3. Діяльність фінансових посередників на фінансовому ринку.

Історично інститут фінансового посередництва виникає з моменту розподілу праці у сфері обслуговування кругообігу фінансових активів як еквівалента товарних продуктів, поступово виокремлюючись у самостійний вид бізнесу. Оскільки сприяння розвитку будь-яких структур, запозичення чи залучення капіталу потребує спеціальних знань, послуги фінансових посередників об’єктивно викликаються практикою. Без фінансового посередництва можлива загроза операційного звуження ринку і натуралізація господарського життя (коли має місце безпосередній товарний взаємообмін без грошового компоненту, тобто бартеризація).

Щодо змістовно-структурної характеристики терміна “фінансове посередництво”, то слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна термінологія і юриспруденція не містять достатньо акцептованого визначення і тлумачення цього поняття.

Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку – професійними маркетмейкерами, вони утворюють інституційну структуру ринку. Фінансовий посередник – це господарюючий суб’єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. Фінансові посередники – це в основному юридичні особи, які займаються перерозподілом вільних грошових коштів. Їх діяльність спрямована на допомогу в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки, диверсифікуючи при цьому ризик. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.

Найчастіше фінансових посередників поділяють на 3 групи:

Банківська система, представлена універсальними та спеціалізованими банками.

Небанківські фінансово-кредитні інститути – кредитні спілки, каси взаємної допомоги, ломбарди, факторингові компанії, лізингові компанії.

Контрактні фінансові інститути – інвестиційні трасти, фонди та компанії, пенсійні фонди, страхові компанії.

Основними функціями фінансових посередників є:

депозитно-позичкова (відкриття депозитів та надання кредитів);

емісійна (випуск цінних паперів);

інвестиційна (вкладення коштів у фінансові активи);

управлінська або трастова (довірче управління активами);

інформаційна;

консультаційна.

Переваги фінансового посередництва:

позичальнику та кредитору (емітенту та інвестору) не потрібно шукати один одного, тобто з’являється можливість оперативно розмітити/мобілізувати необхідні кошти;

диверсифікація ризику – знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень, а відповідно, зростає відсотковий дохід заощаджувача (інвестора);

отримання інвесторами (кредиторами) гарантованого доходу на свій капітал (наприклад, у вигляді банківського відсотка, доходу з облігацій тощо);

дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у великому бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми);

зменшення питомих витрат на здійснення фінансових операцій при одночасному зростанні їх кількості;

урізноманітнення відносин між кредиторами і позичальниками за рахунок надання додаткових послуг, які беруть на себе посередники.