- •Передмова
- •І. Зміст навчальної дисципліни за темами Змістовий модуль 1. Генезис і еволюція фінансів. Фінансова система
- •Тема 1. Предмет фінансової науки. Суть і функції фінансів
- •Тема 2. Фінансова політика держави
- •Тема 3. Фінансова система
- •Тема 4. Фінанси суб’єктів господарювання
- •Змістовий модуль 2. Податкова та бюджетна система
- •Тема 5. Податки
- •Тема 6. Бюджет
- •Тема 7. Державний кредит і державний борг
- •Тема 8. Місцеві фінанси
- •Змістовий модуль 3. Фінансовий ринок та міжнародні фінанси
- •Тема 9. Спеціальні цільові фонди держави
- •Тема 10. Страховий ринок
- •Тема 11. Фінансовий ринок
- •Тема 12. Міжнародні фінанси
- •Іі. Навчально-методичне забезпечення дисципліни
- •Тема 1. Предмет фінансової науки. Суть і функції фінансів
- •1. Фінанси як наукова дисципліна. Мета, завдання курсу.
- •2. Фінанси – специфічна форма суспільних відносин, підсистема економіки.
- •3. Специфічні ознаки, суспільне призначення, роль фінансів.
- •4. Функції фінансів.
- •5. Фінансові ресурси, їх суть, склад, структура, джерела та методи формування.
- •6. Фінансове забезпечення та його форми.
- •Тема 2. Фінансова політика держави
- •1. Сутність та завдання фінансової політики держави. Фінансова стратегія і фінансова тактика.
- •2. Фінансова політика суб’єктів господарювання, домогосподарств; міжнародних організацій та фінансових інститутів.
- •3. Основні напрями здійснення фінансової політики держави.
- •4. Фінансовий апарат та його ланки.
- •5. Фінансовий механізм як основа реалізації фінансової політики держави.
- •6. Фінансове планування: необхідність, суть, етапи, методи та принципи.
- •7. Фінансовий контроль, органи фінансового контролю.
- •8. Основні аспекти управління фінансами.
- •Тема 3. Фінансова система
- •1. Поняття фінансової системи. Структура фінансової системи: сфери та ланки фінансової системи, їх характеристика.
- •2. Державні фінанси – сфера централізованих фінансів суспільства, їх ланки.
- •3. Організаційна структура фінансової системи як сукупність фінансових органів та інститутів, правові основи фінансової системи.
- •4. Характеристика органів, які функціонують у сфері бюджету держави, контрольно-регулюючих органів та фінансових інститутів.
- •Тема 4. Фінанси суб’єктів господарювання
- •1. Поняття фінансів суб’єктів господарювання, їх функції, основи, принципи організації.
- •Принципи сучасної організації фінансів суб’єктів господарювання є:
- •1. Принцип плановості – забезпечує відповідність обсягу продажу і витрат, інвестицій потребам ринку.
- •2. Фінансові ресурси та грошові фонди суб’єктів господарювання.
- •3. Грошові надходження підприємств, їх склад, економічна характеристика.
- •4. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг), його розподіл.
- •5. Прибуток підприємства, його економічна суть, функції, формування та розподіл.
- •6. Рентабельність як відносний показник прибутковості.
- •7. Сутність, класифікація, структура основних засобів підприємства.
- •8. Сутність, структура, класифікація оборотних активів підприємства.
- •Тема 5. Податки
- •1. Суть, об’єктивна необхідність, функції податків.
- •2. Елементи (складові) податку, їх характеристика.
- •3. Класифікація податків.
- •4. Податкова система: поняття, структурна побудова, принципи функціонування.
- •5. Податкова система України, особливості, етапи її становлення.
- •6. Податкова політика: поняття та основні її напрямки.
- •7. Податкова служба України: склад, організаційна структура, функції.
- •Тема 6. Бюджет
- •1. Соціально-економічна сутність, необхідність та призначення бюджету.
- •2. Функції бюджету.
- •3. Зміст, значення та основні завдання бюджетної політики. Бюджетний механізм.
- •4. Поняття бюджетного устрою й бюджетної системи.
- •5. Поняття доходів і видатків бюджету, їх класифікація.
- •6. Розподіл доходів і витрат між ланками бюджетної системи. Бюджетне регулювання.
- •7. Бюджетний процес: поняття, основні елементи.
- •8. Завдання, принципи і методи бюджетного планування.
- •9. Характеристика касового виконання бюджету.
- •Тема 7. Державний кредит і державний борг
- •1. Сутність та значення державного кредиту.
- •2. Функції та види державного кредиту.
- •3. Форми внутрішнього державного кредиту.
- •4. Механізм застосування державних запозичень.
- •5. Державний борг: сутність, види, структура та джерела погашення.
- •6. Управління державним боргом.
- •Тема 8. Місцеві фінанси
- •1. Сутність, функції та роль місцевих фінансів.
- •2. Принципи організації і склад місцевих фінансових інститутів.
- •3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування, їх склад.
- •4. Місцеві бюджети, їх доходи та видатки.
