2. Ринок грошей, ринок капіталів, валютний ринок, ринок цінних паперів, їх сутність, суб’єкти, об’єкти, особливості функціонування даних ринків.

Загальна сегментація фінансового ринку виділяє такі види ринків:

1) ризикові, безризикові;

2) місцеві, регіональні, національні, міжнародні, світові;

3) відповідно до трьох основних форм збереження заощаджень: вклади в банки; придбання цінних паперів; вкладання грошей у цільові фонди (страховий, пенсійний);

4) за принципом повернення фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов’язань і ринок інструментів власності;

5) за формою організації ринки поділяються на організаційні та розподільні.

Грошовий ринок – це система економічних та правових відносин між господарюючими суб’єктами, населенням та державою з приводу надання на певних умовах у позику короткостроковий капітал. Це частина кредитного ринку, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують в основному рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб (населення).

Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей мають високу ліквідність; найменший рівень фінансового ризику; система ціноутворення на цьому ринку є відносно простою. Фактично грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком короткострокових боргових зобов'язань.

Найбільші в світі ринки грошей: Нью-Йоркський, Лондонський, Токійський, Паризький.

Основними суб’єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські й дилерські фірми та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, організацій, установ, населення. Таким чином, в операціях купівлі-продажу грошей беруть участь фірми, домогосподарства, структури державного уп­равління, фінансові посередники. Джерелом ресурсів є кошти, залучені банківською системою.

Об’єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купу­ються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні грошові кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Продаж грошей виступає переважно у формі кредитування. Продавець – у ролі кредитора, покупець – у ролі позичальника.

Інструментами грошового ринку є казначейські та комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, чеки, угоди про перепродаж, євродолари, комерційні та фінансові папери тощо.

Основними фінансовими послугами на грошовому ринку є:

прийняття банками вкладів (депозитів) від фізичних та юридичних осіб;

відкриття та ведення банками поточних рахунків клієнтів, переказ грошей з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів;

операції з валютними цінностями;

зберігання грошових коштів, цінностей, цінних паперів та довірче управління ними;

випуск, купівля, продаж, обслуговування чеків, векселів, інших оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням.

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний. Обліковий ринок – частина грошового ринку, де ко­роткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року. Міжбанківський ринок – частина грошового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою у формі міжбанківських депозитів та кредитів на короткі терміни.

Основними функціями грошового ринку є:

1) об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

2) трансформація цих коштів у короткостроковий позиковий капітал, який є зовнішнім джерелом фінансування фірм;

3) спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також про­цес розширеного відтворення через видачу позик за участю фінансових посередників за схемами: Центральний банк → комерційний банк; комерційний банк → комерційний банк; комерційний банк → підприємство, населення;

4) надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету;

5) касове виконання бюджету;

6) забезпечення ліквідності короткострокових вкладень.

Валютний ринок – це система економічних і правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою розуміють правові норми та інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої належать щоденні зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

Підґрунтям для проведення валютних операцій на валютних ринках є насамперед міжнародна торгівля та пов’язані з нею послуги, а також міжнародний рух капіталів у різних формах (наприклад, туризм).

Розрізняють регіональні і національні валютні ринки. На регіональних валютних ринках здійснюються операції з певним колом конвертованих валют. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський – із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський – із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі; Американський – із центрами в Нью-Йорку, Чикаго; Лос-Анджелесі.

Суб’єктами валютного ринку є: центральні банки, комерційні банки, господарюючі суб’єкти (фірми), які здійснюють зовнішню торгівлю або капіталов­кладення за кордоном, приватні (фізичні) особи, що їздять за кордон, здійснюють перекази валют, купують валюту з метою нагромадження (заощадження) та здійснюють інші неторговельні угоди. «Зведенням» покупців та продавців валюти займаються брокерські контори, які мають потрібну інформацію, пропону­ють консультаційні послуги і прогнозні оцінки. Послугами брокерських контор користуються комерційні банки, фірми, орієнтовані на зовнішній ринок, приватні особи. Ще одним учасником є валютна біржа – організаційно-оформлений регулярний валютний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Крім того, на валютному ринку діють також інвестиційні банківські фірми, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди.

