Економічні перетворення за часів Великої французької буржуазної революції

В перший період революції (14 липня 1789 – 10 серпня 1792 р.) владу утримували представники крупної коституційнно-монархічної буржуазії, що проводила помірковано-реформаторську економічну політику. Незважаючи на прийняту 4 серпня Установчими зборами декларацію «Про повне скасування феодального режиму», аграрні закони від 5–11 серпня 1789 року зберігали основні селянські повинності – ценз, шампур і панщину, які підлягали викупу у розмірі 20-кратної річної ренти. Безкоштовно були відмінені лише особисті повинності, що принижували людську гідність, сеньоріальні суди, права дворян на полювання, голуб’ятні та ін. Але буржуазія проявила радикалізм щодо церковного майна, яке 2 листопада 1789 року було конфісковане на користь держави і згодом розпродане великими ділянками представникам буржуазії.

Буржуазні перетворення в галузях промисловості і торгівлі включали ліквідацію цехового устрою, монополій і привілеїв знаті, а також внутрішніх митниць. Була декларована свобода хлібної торгівлі, єдина система оподаткування.

Погіршення економічної ситуації в країні, стрімке зростання цін на предмети першої необхідності і падіння реальних доходів робітників змушувало останніх вдаватися до створення робітничих спілок і організації страйків, у відповідь на які Установчими зборами 14 червня 1791 р. було прийнято закон Ле Шапельє, який забороняв робітничі спілки і страйки.

Народне повстання, що відбулося 10 серпня 1792 р., остаточно повалило монархічний режим і призвело до жорстоких репресій проти представників старої земельної аристократії, пік яких прийшовся на вересень 1792 р. Побоюючись народних повстань, буржуазні республіканці, жирондисти, що прийшли до влади в серпні 1792 р., прийняли закон, який дозволяв продавати невеликими ділянками за готівку землі, конфісковані у емігрантів, або здавати їх у безстрокову оренду селянам за річну ренту. Але важкі умови викупу селянам феодальних повинностей не були скасовані.

Радикальне розв’язання аграрного питання було здійснене якобінцями, що прийшли до влади на початку червня 1793 року внаслідок Народного повстання в Парижі і вже 17 липня проголосили декрет про безоплатне скасування всіх феодальних прав дворянства і селянських повинностей. Згідно з цим декретом земельні наділи селян автоматично переходили в їхню приватну власність, хоч і були різними за розміром. Але продовольча криза, що невпинно поглиблювалась, змушувала владу вдаватися до рішучих заходів щодо мобілізації і розподілу продовольчих ресурсів та інших товарів широкого вжитку. Так, під тиском якобінців ще 4 травня 1793 року Конвент встановив перший максимум цін на продовольство, а 27 липня 1793 р. після створення Комітету суспільного порятунку на чолі з Максиміліаном Робесп’єром був виданий декрет, що передбачав смертну кару за спекуляцію товарами першої необхідності.

9 серпня 1793 р. був прийнятий закон «Про склади достатку», котрі створювались в кожному районі для централізованого розподілу продовольства. 11 вересня декретом Конвенту оголошується другий максимум цін на продовольство, а 29 жовтня – «всезагальний максимум», яким регулювались ціни на всі предмети першої необхідності – продукти харчування, паливо, взуття, тканини, а також на сировину – залізо, шкіру, вовну та ін. Одночасно встановлювався максимум заробітної плати робітників. Ці декрети значно звузили соціальну базу якобінської диктатури. Селяни, що отримали від якобінців землю, були невдоволені реквізиціями хліба і продовольства, особливо після прийняття 26 червня 1794 року декрету про тотальний облік і реквізицію всього хліба і фуражу нового врожаю. Робітники не могли погодитися із обмеженням відповідним максимумом рівня заробітної плати, що значно відставав від фактичного рівня цін, а також з тим, що якобінці залишили в дії закон Ле Шапельє, який забороняв страйки і робітничі спілки. Незважаючи на низку заходів по перерозподілу доходів на користь найбідніших верств населення (декрети 3 та 7 вересня 1793 р. про конфіскацію доходів, що перевищували межу в 9 тис. ліврів, і перерозподіл цих коштів серед бідняків; декрет від 24 червня 1793 року про матеріальну допомогу багатодітним сім’ям, сиротам, підкидькам, вдовам і літнім людям) якобінці втратили соціальну опору в місті і особливо на селі і були усунуті від влади внаслідок контрреволюційного заколоту 9 термідора (27 липня 1794 р.)

Термідоріанський Конвент проводив економічну політику в інтересах фінансової буржуазії і спекулятивного капіталу: в грудні 1794 р. було відмінено загальний максимум цін (при збереженні реквізицій продовольства, але за ринковими цінами). З’явилась біржа (в тому числі й «чорна біржа») і почалась спекуляція, яка на фоні постійної емісії грошей, санкціонованої Конвентом, призводила до стрімкого зростання цін і знецінення грошей. Все це викликало незадоволення населення і розхитувало політичну ситуацію, чим і скористався генерал Наполеон Бонапарт, який внаслідок заколоту 10 листопада 1794 року проголосив себе першим консулом, а у 1804 р. – імператором Франції.

Наполеонівський уряд відстоював інтереси «нової французької буржуазії», що збагатилась в період революції і тепер потребувала жорсткої політичної влади для захисту своїх економічних позицій, як від загрози з боку невдоволених нижніх верств населення, так і з боку старої дворянської аристократії, налаштованої на реставрацію монархії Бурбонів. Наполеон І, який проводив політику військової експансії, значно збільшив військові витрати, що призвело до суттєвого збільшення податків, в тому числі введення ряду непрямих податків (на сіль, табак і т.п.). Ці заходи обмежували купівельну спроможність населення, а, отже, – місткість внутрішнього ринку для промисловості, але включали в сферу французького впливу переможені країни – Італію, Іспанію, Польщу. Наполеон розширював ринковий простір своєї імперії. Побоюючись конкуренції з боку промислово розвиненої Англії, яка до того ж була на той час головним стратегічним суперником Франції, Наполеон І ввів 26 листопада 1806 року континентальну блокаду Англії (заборону на зовнішню торгівлю із Англійською імперією), до якої примусово долучив всі залежні від Франції європейські країни. Усунення Англії з європейських ринків пожвавило розвиток тих галузей промисловості, що використовували місцеву сировину (вовну, метал, льон та ін.), але загальмувало виробництво бавовняних тканин, цукроваріння та інших галузей, що використовували імпорту сировину і, до того ж, майже на десятиліття унеможливили використання європейськими промисловцями багатьох технічних інновацій, джерелом яких була саме Англія. Після поразки Наполеона у 1814 році у Франції було відновлено династію Бурбонів.