Особливості економічного розвитку Японії в 1970–1990-х роках

Світові структурні кризи, особливо нафтові кризи 1973–1974 рр. і 1979–1980 рр., завдали сильного удару по економіці Японії, яка більшою мірою, ніж економіка будь-якої іншої країни, залежала від привізної нафти (з 1945 по 1972 рр. імпорт сирої нафти в Японію збільшився в 193 рази). Оскільки за рахунок імпортної нафти покривалося 3/4 енергетичних потреб Японії, чотирикратне збільшення світових цін на нафту з вересня 1973 по січень 1974 рр. викликало «нафтовий шок» в японській економіці. В 1974–1975 рр.(період світової економічної кризи) спад промислового виробництва сягнув в найнижчій точці 22,8%. Особливо постраждали нафтопереробна і хімічна промисловість, металургія і суднобудування. Докризовий рівень промислового виробництва було відновлено лише у вересні 1977 р. Переплетіння циклічних і структурних факторів значно знизило темпи економічного зростання Японії порівняно із роками «економічного дива»: якщо з1955 по 1973 рр. обсяг ВВП Японії збільшився в 13 разів, то за 1975 по 1988 рр. – лише в 3 рази. В умовах кризи Японія збільшує експорт товарів, забезпечивши за рахунок вивозу в другій половині 1970-х –першій половині 1980-х років від 50% до 75% приросту ВВП. Основним полем японської зовнішньоекономічної експансії стали ринки США і Західної Європи, які наприкінці 1970-х років «поглинали» більше 40% вивезених із Японії товарів. З 1965 року експортно-імпортне сальдо в торгівлі між Японією і США схиляється на користь Японії, а вже з середини 1970-х років великий дефіцит США в торгівлі з Японією стає об’єктом гострих суперечок між урядами цих двох країн. Змінюється і структура японського експорту в США: якщо протягом 1960-х років в ній домінували текстильні товари, то в 1970-ті роки це були автомобілі, сталь і кольорові телевізори, а в 1980-х роках основу позитивного сальдо торгівлі Японії із США склала продукція машинобудування (при чому дефіцит двосторонньої торгівлі між США і Японією виріс з 1981 по 1988 рр. з 15,8 млрд. до 59,8 млрд. дол.). Це навіть стало підставою для звинувачення Японії в «колоніальному характері» торгівлі із США. За розмірами частки в світовому експорті Японія обійшла Англію і зайняла третє місце в світі після США і ФРН.

Але повністю розв’язати всі протиріччя, які накопичились в народному господарстві Японії лише за рахунок експортної експансії, було неможливо, враховуючи той тиск, що його створювали США і країни Західної Європи, які неодноразово примушували японський уряд переглядати в бік підвищення курс ієни, що суттєво знижувало конкурентоздатність японських товарів. До того ж, підприємці Південної Кореї, Сінгапура, Тайваня, а згодом і Китаю, спираючись на імпортні технології і дешеву робочу силу, створювали все серйознішу конкуренцію японським товарам на ринках текстилю, одягу, електротоварів, побутової техніки. Отже, враховуючи безперервне загострення «нафтової проблеми» (протягом 1970-х років світові ціни на нафту збільшилися в 9 разів), чільники японської економіки на межі 1970–1980-х років віддають перевагу іншій стратегії подолання економічних суперечностей, яка полягала в структурній перебудові народного господарства країни. З цього часу в Японії запроваджується рішучий курс на пріоритетний розвиток наукомістких, ресурсозберігаючих галузей: виробництво електронно-обчислювальної техніки, верстатів із програмним управлінням, роботів, тонких хімічних сполук, засобів зв’язку, обладнання для атомних електростанцій, очисних споруд та ін. У зв’язку з цим уряд збільшує витрати на наукові дослідження, які в 1980-х роках досягли 3% ВВП. Одночасно відходять на другий план традиційні галузі японської економіки – металургія, суднобудівництво і нафтохімія. Закріпленню цієї тенденції сприяла і світова економічна криза 1980–1982 рр., яка знову вдарила по старих галузях (особливо металургійній і нафтопереробній). Проте в цілому Японія постраждала від цієї кризи менше, ніж інші індустріально розвинені країни (навіть в 1981 і 1982 рр. тут спостерігався приріст ВНП) саме завдяки пріоритетному розвитку найсучасніших галузей, особливо мікроелектроніки, виробництва засобів автоматизації і біотехнологій. Незважаючи на зазначені труднощі, економіка Японії протягом 1980-х років демонструвала постійні темпи економічного зростання (середньорічні прирости ВВП і промислової продукції склали в ці роки відповідно 4,2% і 4,1%), що дозволило їй обігнати Радянський Союз за обсягами ВНП і вийти за цим показником на друге місце в світі, поступившись лише США.

Перша половина 1990-х років була одним із найскладніших періодів для японської економіки, що характеризувався значним уповільненням темпів економічного розвитку і навіть від’ємними темпами приросту ВВП і обсягу промислового виробництва, що склали відповідно +1,1% і -6,1% за 1992 рік і -0,2% і -4,5% за 1993 рік. Глибина економічного спаду в Японії саме в ці роки пояснюється світовою економічною рецесією 1990–1993 років, яка обмежувала можливості подолання кризових явищ за рахунок експортної експансії. З 1994 року починається пожвавлення японської економіки, що входить в новий циклічний підйом. В останнє десятиліття ХХ століття спостерігалась тенденція зростання ролі азіатських країн (Китай, Корея, В’єтнам) в зовнішній торгівлі Японії. Японія, чиї золотовалютні резерви перевищили 1 трлн. дол. перетворюється в потужний світовий фінансовий центр. Ще в 1995 р.частка японських кредитів в світі складала 53%. Головним напрямком японських інвестицій були високоприбуткові цінні папери США довготривалого характеру, які, на думку японських аналітиків, мали непогані перспективи на майбутнє. Ця стратегія виправдовувала себе протягом 1990-х – першої половини 2000-х років, але після «обвалу» в 2007 році ринків цінних паперів США і початку світової фінансової кризи створила великі проблеми для японських інвесторів.