5. Перетворення Мейдзі і економічний розвиток Японії наприкінці хіх–початку хх ст.

Починаючи з 1639 року, Японія була штучно ізольована від зовнішнього світу режимом сегуната Токугава, який значно уповільнив процес розкладу феодальних відносин на селі, формування внутрішнього ринку, мануфактурної промисловості і т.п. Під військовим тиском США, що прислали до берегів Японії ескадру військових кораблів (1853-1854 р.р.), уряд сегуна був вимушений відкрити для торгівлі із США порти Симода і Хакодате, а в 1858 році – ще й порти Канагава, Нагасакі, Кіото, Осака, Едо. Невдовзі подібні ж угоди були нав’язані Японії іншими більш розвиненими країнами – Англією, Францією, Голандією, Росією, Німеччиною.

На той час промисловість Японії ще перебувала на мануфактурній стадії (з використанням праці надомників), було також розповсюджене й кустарне ремесло. Тому, коли згідно із нав’язаними ззовні угодами Японія ввела невигідні митні тарифи (ввізні мита коливались від 5 до 35%, а вивізні не перевищували 5%), іноземні товари, особливо текстильні тканини, заполонили внутрішній ринок, підриваючи мануфактурне і ремісниче виробництво. За короткий строк було розбалансовано основні народногосподарські пропорції: масовий експорт викликав підвищення внутрішніх цін, був швидко «вимитий» за кордон золотий запас Японії (оскільки ціна його на місцевому ринку була в 3 рази нижчою за світову). Таким чином, досить швидко Японія наблизилася до можливості перетворитися на колонію: багато підприємств місцевої промисловості і ремісничих мануфактур збанкрутіли, десятки тисяч людей втратили роботу. Все це викликало різке невдоволення політикою сегуна не тільки серед самурайської верхівки, але й серед широких народних мас. Сегун намагався опертися на іноземців для придушення опозиційних настроїв в країні, і в 1862 році після нападу самураїв на групу англійців в Японії розпочалися акти народної непокори, які невдовзі переросли в громадянську війну. Цим скористалися країни Заходу і в 1864 р. об’єднана ескадра американських, англійських, голандських і французьких кораблів напала на князівство Тесю, чим змусила уряд сегуна знизити ввізні мита до 5%.

Ці події ще більше загострили внутрішньополітичну ситуацію, викликавши низку селянських повстань і міських актів непокори, чим скористалися самурайська опозиція і буржуазні кола Японії, які очолили народний опір під гаслами повернення всієї повноти влади від сегунської династії Токугава імператору, що понад 200 років був фактично усунутий від будь-якого політичного впливу на ситуацію в країні.

Наприкінці 1867 року опозиція змусила сегуна передати всю повноту влади в Японії 16-річному імператору Муцухіто, період правління якого 1868-1912 рр. ознаменувався низкою реформ і дістав назву «Мейдзі» (досвідчене правління). Це була широкомасштабна капіталістична модернізація країни, здійснена на основі західних зразків, яка включала в себе такі напрямки:

Політична реформа. У 1869 році дайме (князі) південно-західних провінцій були позбавлені феодальних привілеїв, але залишені на посадах спадкових губернаторів з відрахуванням на їхню користь 1/10 частини від місцевих податків. В 1871 році з’явився указ імператора про повне скасування князівств, перетворення їх на префектури, при чому князям і вищим самураям держава гарантувала пенсії. Незважаючи на збереження дворянства як особливого стану суспільства (були відмінені старі самурайські звання і введені нові), основна частина самураїв потерпала від скасування расових пайків. Результатом їхнього невдоволення стала серія самурайських повстань під гаслами реставрації старих порядків, які були придушені урядом. У 1873 році уряд запропонував самураям відмовитись від державних пенсій в обмін на одночасні виплати, але більшість самураїв не погодилась з цим. Тоді імператор, скориставшись війною на Тайвані і відсутністю значної частини самураїв в Японії, запровадив примусовий обмін пенсій на залпові виплати, маючи на меті інтегрувати самурайство в нові ринково-капіталістичні «правила гри». Отримавши таким чином значний стартовий капітал, колишні самураї придбали на нього акції банків, нові земельні угіддя (їм було дозволено купувати землі із 50% знижкою), заснували промислові підприємства. Крім цього, в результаті політичних перетворень було скасовано внутрішні митниці і введена єдина грошова система в країні, анульовано всі державні регламентації занять і професій, ліквідовано цеховий устрій і кланові монополії, а також станову нерівноправність в підприємницькій діяльності, введено свободу торгівлі і пересування людей по всій території Японії.

