Західнонімецьке «економічне диво» 1950-х років

Протягом 1950-х років економіка ФРН перебувала в стані економічного підйому. Середньорічні темпи приросту промислової продукції складали приблизно 10% на рік (в 1953–1956 рр. промислове виробництво щорічно збільшувалось на 13%; в 1955–1956 рр. – на 7,9%; в 1957–1958 рр. економічної кризи темпи приросту впали до 3%, після чого знову збільшилися). Деяке зниження темпів приросту промислового виробництва в другій половині 1950-х років можна пояснити тим, що в умовах інфляційних явищ, що супроводжували швидке розширення виробничих потужностей, уряд здійснив заходи по «приглушенню кон’юнктури», а також рецесією 1957-1958 років, яка вразила економіки деяких капіталістичних країн, насамперед США. В цілому ж в 1956 р. рівень виробництва промислової продукції 1936 р. був перевищений більш ніж вдвічі (216%), а доля ФРН у валовому промисловому виробництві країн капіталістичного світу зросла з 3,6% в 1950 році до 9,8% в 1959 році. В середині 1950-х років ФРН за обсягом промислового виробництва зайняла третє місце в капіталістичному світі після США та Англії, а за обсягом золотих резервів вийшла на друге місце після США.

Стрімке зростання економіки ФРН, що отримало в літературі назву німецького «економічного дива» мало вагомі причини, перш за все - збільшення капітальних вкладень (доля яких у ВНП зросла з 19,7% в 1953 р. до 25,3% у 1969 р.). Висока ефективність інвестицій обумовлювалась раціональним управлінням їхньою технологічною структурою: якщо в1950-х роках 60% загальної суми інвестицій було вкладено у виробничу сферу, то вже в 1960-х роках зростають капіталовкладення в невиробничу сферу, що склали в 1968 р. 57% від загальної суми інвестицій. Основні інвестиційні потоки направлялися в житлову промисловість і промислове будівництво (20% і 18%), транспорт і зв'язок (21% і 17%), при тому, що в самій промисловості від 75% до 80% коштів витрачалося на машини і обладнання і лише 20–25% – на будівництво нових промислових об’єктів. Джерелами інвестиційних потоків були приватні і державні кошти, а також кошти з еквівалентних фондів, передбачених планом Маршалла. Але якщо обсяг державних інвестицій склав протягом 1948–1960 років 144,6 млрд. дойчмарок, то обсяг капіталовкладень із еквівалентних фондів – лише 9,5 млрд. дойчмарок. Проте саме ці кошти, спрямовані в економіку ФРН на самому початку її реформування, зіграли роль своєрідного «каталізатора» економічного зростання, а отже і подальшого розширення власної німецької інвестиційної бази.

Наступна група факторів, що суттєво прискорила розвиток економіки ФРН в 1950-х роках, була пов’язана із впливом держави на відтворювальні процеси. Перш за все це стосується фінансової політики уряду ФРН, що зумів уміло використати державні і земельні бюджети для перерозподілу національного доходу в цілях капіталістичного нагромадження. Так, якщо в 1950 р. доля державних фінансів в загальній сумі капіталовкладень була на рівні 11,4%, то в 1970 р. вона складала вже 16,2%. Тільки протягом 1950-х років монополії отримали від держави 10,6 млрд. марок субсидій і 81,1 млрд. марок кредитів, що склало 33,6% всіх інвестицій в народне господарство.

Важливим стимулом економічного зростання були масштабні державні замовлення, загальна сума яких склала протягом 1950–1959 рр. 187,3 млрд. марок, або 10,9% створеного за ці роки валового національного продукту. І якщо в 1950-х роках вагомим фактором економічного розвитку була обмеженість військових витрат, то в 1960-х роках спостерігається «роздування» військових статей бюджету (з 12 млрд. марок у 1960 р. до 20,5 млрд. марок у 1970 р., що дорівнювало 23,7% федерального бюджету), яке значно «розігрівало» кон’юнктуру внутрішнього ринку ФРН,

До то ж держава, що була вагомим власником (який наприкінці 1950-х років контролював 13% основного акціонерного капіталу, 26,2% видобутку кам’яного вугілля, 36,3 % залізної руди, 15,2% нафти, 45,3% цинку, 44,6% виробництва легкових автомобілів) проводила політику штучного заниження цін на сировину і продукцію базових галузей промисловості (що потребували значних інвестицій із повільним оборотом капіталу), що сприяло зростанню темпів нагромадження і розвитку інших галузей обробної промисловості ФРН, які визначали науково-технічний прогрес.

