Розвиток сільського господарства в сша.

З 1860 по 1913 рр. обсяг сільськогосподарського виробництва США збільшився в три рази, що було обумовлено низкою причин:

1. Реалізація «Закону про гомстеди» (1862 р.) призвела до створення в Америці декількох мільйонів фермерських господарств, які були значно ефективніші, ніж селянські господарства у Європі, оскільки господарювали на власній землі й не відволікали частину прибутку на сплату всіляких «повинностей» (зобов'язань) перед власниками землі. Це дозволяло їм акумулювати значні фінансові ресурси на закупівлю тракторів, комбайнів, мінеральних добрив, електричних сінокосарок, елеваторів і.т.п., що робило їх ефективнішими за аналогічні господарства в Європі.

2. Дешевизна землі й відсутність ренти робили американські продукти недорогими а, отже, конкурентоспроможними на внутрішніх і зовнішніх ринках, дозволяючи американським фермерам виймати євродолари з кишень європейських споживачів американських продуктів та направляти їх на створення робочих місць і технічне переозброєння власного сільського господарства.

3. Винахід і широке поширення систем елеваторів дозволили вичікувати сприятливу економічну коньюнктуру для реалізації зерна.

4. Раціональне розміщення сільськогосподарського виробництва на території США. Однак в останній чверті XIX століття вибухнула світова аграрна криза, зумовлена точним збігом реформ у двох найбільших житницях світу – США (указ 1862 р.) і Росії (реформа 1861 р.). В результаті цього на світові ринки зі сходу й заходу полилися дві хвилі дешевого хліба, які зійшлися у Німеччині та Англії. І, як наслідок, світова ціна на хліб упала з 1866 по 1889 рр. у два з половиною рази, що призвело до повної руйнації англійського фермерства, значних збитків для німецьких селян, часткового занепаду американських фермерів, лише третина з яких повністю зберегла землю, отриману за лінкольнівським актом. Вихід було знайдено у перефпрофілюванні американського сільського господарства на мясомолочний напрямок, продукти якого реалізовувалися на міських ринках Америки.

2. Промисловий «ривок» Німеччини і фактори, що його зумовили.

За три останніх десятиліття XIX століття Німеччина вийшла на друге (після США) місце у світі за обсягом промислового виробництва. Це було обумовлено наступними причинами:

1. Утворення в 1866 році єдиної німецької держави, в результаті чого в центрі Європи раптово з'явилася величезна країна з 41-мільйонним населенням і потужною індустріальною базою. Було знято всі митні бар'єри, уніфіковано монету, введено єдине цивільне й карне право, торговельне й поштове законодавство, що зняло всі перешкоди для переміщення людей, капіталів та товарів і привело до різкого розширення загальнонімецького ринку.

2. В результаті перемоги Німеччини у Франко-Пруській війні до неї відійшли Ельзас і Лотарингія, дуже багаті залізною рудою, які разом із значними вугільними ресурсами Німеччини стали основою швидкого розвитку німецької важкої промисловості. Крім того, Франція виплатила Німеччині контрибуцію в розмірі 5 мільярдів франків золотом, що послужило дуже важливим фактором завершення індустріалізації Німеччини.

3. З 1871 по 1890 рр. населення Німеччини збільшилося на 40% (або на 15 млн. чоловік). При цьому кількість робітників у промисловості росла в 3 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, що обумовило швидкий ріст платоспроможного попиту й, таким чином, –розширення внутрішнього ринку для промислових товарів. До початку Першої світової війни населення Німеччини досягло 67 млн. чоловік, більшість із яких були зайняті в промисловості, торгівлі та на транспорті.

4. Твердий політичний режим Бісмарка (1898–1915 рр.) дозволяв тримати на дуже низькому рівні заробітну плату німецьких робітників, що сприяло підвищенню норми нагромадження в промисловості й багато в чому компенсувалося дуже раннім залученням у виробництво німецьких дітей (з 12 років), а також жінок, що становили на кінець XIX століття 25% робітничого класу Німеччини. Внаслідок цього заробітна плата голови родини не покривала прожиткового мінімуму.

