Світова економічна криза і мілітаризація економіки Японії в 1930-ті роки

Скорочення обсягів промислового виробництва розпочалося в Японії ще на межі 1926–1927 років. В березні – квітні 1927 року ситуацію ускладнила фінансова криза, що супроводжувалася банкрутством низки банків і торгових компаній. Незабаром Японію зачепила і світова економічна криза 1929–1933 рр., внаслідок якої тільки за 1929–1931 рр. обсяг валової продукції японської промисловості впав на 32% (найбільше постраждали металургійна, вугільна, бавовняно-паперова і суднобудівна галузі). Обсяг японського експорту скоротився в 1929–1931 рр. майже в 2 рази, і це сильно вдарило по японській промисловості і сільському господарству, оскільки 20% валового національного продукту Японії реалізовувалось на зовнішніх ринках. Скорочення експорту обернулося катастрофічними наслідками для основної галузі японського сільського господарства – шовківництва, де було задіяно біля 50% від загальної кількості селянських господарств, в той час як експорт сирого шовку становив 30% всього японського експорту. І якщо ціни на сільгосппродукцію в цілому впали на 47%, то шовкові кокони подешевшали в 3,5 рази. Падіння цін на шовк, рис та інші види сільгосппродукції призвело до скорочення загального обсягу сільгоспвиробництва на 40%, що супроводжувалося масовим збанкрутінням японських селян, які при подібній кон’юнктурі ринку сільгосппродуктів не мали змоги виплачувати орендну плату поміщикам. В той же час в середині 1930-х років лише 30% японських селян мали власну землю, а більшість орендувала її у поміщиків, віддаючи більше половини врожаю як плату за оренду. Все це робило становище японських селян вкрай важким, призвело навіть до голоду в деяких аграрних регіонах Японії.

В умовах кризи підприємницькі кола Японії широко застосовували практику скорочення робочих місць: кількість безробітних робітників і службовців зросла з 1929 по 1933 рр. до 3 млн. осіб. В той же час знижувалась і заробітна плата зайнятих на виробництві. Концентрація і централізація виробництва, що набрала обертів в роки кризи, вела до збанкрутіння дрібної і середньої буржуазії. Ці процеси вкрай загострили соціальні протиріччя в японському суспільстві і підсилили вплив військово-націоналістичних кіл, які вбачали вихід із важкої ситуації, в якій опинилася країна, в мілітаризації японської економіки, в її розвитку за рахунок створення військово-інфляційної кон’юнктури, орієнтованої на агресивний зовнішньо-політичний курс.

В 1931 році Японія окупувала Маньчжурію на Північному Сході Китаю, створивши там штучну державу Манчжоу-Го, правлячий режим якої дозволяв Японії експлуатувати величезні поклади корисних копалин на цій території. В 1933–1935 рр. було окуповано кілька провінцій в Північному Китаї, а з 1937 року Японія розпочала з Китаєм відкриту війну, що супроводжувалась форсованою мілітаризацією японської економіки, наступом на права трудящих і фашизацією правлячого режиму.

Було різко збільшено військові витрати держави, частка яких склала в 1937–1938 рр. 73,5% всіх бюджетних витрат проти 45% в 1935–1936 фінансовому році, що супроводжувалося збільшенням бюджетного дефіциту, який покривався за рахунок емісії паперових грошей і інфляції. Військово-інфляційна кон’юнктура стимулювала форсований розвиток галузей, пов’язаних з виробництвом озброєння, обсяги якого зросли з 1925 по 1939 рр. приблизно в 5 разів. Це призвело до збільшення частки важкої індустрії в загальному обсязі промислового виробництва з 32,2 % в 1929 р. до 60,8% в 1938 р. Якщо протягом 1931–1938 рр. загальний обсяг продукції промисловості збільшився в 1,6 разів, то випуск продукції металургії зріс в 10 разів, машинобудування – в 6,7, а хімічної промисловості – в 3,2 рази. Ці процеси, що свідчили про структурну перебудову японської промисловості, супроводжувались перерозподілом національного доходу на користь найвпливовіших концернів, які протягом 1932–1936 рр. отримали від держави воєнних замовлень на 5,5 млрд. ієн, при цьому їхній чистий прибуток збільшився з 1931 по 1936 рр. в 2,3 рази.

Мілітаризація проникала в усі сфери суспільного життя Японії, супроводжуючись посиленням державно-монополістичних методів регулювання народного господарства, трудових відносин, наростанням тоталітаризму в політичній сфері. В 1931 р. був прийнятий закон про примусове картелювання провідних галузей промисловості, а в березні 1938 р. – закон «Про всезагальну мобілізацію нації», що забороняв страйки і будь-які зібрання, надавав уряду право контролювати не тільки промисловість, але також і транспорт, внутрішню та зовнішню торгівлю. Уряд отримував необмежені повноваження на концентрацію в своїх руках матеріальних і трудових ресурсів, міг централізовано розподіляти сировину і паливо між підприємствами. В 1940 році було ліквідовано профспілки, які замінила Патріотична промислова асоціація великої Японії, підконтрольна урядові, і в цьому ж році замість розпущених політичних партій була створена «Асоціація сприяння трону» на чолі з прем’єр-міністром. Подібні ж «контрольні асоціації» було створено в усіх галузях народного господарства для контролю над виробництвом, фінансами і розподілом ресурсів всіх підприємств, що належали до цієї галузі.

Кінець 1930-х років характеризувався нарощуванням вивозу японського капіталу в Північно-Східний Китай, Корею, Індонезію, Філіппіни, Таїланд, що робилося з метою поставити під свій контроль стратегічно важливі для японської індустрії джерела сировини. Японська експансія зачіпала інтереси інших наддержав, особливо Англії, СРСР і США в цьому регіоні. В 1938–1939 рр. відбулося зіткнення японських і радянських військ біля озера Хасан і річки Халхін-Гол в Монголії, в ході яких Японія вимушена була відступити. 27 вересня 1940 р. Японія відписує «Троїстий пакт» із Німеччиною і Італією, заручившись їхньою підтримкою в боротьбі за переділ світу. Здійснивши 7 грудня 1941 року успішну атаку на американську військово-морську базу Перл-Харбор на Гавайських островах, атакувавши о. Гуам, Манілу і Гонконг, Японія вступила в Другу світову війну, в ході якої зазнала нищівної поразки.