Важливим фактором стрімкого економічного зростання була і активна соціальна політика держави, що проявлялась у невпинному збільшенні доходів широких верств населення при стабілізації цін, розширенні виробництва товарів широкого вжитку, реалізації амбітної програми Л.Ерхарда по зведенню комфортабельного житла для мільйонів біженців і громадян, що втратили житло під час війни.

В 1950-ті роки спостерігається повернення ФРН на зовнішні ринки, могутнім поштовхом якого стала війна 1949–1953 рр. у Кореї, що різко підвищила попит на високоякісні німецькі машини і обладнання. Тільки за перший (1950-й) рік війни в Кореї вартість західнонімецького експорту зросла на 120%, після чого продовжувала і надалі невпинно зростати, забезпечуючи протягом багатьох років позитивне сальдо зовнішньоторгового балансу ФРН. В 1970-р. по експорту готових виробів ФРН вийшла на перше місце, відтіснивши США,

Особливістю економічного розвитку ФРН в 1950-ті роки було те, що технічне переозброєння західнонімецької промисловості відбувалося на основі імпортних патентів і ліцензій, використання яких вимагало значно менших витрат, ніж створення власної науково-дослідницької бази. Творці західнонімецького «економічного дива» заощаджували таким чином значні фінансові ресурси, які спрямовувалися у вигляді капіталовкладень на оновлення і розширення основних фондів народного господарства.

В 1950-х роках відбувається відновлення старих і створення нових монополістичних об’єднань, серед яких знову виділяються концерни Круппа, Фліка, Клекнера, Маннесмана, ІГ Фарбен індустрії та інші. В травні 1957 року відновлюються найпотужніші банківські імперії «Дойче банк» і «Дрезденер банк», а в липні 1958 року - «Коммерцбанк». Все це свідчило про нову хвилю концентрації і централізації Німецького промислового і банківського капіталу.

Промислові успіхи Західної Німеччини, що співпали з процесом європейської економічної інтеграції, дозволили цій країні виступити одним із головних засновників «Європейського об’єднання вугілля і сталі» (на долю ФРН припадало в той час більш ніж 60% видобутку вугілля і близько 50% виплавки сталі капіталістичних країн Європи). Три роки по тому в 1960 році ФРН стала одним із ініціаторів створення організації «Загальний ринок», де її частка в загальному експорті склала 39%, а в загальному імпорті – 35%. ФРН поставляла в країни Європейської економічної співдружності головним чином промислове обладнання, а ввозила залізну руду, а також продукцію шкіряної, взуттєвої, текстильної, швейної і харчової промисловості.

Значних позитивних зрушень зазнало і сільське господарство – друга за значенням галузь західнонімецької економіки. В ході аграрної реформи 1947–1949 рр. було перерозподілено 178,5 тис. га орної землі, що певною мірою вирівняло земельне забезпечення сільськогосподарських виробників на користь середніх і дрібних господарств, хоча доля великого юнкерського землеволодіння в загальному земельному фонді держави продовжувала залишатися високою. Відбувається інтенсифікація сільгоспвиробництва за рахунок широкої механізації і електрифікації селянських господарств, застосування мінеральних добрив і ядохімікатів, сільськогосподарської техніки (на початку 1970-х років ФРН вийшла на перше місце в Європі по кількості тракторів і комбайнів, що припадали на одиницю земельних угідь). Все це призвело до значного збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з 1950 по 1971 рр. (валового збору зернових культур і цукрових буряків – більш, ніж в 2 рази, м’яса – більш, ніж в 2,2 рази, молока – близько в 1,5 рази). І це при тому, що в 1950 р. в аграрному секторі було зайнято 21,6% економічно активного населення, а в 1970 р. – лише 8,2%. Таким чином, приріст сільгосппродукції відбувався за рахунок зростання продуктивності праці і врожайності в сільському господарстві ФРН, в структурі якого стало переважати тваринництво м'ясо-молочного напрямку, на долю якого припадало 70% вартості продукції аграрного сектору.