Принципи сучасної організації фінансів суб’єктів господарювання є:

1. Принцип плановості – забезпечує відповідність обсягу продажу і витрат, інвестицій потребам ринку.

2. Фінансове співвідношення термінів – забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням і використанням коштів, що особливо важливо в умовах інфляції і зміни курсів валют. При цьому під використанням коштів розуміється і можливість їх збереження від знецінення при розміщенні в швидко-ліквідні активи (цінні папери, депозити тощо).

3. Гнучкість (маневрування) – забезпечує можливість маневру у випадку недоотримання планових обсягів продажу, перевищення планових витрат із поточної чи інвестиційної діяльності.

4. Мінімізація фінансових витрат – фінансування фінансових інвестицій та інших витрат має забезпечуватись “найдешевшим” способом.

5. Раціональність – вкладення капіталу в інвестиції повинно мати достатньо високу ефективність і забезпечити мінімальні ризики.

6. Фінансова стійкість – забезпечення фінансової незалежності, тобто дотримання критичної межі частки власного капіталу в загальній його величині, і платоспроможність суб’єкта господарювання, тобто його здатність погасити свої короткострокові зобов’язання.

У період розвитку ринкової економіки в сучасних умовах в Україні ці принципи доповнюються іншими принципами перехідного періоду, а саме:

7. Зацікавленість в результатах діяльності підприємства – означає, що форми, системи та розмір оплати праці, стимулюючі, компенсаційні виплати та інші види доходів самостійно встановлюються господарюючим суб’єктом.

8. Матеріальна відповідальність – означає, що за порушення договірних, кредитних, податкових зобов’язань суб’єкт господарювання несе матеріальну відповідальність у вигляді штрафів, пені, неустойки; застосування цього принципу залежить від правового поля, в якому функціонує суб’єкт господарювання, яке в сучасних умовах в Україні збалансоване не за всіма нормативними та законодавчими актами та є досить недосконалим.

9. Здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю – передбачає розвиток внутрішнього та зовнішнього вартісного контролю; в Україні достатнього розвитку набув зовнішній контроль за виконанням податкових зобов’язань та використанням державних коштів, а інші види фінансового контролю потребують розвитку та удосконалення.

10. Створення достатніх фінансових резервів – забезпечує захищеність суб’єкта господарювання в умовах недосконалого ринку, інфляції, недосконалого правового поля, фінансових та інших страхових ризиків; з розвитком держави, суб’єкта господарювання та ринкових відносин, системи фінансового менеджменту та покращення економічного стану в країні значення цього принципу буде поступово знижуватись.

Звичайно, реалізація цих принципів має здійснюватись при розробці фінансової політики і організації системи управління фінансами конкретного суб’єкта господарювання.

2. Фінансові ресурси та грошові фонди суб’єктів господарювання.

Незалежно від сфери функціонування суб’єкта господарювання його фінансово-господарська діяльність пов’язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів.

Для здійснення виробничої, науково-дослідної й комерційної діяльності суб’єктів господарювання використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється, зазвичай, за рахунок різних джерел: власного капіталу суб’єкта господарювання, позичених і залучених фінансових ресурсів.

При цьому власні фінансові ресурси – це кошти суб’єктів господарювання, які постійно знаходяться в обігу й кінцевий строк використання яких не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тієї частини активів підприємства, яка залишається після виконання його зобов’язань. До власних фінансових ресурсів відносяться:

1. кошти, які належать на правах власності (статутний капітал; страхові відшкодування; кредити, отримані без вимоги повернення; бюджетні кошти, передані в розпорядження суб’єкта господарювання; інші кошти);

2. власні кошти (чистий прибуток; амортизація).

Позичені фінансові ресурси – це ті, що одержує підприємство на визначений термін, за плату й на умовах повернення. Формуються вони, переважно, за рахунок коротко- і довгострокових кредитів банків. До позичених фінансових ресурсів відносяться: банківські кредити, бюджетне кредитування, комерційний кредит та інші позичені кошти.

Залучені фінансові ресурси – це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно перебувають в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості суб’єктів господарювання. До залучених фінансових ресурсів відносяться: заборгованість за авансами замовників, заборгованість по оплаті праці, заборгованість за внесками до бюджетів різних рівнів, вільні кошти резервів тощо.

Суб’єкти господарювання використовують різні джерела формування фінансових ресурсів. Фінансові ресурси підприємства формуються:

1. під час його заснування (внески засновників у статутний фонд);

2. внаслідок фінансово-господарської діяльності (нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, резервний фонд);

3. у результаті операцій на фінансовому ринку (додатковий і позиковий капітали);

4. у порядку перерозподілу грошових коштів (бюджетні субсидії, страхові відшкодування, інші види ресурсів).

Усі види перелічених вище джерел беруть участь як у формуванні активів суб’єктів господарювання, так і в здійсненні його виробничо-господарської діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку.

Отже, під фінансовими ресурсами слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовується суб’єктами господарювання для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Важливим аспектом фінансової діяльності суб’єктів господарювання є формування та використання різних грошових фондів, за допомогою яких здійснюється процес розширеного відтворення, фінансування науково-технічних розробок, освоєння та впровадження нової техніки й технологій, економічне стимулювання тощо.

Грошові фонди – це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний капітал (фонд), резервний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, фонд для виплати дивідендів, валютний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства.

Формування грошових фондів суб’єктів господарювання починається з моменту його організації. Підприємство відповідно до чинного законодавства утворює статутний капітал.

Статутний капітал (фонд) – основне початкове джерело власних коштів суб’єкта господарювання; сукупність коштів засновників, необхідна для функціонування підприємства і яка вкладена в активи, а також майнові права, що мають грошову оцінку.

Порядок і джерела формування статутних фондів залежать від типу суб’єкта господарювання і форми власності. Розміри статутного фонду характеризують розмір коштів, інвестованих у фінансово-господарську діяльність.

На основі статутного капіталу формуються основний і оборотний капітали, що перебувають у процесі безперервного руху, приймаючі різні форми залежно від стадії кругообігу. Поділ капіталу на основний і оборотний пов’язаний з характером його кругообігу і формою участі у створенні готової продукції.

Резервний фонд утворюється на підприємстві шляхом відрахувань від прибутку та використовується з метою покриття збитків, подолання тимчасових фінансових труднощів. Розмір резервного фонду повинен бути не менше 25 % статутного фонду і не менше 5 % від розміру прибутку.

Амортизаційний фонд формується в процесі використання основних засобів і нематеріальних активів за рахунок амортизаційних відрахувань, застосовується для їх відтворення.

Фонд розвитку виробництва концентрує кошти, які використовуються з метою розвитку виробництва.

Валютний фонд формується на суб’єктах господарювання, котрі одержують виручку у валюті від експортних операцій або купують валюту для імпортних операцій.

Фонд оплати праці створюється на підприємстві для грошових виплат працівникам за виконану роботу згідно з трудовим договором.

Фонд виплати дивідендів утворюється в акціонерних підприємствах один раз на рік для виплати акціонерам дивідендів з акцій.

Окрім постійних грошових фондів, на підприємствах можуть формуватися й оперативні тимчасові фонди.

Кошти підприємства використовуються не тільки у фондовій формі. Наприклад, застосування суб’єктом господарювання коштів з метою виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється у нефондовій формі. У такій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески, банківські кредити.