- •5. Бюджетний процес на рівні місцевих бюджетів.
- •6. Місцеві запозичення та комунальний кредит.
- •7. Управління місцевими фінансами та фінансовий контроль на місцевому рівні.
- •Тема 9. Спеціальні цільові фонди держави
- •1. Поняття, роль, класифікація державних цільових фондів.
- •2. Сутність, значення, принципи соціального страхування населення України.
- •3. Пенсійне забезпечення, сутність та особливості.
- •4. Сутність та значення соціального страхування у разі тимчасової втрати працездатності та від нещасного випадку.
- •5. Роль системи соціального захисту на випадок безробіття в розв’язанні соціально-економічних проблем в Україні.
- •6. Історія виникнення соціального забезпечення в Україні та світі.
- •7. Пенсійна реформа: соціально-економічні передумови, основні засади та перспективи
- •Тема 10. Страховий ринок
- •1. Економічна необхідність, класифікація, роль страхування. Принципи обов’язкового і добровільного страхування.
- •2. Страхування майна юридичних і фізичних осіб, кредитних і фінансових ризиків.
- •3. Особисте страхування: суть, значення в забезпеченні спеціального захисту, види.
- •4. Поняття перестрахування.
- •5. Доходи й витрати страховика.
- •6. Страховий ринок: поняття, організаційна структура, учасники, особливості функціонування, перспективи розвитку в Україні.
- •Тема 11. Фінансовий ринок
- •1. Сутність фінансового ринку, його роль у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів.
- •2. Ринок грошей, ринок капіталів, валютний ринок, ринок цінних паперів, їх сутність, суб’єкти, об’єкти, особливості функціонування даних ринків.
- •3. Діяльність фінансових посередників на фінансовому ринку.
- •4. Види цінних паперів, їх основні характеристики.
- •5. Фондова біржа: поняття, організація і порядок роботи.
- •6. Порядок допуску цінних паперів до обігу на фондових біржах.
- •7. Стан та перспективи розвитку фінансового ринку в Україні.
- •Тема 12. Міжнародні фінанси
- •1. Поняття, необхідність, призначення міжнародних фінансів.
- •2. Міжнародні розрахунки та валютне регулювання.
- •3. Валютні відносини, валютні системи як основа міжнародних фінансів.
- •4. Міжнародний фінансовий ринок, його структура, особливості функціонування.
- •5. Міжнародні фінансові інститути.
- •6. Діяльність Міжнародного валютного фонду та групи Світового банку.
- •Іv. Перелік питань для підсумкового контролю з навчальної дисципліни «Фінанси»
- •Термінологічний словник
- •VI. Список рекомендованої літератури Основна
- •Додаткова
- •Ресурси
4. Поняття перестрахування.
У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов’язково).
Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією.
Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, – цесіонарієм.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов’язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.
Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, – ретроцесіонарієм.
У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.
Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.
Функції брокера на страховому ринку:
представлення клієнта;
консультування;
ведення переговорів;
розподіл ризиків.
Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.
Головна функція перестрахування – вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов’язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).
Допоміжні функції:
Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.
Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.
Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж 3-5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків. Для керівництва така ситуація досить уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити ці коливання на певний період, скажімо на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.
Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об’єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це “невидимий” експорт-імпорт.
Види перестрахування:
Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.
Пасивне перестрахування – це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета – передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування.
Пропорційне перестрахування (відоме також як квотне перестрахування - від. англ. “quota share”) – перестрахування, за якого перестраховик приймає "на себе" квоту - певну частку (у відсотках) у кожному полісі, що підписує страховик, а потім у тій самій пропорції розділяє (зі страховиком) усі страхові премії та збитки. Власні можливості страховика можуть дозволити йому підписати у страховому полісі ризик до, скажімо, 1 млн. грн., але купуючи пропорційне перестрахування, він зможе подвоїти чи потроїти цю межу.
Квотний перестрахувальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, 30%, перестрахувальник отримує 70% премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70% його збитків.
Договір ексцедентного перестрахування ґрунтується на тому, що перестраховик бере на себе зобов’язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику. В договорі передбачається кількість лімітів, які можуть бути передані перестрахувальнику.
Квотно-ексцедентний договір поєднує засоби двох уже названих.
Портфель за такими договорами перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (ліміт) у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.
Непропорційне перестрахування (перестрахування на основі есцеденту збитку, або перестрахування на основі Excess of Loss) «спрацьовує» лише у випадку, якщо (і коли) збитки, від яких страждає страховик, перевищують певну межу (власне утримання або пріоритет цедента).
За способом взаємозобов’язань цедента та цесіонарія договори перестрахування бувають:
1. Факультативне перестрахування вважається найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Пере-страховик може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрахувальних платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього.
2. Договір облігаторного перестрахування зобов’язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика.
3. Факультативно-облігаторні договори перестрахування – це договори «відкритого покриття».
За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестраховику, а також у визначенні їхнього розміру.
Перестраховик зобов’язується прийняти цедовані ризики на попередньо застережених цедентом умовах.