Економічна криза 1930-1935 рр.

Світова криза розпочалася у Франції лише восени 1930 року, тобто значно пізніше, ніж в США, Німеччині і Англії, оскільки була відстрочена масштабними відновлювальними роботами, німецькими репараціями, великими державними військовими замовленнями і проектами – перш за все спорудою надзвичайно потужної лінії укріплень («лінії Мажіно») вздовж франко-німецького кордону, яка створювала стабільний «портфель» замовлень для важкої промисловості. Падіння промислового виробництва відбувалося повільніше, ніж в США і Німеччині, але воно розтягнулося на довший строк. Піковими періодами кризових явищ стали 1932 р. (коли обсяг виробництва промислової продукції скоротився на 44% порівняно із 1930 р. і на 4% порівняно з 1913 р.), а також – після короткого покращення ситуації і подальшого повільного скорочення виробництва – 1935 р. В цілому за 1930–1935 рр. обсяги виробництва засобів виробництва скоротилися на 20%, продукції машинобудування – на 30,45%, виплавки чавуну і сталі – майже на 50%. Скоротилося також виробництво в автомобілебудуванні, кольоровій металургії і алюмінієвій промисловості, у важкому стані знаходилася також текстильна промисловість, яка і в 20-ті роки не змогла вийти із застою. І хоча ступінь падіння промислового виробництва була у Франції меншою, ніж в США і Німеччині, криза 1930–1935 років мала більш негативні наслідки для французької економіки через її довготривалість. В 1935 році вона змінилася депресією, під час якої промислове виробництво хоча дещо й збільшилося, але так і не досягло рівня 1929 року.

Період з 1935 р. до початку Другої світової війни характеризувався хронічним недовантаженням виробничих потужностей і технічним застоєм, що вів до суттєвого відставання Франції від інших провідних капіталістичних країн за показником середнього віку машин та обладнання, що використовувалися в промисловості. На 1938 р. цей показник досяг у Франції 25 років, в той час як в Англії він складав 7–8 років, в США – 5–7 років, в Німеччині – 3–4 роки. Таке «старіння» основного капіталу значною мірою було зумовлене «інвестиційним голодуванням» французької промисловості, оскільки в післякризові роки спостерігався стрімкий відтік капіталів за кордон (в 1936–1938 рр. за межі Франції було вивезено більш, ніж 100 млрд. франків), що призвело до різкого скорочення емісії акцій та облігацій промислових компаній, зниження біржових курсів та ін.

Криза 1930–1935 рр. суттєво похитнула зовнішньоторговий баланс Франції, який, починаючи з 1931 року, стає пасивним. Загальний обсяг французької зовнішньої торгівлі був напередодні Другої світової війни приблизно на 20-30% нижче рівня цього показника в 1912 р. Якщо до кризи 1930-х років експорт французької продукції обганяв ріст виробництва, то під час кризи і після неї скорочення експорту випереджало падіння виробництва. Внаслідок цих процесів частка Франції у світовій торгівлі впала протягом 1930-х років з 7,7% до 5,0%..

Світова економічна криза, яка зумовила різке падіння цін на продовольство (ціни на основні продукти – пшеницю і вино – впали порівняно із серединою 1920-х років відповідно на 50% і в 2,5 рази), суттєво погіршила економічні позиції французького селянства, доходи якого впали з 44,8 млрд. франків у 1929 р. до 17 млрд. франків у 1934 р., що призвело до масових банкрутств через несплату боргів, податків і орендної плати.

Криза різко погіршила економічне становище найманих робітників і дрібної буржуазії: кількість безробітних в 1935 році перевищила 1 млн. осіб, а заробітна плата у видобувній промисловості Франції впала з 1930 по 1934 рр. на 38%. Загалом же реальні доходи робітничого класу знизились за 1930–1935 рр. на 10% порівняно з рівнем 1913 р. З 1929 по 1934 рр. збанкрутіли 100 тис. дрібних торговців, а доходи дрібної міської буржуазії впали за цей період на 30%. Разом з тим криза стала каталізатором тих структурних і організаційних зрушень, що намітились в народному господарстві Франції ще в 1920-ті роки. Перш за все криза вдарила по найбільш архаїчних, неефективних підприємствах і галузях, прискорила структурну перебудову французької економіки з урахуванням нових досягнень науки і техніки. Саме в цей період Франція остаточно перетворюється із агро-індустріальної в індустріально-аграрну країну (в 1930 р. частка продукції промисловості в сукупному національному продукті склала 56%) із досить вагомим сегментом важкої промисловості в загальному обсязі випуску промислової продукції. Крім того, саме в цей період відбувається відчутне посилення державно-монополістичних тенденцій, що ознаменували перехід від стихійного ринкового господарства до високоорганізованого капіталістичного виробництва з елементами державного регулювання. Французькі прибічники державного втручання в економіку («дирижизму») використовували ідеї визначного англійського економіста Дж.М.Кейнса. Перш за все ними було ініційоване суттєве збільшення тієї частини національного доходу, яка перерозподілялася через державний бюджет (40% національного доходу в 1936 році проти 14% в 1911 році). Джерелом нагромадження цих фінансових ресурсів в руках держави було різке збільшення податків, що скорочувало споживання широких верств населення і провокувало міграцію капіталів за кордон. Проте, незважаючи на посилення податкового пресу, бюджет через різке зростання військових витрат напередодні війни був дефіцитним, і державний борг невпинно збільшувався. Все це не могло не вплинути на стабільність національної валюти – франка, який стабілізувався напередодні кризи в 1928 році. В 1936 році відбулася девальвація франка на 25–30%, але його курс і далі продовжував знижуватися.