5. Запізнювання промислового перевороту дозволяло використати технічно найбільш передові інновації.

6. Ріст германського мілітаризму забезпечив колосальний попит на метал, вугілля, хімічні продукти, засоби транспорту й.т. п., який багато в чому покривався за рахунок держбюджету.

7. З 1870 по 1910 рр. довжина залізниць Німеччини виросла в 33 рази.

8. В 1879 році було введено високі ввізні мита на промислові товари.

9. Внаслідок відсутності у Німеччини колоній її фінансовий капітал не мав можливості переливатися у відсталі країни з дешевшою сировиною та робочою силою, як, наприклад, англійський чи французький, а зосереджувався всередині країни, сприяючи підйому її промисловості.

Процес концентрації виробництва й утворення монополій почався в 70-і роки, коли одержання контрибуції привело до так званої «грюндерської гарячки» – створення акціонерних товариств. З 1871 по 1873 рр. у Німеччині утворилося 928 акціонерних товариств, у той час як за 80 попередніх років – усього 418. Процес концентрації капіталу у виробництві підсилювався також кризами надвиробництва 1873, 1900–1903,1907–1908 років.

Особливістю Німеччини було те, що технічний лад виробництва ще не вимагав концентрації капіталу. Разом з тим, у сфері обігу складалися умови, які диктували необхідність координації збуту продукції, закупівлі сировини, наймання робочої сили й.т. п. У зв'язку з цим монополії Німеччини в минулому були представлені не трестами, як у США, а картелями й синдикатами, які монополізували найчастіше тільки збут продукції своїх учасників, залишаючи підприємства самостійними в техніко-економічному, юридичному та організаційному відношеннях.

Картель – форма монополістичного об'єднання, учасники якого мають угоди про регулювання обсягів виробництва, умов збуту продукції та наймання робочої сили з метою збільшення прибутку, зберігаючи при цьому комерційну й виробничу самостійність.

Синдикат – форма монополістичного об'єднання, у якому розподіл замовлень, закупівля сировини й реалізація виробленої продукції здійснюється через єдину збутову контору; учасники синдикату зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест (особливо характерні для США) – форма об'єднання, учасники якого втрачають як юридичну, так і виробничу самостійність. Реальна влада в тресті зосереджена, як правило, в руках правління або головної компанії. Переважно розвивалися в галузях, що виробляють однорідну продукцію.

Причини прискореної монополізації в Німеччині:

1. Криза 1873 року й дуже тривала депресія, що настала за нею, обумовили прагнення підприємців не допустити стихійного падіння цін в умовах різкого падіння платоспроможного попиту населення, що було досягнуто шляхом посиленого картелювання в промисловості.

В 80-і роки додалися ще два фактори, що сприяли істотному прискоренню процесу картелювання:

2. Введення в 1879 році високих митних тарифів на імпортовані промислові товари, що відрізало англійських і американських конкурентів від внутрішнього ринку Німеччини, полегшило монополізацію цього ринку німецькими підприємствами.

3. Відсутність у Німеччини колоніальної імперії змушувало німецьких підприємців об'єднувати зусилля з метою «проштовхування» своїх товарів на зовнішні ринки.

Синдикати в Німеччині виникали як органи зовнішньоекономічної експансії. Однак після кризи 1893 року монополізація починає поглиблюватися, внаслідок чого з'являються перші трести й концерни: два концерни в хімічній промисловості, два трести в радіоелектроніці.

Монополії були тісно пов'язані з банками, що їх фінансували, в яких процес концентрації також ішов дуже швидко. До 1914 року дев'ять найбільших банків Німеччини зосередили у своїх руках 11,3 млрд. марок або 83% статутного банківського капіталу Німеччини, а також половину всіх внесків у банках країни. Один лише «Дойче банк» сконцентрував на своїх рахунках 3 млрд. марок.