, що значною мірою пояснюється мілітаризацією французької економіки напередодні війни з Німеччиною. Значний підйом спостерігався в металургії, коли після відкриття Томасом методу переплавки руд з великою кількістю фосфору, стало можливим використовувати залізну руду французької частини Лотарингії. Починають використовувати в промисловості електричну енергію, що стимулювалося нестачею кам’яного вугілля. З 1900 по 1914 рр. відбувається розвиток машинобудування (особливо автомобілебудування і авіабудування), будівельної індустрії і суднобудування. Однак, за темпами розвитку індустріальних галузей Франція значно поступалась США, Німеччині і Росії, внаслідок чого її частка в світовому промисловому виробництві скоротилася до 6%.

Темпи концентрації виробництва були теж значно нижчими, ніж в США, Німеччині, Англії. Так, в 1912 році на одне французьке підприємство припадало в середньому 8 робітників, в той час як у Німеччині – 17. Найвищими темпами процес концентрації виробництва характеризувався в металургійній, гірничій, паперовій, поліграфічній галузях і повільнішими – в легкій промисловості. З кінця 1870-х років починають з’являтись монопольні об’єднання, найбільш розповсюдженими формами яких у Франції були картелі та синдикати: в 1876 р. було створено металургійний синдикат; в 1883 р. – цукровий картель, в 1885 – керосиновий картель. Однак виникали і концерни, що включали підприємства суміжних галузей. Одним з найпотужніших з них був концерн «Шнейдер Крезо», що об’єднував підприємства військової промисловості.

Однак найвищими темпами відбувалась у Франції концентрація й централізація банківського капіталу. Так, протягом 1870-1909 рр. сукупні капітали трьох найвпливовіших французьких банків «Ліонський кредит», «Національна облікова контора» і «Генеральне товариство» збільшились з 627 млн. до 5250 млн. франків. Ці банки контролювали значну частину промислового виробництва, що свідчило про стрімке формування фінансового капіталу. Головним центром французького фінансового капіталу був Французький банк, 200 найвпливовіших акціонерів якого складали верхівку французької фінансової олігархії. З п’ятнадцятии членів ради Французького банку шість очолювали найбільші банківські установи (Ротшильд та ін.); шість – головні промислові монополії (Шнейдер, Пежо та ін.).

Представники фінансових кіл проводили агресивний експорт капіталу, темпи зростання якого в 1870-1914 рр. значно перевищували темпи зростання промислового виробництва і торгівлі (обсяг промислового виробництва збільшився в 3 рази, а обсяг вивезеного капіталу – в 6 разів). В 1914 році, напередодні війни, обсяг вивезеного за кордон капіталу в 1,6 рази перевищував загальну суму інвестицій в промисловість і торгівлю Франції.