5. Державний борг: сутність, види, структура та джерела погашення.

Борг країни є важливим інструментом фінансового розвитку. Залучення коштів за умов боргу є основою збільшення ресурсів для проведення бюджетних видатків, фінансування державних цільових фондів, забезпечення підприємницької діяльності як державними, так і недержавними суб’єктами господарювання, розширення споживчого попиту домогосподарств. Боргові інструменти використовують як для розширення меж фінансування загальнодержавних програм, так і розвитку територій.

У країнах з перехідною економікою боргове фінансування використовується з метою збільшення обсягу інвестицій, проведення структурної перебудови економіки, впровадження інновацій, стимулювання експортних операцій. В окремих випадках кошти за умов позик залучають і для вирішення гострих соціальних проблем.

До загального боргу країни належать: державний борг, борги суб’єктів господарювання та заборгованість домогосподарств. Згідно із міжнародними стандартами державний борг поділяється на борг центрального уряду та борги місцевих урядів (місцевого самоврядування). Розглядаючи заборгованість суб’єктів господарювання, слід виокремити борги підприємств державної форми власності та заборгованість суб’єктів, що належать до недержавного сектору економіки. Заборгованість домогосподарств виникає внаслідок придбання товарів та послуг з використанням кредитних ресурсів, залучення коштів для проведення інвестиційної діяльності (вкладення в цінні папери, придбання нематеріальних активів та ін.), здійснення операцій на фінансових ринках (спекулятивні операції з цінними паперами, валютою тощо).

Державний борг – це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов’язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.

До державного боргу належать такі види заборгованості:

за основною сумою позик, одержаних державними органами управління;

відсотками та комісійними платежами, які необхідно сплатити за користування позиками;

штрафними санкціями та простроченими платежами з погашення та обслуговування позик;

гарантованими державою кредитами;

проведення платежів з погашення та обслуговування позик суб’єктів господарювання в тому разі, якщо таку заборгованість переведено до складу державного боргу.

До складу державного боргу України входять такі основні елементи:

1. Сума всіх розміщених і непогашених державних боргових цінних паперів (як внутрішньої, так і зовнішньої позики).

2. Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління (КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, створення державних резервів та забезпечення цільових програм. Такі кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках.

3. Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.

4. Заборгованість уряду, державних підприємств і установ з виплати заробітної плати, пенсій, допомоги, стипендій та інших платежів населенню.

5. Заборгованість держави з погашення залишків вкладів у Ощадному банку України та виплати відповідних компенсацій.

6. Інша заборгованість держави (з компенсації ПДВ, прострочених платежів бюджетних установ, заборгованості за газ та ін.).

Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину. Номінальний борг визначають як величину заборгованості, виражену в грошовій формі в розрахунку на поточний період. Величина реального рівня боргу залежить від темпів інфляції, а також грошової політики центрального банку. Так, підвищення процентних ставок за кредитами, що надаються центральним банком уряду, як правило, приводить до збільшення реального розміру державного боргу.

В Україні величина державного боргу законодавчо регулюється Бюджетним кодексом України. Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу також визначено у Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” та інших нормативно-правових актах.

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина основної суми боргу не має перевищувати 60 % фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.

Граничні величини державного боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення щорічно встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям закону “Про Державний бюджет України на відповідний рік”.

В Україні левова частка коштів, залучених у формі державного боргу, використовується з метою фінансування дефіциту бюджету. На формування валютних резервів витрачається невелика частка мобілізованих ресурсів, на інвестиційні проекти – лише кілька відсотків. Така структура використання державних запозичень не є раціональною, оскільки вона не сприяє прискоренню темпів розвитку країни.

Державний борг країни поділяється на внутрішній і зовнішній борги. Внутрішній державний борг – заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших державних цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними кредиторами, тобто громадянами й організаціями інших країн.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини:

1) монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам, як основним утримувачам державних цінних паперів. Цей борг фіксується у балансах банків тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.

2) немонетизований борг складається з:

а) невиконаних державою фінансових зобов’язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством (заборгованість із виплати пенсій, стипендій, допомоги, заробітної плати та ін.);

б) заборгованості з господарських відносин з реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.). Його динаміку спостерігати значно складніше, особливо відносини держави з реальним сектором економіки.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

– бюджетні кошти;

– кошти, отримані від приватизації державного майна;

– нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

За напрямами використання ресурси, залучені у формі державного боргу, поділяють на кошти, спрямовані:

– на фінансування дефіциту державного бюджету;

– формування валютних резервів;

– забезпечення інвестиційних проектів;

– проведення реструктуризації позик, одержаних у попередні періоди;

– інші напрями.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борги. Капітальний борг – загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. Поточний борг – видатки держави, пов’язані з погашенням у поточному році боргових зобов’язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості та процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов’язаннями держави у визначені строки. Сума капітального боргу дає уявлення про те, якою є загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, протягом яких він повинен бути погашеним.

До капітального боргу належать як довгострокова, так і короткострокова заборгованість. Кожне із зобов’язань має певний строк і повинне виконуватися відповідно до укладених угод або умов емісії цінних паперів. З метою визначення фінансової стійкості держави розраховується коефіцієнт, який відображає відношення суми державного боргу до величини ВВП. За різними підходами критичний рівень такого показника становить від 50 до 100% ВВП. Вищі його значення вважаються неприйнятними для забезпечення погашення державою своїх зобов’язань у визначені періоди. В Україні критичний рівень державного боргу прийнято за 60% ВВП.

Капітальний державний борг за ознакою умовності поділяють на прямий та гарантований. Прямий державний борг – це борг, що безпосередньо підлягає виплаті з боку державних органів управління. Гарантований борг виникає на основі надання державних гарантій.

Поточний борг відображає суму зобов’язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) у поточному році (періоді).

Залежно від того, як використовуються кошти, залучені як державний борг, розрізняють активний та пасивний державний борг.

Активний державний борг виникає у випадках, коли мобілізовані органами державного управління фінансові ресурси використовуються з метою стимулювання економічного розвитку. Сюди, зокрема, належать сприяння активізації підприємницької діяльності, збільшенню інвестицій, прискоренню інноваційних процесів, проведенню структурної перебудови економіки, реалізації програм конверсії провідних підприємств, здійсненню технічного переозброєння галузей господарського комплексу, забезпеченню сталого розвитку фінансової системи (стабілізації грошової одиниці, обсягів кредитування підприємницької діяльності та ін.).

Пасивним державний борг є за умов використання залучених позик з метою забезпечення невиробничого споживання. Це, як правило, фінансування соціальних програм, повернення боргів населенню, виплата компенсацій громадянам та ін.

Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними – експліцитні борги, і не підтверджені (імпліцитні). Останні зобов’язання, як правило, не зараховують до державного боргу, але вони мають належати до його структури.