За суб’єктами валютний ринок поділяється на міжбанківський, клієнтський та біржовий ринки.

Об’єктом валютного ринку є валюта. Валюта – це грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товарів та послуг. Валюта України – це грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Основними інструментами валютного ринку є банківські перекази, акцепти, акредитиви, інкасо, чеки, векселі, депозитні сертифікати, ф’ючерсні та форвардні контракти, валютні опціони та свопи.

Фінансовими послугами на валютному ринку є:

конверсійні (обмінні) операції з валютою (касова угода або угода, виконана на споті – обмінна операція, розрахунок за якою здійснюється протягом 2-х робочих днів за поточним ринковим курсом; операції на умовах “тод” – поставка валюти відбувається сьогодні; на умовах “том” – поставка валюти здійснюється наступного робочого дня);

клієнтські депозитно-кредитні операції комерційних банків у іноземній валюті, у тому числі, операції з обслуговування власників кредитних карток (у іноземній валюті);

встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками, іншими фінансовими інститутами (міжбанківські кредити в іноземній валюті);

залучення і розміщення банківськими установами валютних резервів;

операції з чеками та іншими цінними паперами (векселями, депозитними сертифікатами) в іноземній валюті;

інвестиції в цінні папери в іноземній валюті;

проведення розрахунків в іноземній валюті з обслуговування ЗЕД – міжнародні розрахунки за допомогою інкасо, акредитивів, розрахунки за допомогою відкритих рахунків;

здійснення неторговельних угод (перекази, виплата пенсій, аліментів, обслуговування туристів).

Валютний ринок виконує такі функції:

обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг та капіталу;

формування валютного курсу під впливом попиту та про­позиції, а також його регулювання;

управління і диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держави;

страхування валютних ризиків (хеджування);

отримання прибутку учасниками валютного ринку у ви­гляді різниці курсів валют;

реалізація валютної політики, що ґрунтується на держав­ному регулюванні національної економіки та проведення по­годженої політики в межах світового господарства.

Ринок позик – це система економічних і правових відносин між споживачами, кредиторами та державою, де об’єктом операцій є наданий на певних умовах у позику середньостроковий та довгостроковий капітал. Ринок позик дає змогу здійснювати на­громадження, рух, розподіл та перерозподіл позикового капіталу між сферами економіки.

Основними суб’єктами ринку позик є господарюючі суб’єкти, населення, комерційні банки, інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти, та органи державного управління. Розрізняють також первинних інвесторів, спеціалізованих посередників та позичальників.

Об’єктом ринку позик є гроші, які продаються і купуються на ньому на середньо- та довгостроковій основі:

середньострокові позики – на цілі як виробничого, так і суто комерційного характеру. Найбільше поширення вони одержа­ли в аграрному секторі, а також при кредитуванні інноваційних проектів із середніми обсягами необхідних інвестицій. Такі позики надаються на термін від 1 до 3 років;

довгострокові позики – з метою інвестування. Для них характерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони одержали в капітальному будівництві, ПЕК, сировинних галузях економіки. Такі позики видаються на термін від 3 до 5 років. У нашій країні вони використовуються не дуже широко через загальну нестабільність еко­номіки і меншу прибутковість у порівнянні з короткостроковими кредитними операціями.

Інструменти ринку позик: векселі, казначейські зобов’язання, ощадні, депозитні та інвестиційні сертифікати, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, форфейтингові, лізингові угоди.

Фінансові послуги на ринку позик включають в себе:

позики фізичним особам (населенню) – споживчі кредити, іпотечне кредитування;

позики державі шляхом придбання ОВДП, ОДЗП, облігацій місцевих позик, казначейських векселів;

позики підприємствам:

сезонний кредит – надається для забезпечення короткострокових сезонних потреб у додаткових фінансових ресурсах. Він має разовий характер. Найчастіше надається сільськогосподарським виробникам і туристичним фірмам на короткостроковій основі (30-180 днів);

кредит під рух грошових коштів – є середньо- чи довгостроковим і призначений для фінансування капітальних вкладень або для збільшення оборотного капіталу при розширенні виробництва;

кредити під забезпечення активів – нерухомості, обладнання, товарно-матеріальних запасів;

проектні кредити;

будівельні кредити;

комерційний кредит – позика покупцю товару, оформлюється комерційним векселем;

факторингові послуги;

лізингові послуги;

форфейтингування.