Грошові виплати японським феодалам стали можливими внаслідок аграрної реформи 1872-1873 рр., в ході якої було скасовано власність самурайської верхівки на землю, що без викупу передавалася в приватну власність її фактичним користувачам – оброчним селянам. Якщо наділ було закладено самураєм, то власність на такі землі передавалася лихварям, до яких відійшло близько 1/3 орної землі. В 1873 році було введено єдиний грошовий поземельний податок, який дорівнював 3% ринкової вартості землі, що була дуже великою. Введення високого поземельного податку було своєрідною викупною операцією, здійсненою державою на користь самураїв, які таким чином були забезпечені грошовими компенсаціями, що разом з правом купувати казенні землі з 50% скидкою дозволило їм, як і лихварям, сформувати нові помістя, де зосередилося 1/3 всієї орної землі. В умовах аграрного перенаселення «нові поміщики» здавали землю селянам дрібними ділянками на кабальних умовах.

Оскільки промисловий переворот, що розпочався ще в 1850-х роках, протікав повільно внаслідок нестачі інвестицій, слабкого технічного потенціалу країни і консервації феодальних порядків, імператорський уряд обрав шлях рішучого запровадження казенного капіталізму з використанням технічного досвіду Англії і інших західних країн. В 1860–1870-х роках держава побудувала за рахунок бюджету десятки текстильних фабрик, арсеналів, заводів будівельних матеріалів, суднобудівних верфей, металургійних, сталеливарних та інших підприємств. Крім того, уряд надавав субсидії й приватним інвесторам. В 1870 році було створено департамент промисловості для управління побудованими урядом підприємствами, які слугували «взірцем» для приватного бізнесу. Важливими напрямками роботи уряду було створення сучасної інфраструктури – залізниць і телеграфних ліній, проведення геолого-розвідувальних робіт та ін. Крім цього, держава займалась продажем на зовнішніх ринках рису, чаю, шовку, а також закупівлею промислового обладнання та інших товарів, необхідних японським фабрикантам. Держава брала також активну участь у створенні банків.

Подібна інвестиційна активність імператорського уряду значно перевищувала його фінансові можливості. Постійні бюджетні дефіцити були причиною значної інфляції, пік якої прийшовся на 1877-1881р.р. Тому уряд використовував іноземні позики і концесії. Так за рахунок іноземних кредитів було розпочато будівництво залізниць, телеграфне сполучення створювалось за допомогою Англії, англійському капіталу було також надано концесію на видобуток вугілля.

Але всі ці кроки не могли покрити витрат державного бюджету на розвиток промисловості й, до того ж, більшість «зразкових» підприємств, побудованих за рахунок бюджету, були збитковими. Через це з 1880-1881 років розпочався новий етап економічного розвитку Японії, пов'язаний з відмовою уряду від інфляційної політики і широкомасштабною «приватизацією» побудованих державою промислових підприємств. Казенні підприємства передавалися в приватну власність за цінами в 2-4 рази нижчими, ніж їхнє будівництво коштувало уряду. Більшість із них перейшло у власність чотирьох олігархічних кланів – Міцуї, Мицубісі, Сумітомо і Ясуда, що були найбільшими кредиторами уряду.

В 1880-х роках спостерігається промисловий підйом, якого зазнала, в першу чергу, текстильна промисловість, особливо виробництво тканин із бавовни, де спостерігалась інтенсивна механізація виробництва, на відміну від інших галузей. Швидкими темпами будувались залізниці (в 1882-1890 рр. їхня довжина зросла в 10 разів), що сприяло розширенню внутрішнього ринку. Але Японія навіть на початку ХХ століття не мала власної важкої промисловості – ні машинобудування, ні металургійного виробництва, внаслідок чого загальний технічний рівень промислового виробництва залишався низьким.