Кредиторами підприємств можуть бути: банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити); підприємства (комерційний кредит); держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки); міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній).

Ринок позик виконує такі функції:

об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних структур, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди;

трансформує грошові кошти в середньо- та довгостроковий позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;

надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування різного роду соціальних програм (фінансування частини житлового будівництва);

здійснює обслуговування товарного обігу шляхом кредитування;

прискорює концентрацію та централізацію капіталу, сприяючи утворенню потужних фінансово-промислових груп.

Фінансові послуги на фондовому ринку

Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин між покупцями, продавцями та державою, пов'язаних із випуском та обігом таких фінансових активів, як цінні папери (боргові, титули прав власності, похідні). Особливість фондового ринку полягає у тому, що він одночасно має справу як з позичковим капіталом, так і з власним капіталом, оскільки об’єднує в собі ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку та ринок інструментів власності. 

Фондовий ринок може бути первинним та вторинним; біржовим та позабіржовим.

Суб’єктами фондового ринку є:

Професійні учасники:

Фінансові інститути: комерційні, інвестиційні, ощадні банки, інвестиційні та страхові компанії, пенсійні фонди.

Інститути інфраструктури ринку: організатори торгівлі (біржі, позабіржові торговельні системи), клірингові палати, депозитарії, реєстратори, інформаційні та рейтингові агентства, саморегульовані організації тощо.

Господарюючі суб’єкти.

Населення.

Іноземні учасники ринку.

Органи державної влади.

Об’єктом фондового ринку є власний та позиковий капітал, який формується на коротко-, середньо- або довгостроковій основі шляхом купівлі-продажу суб’єктами фінансового ринку різних видів цінних паперів.

Інструментами фондового ринку відповідно до чинного законодавства в Україні є такі види цінних паперів:

1. Основні (боргові та права власності): акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи): форвардні, ф'ючерсні контракти; опціони; свопи; варанти; депозитарні розписки (свідоцтва).

Основними фінансовими послугами (операціями) на фондовому ринку є:

випуск (емісія), розміщення, конвертація (обмін) та купівля-продаж цінних паперів;

нарахування і виплата дивідендів за акціями і відсотків за облігаціями;

зберігання та довірче управління цінними паперами;

реєстрація випущених цінних паперів;

розрахунково-клірингові операції з цінними паперами;

визначення ринкової вартості цінних паперів на основі співвідношення попиту і пропозиції на них;

посередництво – сприяння встановленню контактів та укладанню угод між покупцями і продавцями на ринку цінних паперів (дилери, брокери, андеррайтери, комерційні банки, інститути спільного інвестування), у т.ч. формування і управління портфелями цінних паперів;

акумулювання грошових нагромаджень, перелив капіталу в різні галузі економіки;

інформаційно-консалтингові послуги.

До основних функцій ринку цінних паперів відносять:

1) облікову;

2) контролюючу;

3) збалансування попиту і пропозиції;

4) стимулюючу;

5) перерозподільну;

6) регулюючу.

Облікова функція проявляється в обов’язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, які перебувають в обігу на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, які оформлені відповідними договорами.

Контролююча функція передбачає проведення контролю за дотриманням учасниками ринку норм законодавства.

Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту і пропозиції на фондовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулююча функція полягає в мотивації юридичних та фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів. Наприклад, шляхом надання права на участь в керівництві підприємством, права на отримання доходу, можливості накопичення капіталу чи права стати власником майна.

Перерозподільна функція полягає в перерозподілі (за допомогою обігу цінних паперів) капіталу між підприємства­ми, державою і населенням, галузями та регіонами. Так, при фінансуванні дефіциту державного та місцевих бюджетів за рахунок випуску й реалізації державних і муніципальних цінних паперів здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Регулююча функція означає регулювання різноманітних суспіль­них процесів. Наприклад, шляхом проведення операцій з цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державних цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а купівля їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

Ринок цінних паперів як інструмент ринкового регулювання відіграє важливу роль. До допоміжних функцій цього ринку можна віднести використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілізації грошового обігу, антиінфляційній політиці.