4. Податкова система: поняття, структурна побудова, принципи функціонування.

Оподаткування здійснюється відповідно до певної системи, яка приймається в країні та використовується з метою реалізації функцій оподаткування. Структура податкової системи, принципи її побудови та напрями розвитку визначаються багатьма факторами.

У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття “податкова система”. Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого поняття, містять такі положення.

1. До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.

2. Податковою системою визначається перелік суб’єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.

3. Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система визначає суб’єктів податкових відносин, сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) та порядок проведення операцій з оподаткування.

Законодавством встановлюються як перелік податків, такі суб’єкти їх стягнення. Регламентуються також права і обов’язки платників, повноваження органів, за якими закріплюються функції держави зі справляння податків і зборів.

Податковою системою регулюються відносини між платниками та органами державної виконавчої влади зі стягування податків. Передбачаються умови надання пільг і застосування санкцій у сфері оподаткування. Визначаються важелі податкового стимулювання напрямів економічної діяльності та пріоритетних соціальних програм.

Складовими податкової системи є:

1. Система оподаткування, що включає сукупність податків (зборів, платежів) – загальнодержавні податки і збори, місцеві податки і збори, а також механізми і способи розрахунку та сплати податків і зборів;

2. Платники податків – фізичні та юридичні особи;

3. Контролюючі органи – Державна податкова служба, митна служба, фондт соціального страхування тощо.

Податкова система – це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування. З іншого – вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи.

До суб’єктів оподаткування належать, з одного боку, держава, з іншого – платники податків. Платниками є фізичні та юридичні особи, на яких, згідно із законодавством, покладено обов’язки утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції. Разом з тим, особливістю операцій з оподаткування є те, що функції з проведення контролю та стягнення податків, а також застосування штрафних санкцій, виконують спеціально створені для їх виконання органи державної виконавчої влади. Це, як правило, державна податкова служба, митні органи та правління державних цільових фондів, місцеві органи влади, державна казначейська служба та ін.

До посередників належать фінансові установи (комерційні банки, страхові компанії, біржі, аудиторські фірми та ін.), які забезпечують проведення операцій платників, державні казначейства (в країнах, де їх створено). Посередники виконують доручення платників з перерахування податків і зборів до відповідних державних фондів, проводять експертне оцінювання активів, які є податковою заставою, вживають заходів з продажу майна боржників та ін. В окремих випадках виконання функцій з обслуговування платників у зарубіжних країнах передається недержавним фірмам і навіть приватним особам.

Особливої уваги заслуговує визначення сукупності податків, зборів (обов’язкових платежів). У кожній країні установлена певна їх кількість за визначеними видами і формами. Як правило, така сукупність формується в процесі тривалого історичного періоду і відображає економічні, соціальні та політичні умови розвитку країни.

Відповідно до Податкового кодексу України, основними принципами побудови податкової системи є:

– загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

– рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

– невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

– презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

– фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

– соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

– економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

– нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

– стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

– рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

– єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Важливим є те, що податкова система постійно вдосконалюється. Вона може піддаватися докорінній перебудові (реформуванню) або незначному покращанню.

Для розвитку податкової системи характерні як загальні закономірності оподаткування в цілому, так і специфічні особливості, властиві для окремих країн. Зокрема, до загальних рис податкових систем можна віднести застосування прямого та непрямого оподаткування.

Залежно від способів вилучення податків всі вони поділяються на дві групи: прямі та непрямі. Таке розмежування використовують з метою встановлення раціональної для відповідного рівня розвитку країни системи оподаткування. Адже впровадження різних способів стягнення податків має найбільшою мірою відповідати умовам розвитку країни: життєвому рівню населення, стану розвитку економіки, наявності досконалого механізму стягнення податків, податковій культурі та ін. Тому впровадження і використання відповідних для досягнутого рівня розвитку країни способів оподаткування є однією з найбільш важливих задач податкової політики.

Прямі податки безпосередньо накладаються на певного платника, який може бути як фізичною, так і юридичною особою. При цьому оподаткування пов’язане з визначеними об’єктами (доходами, власністю/розпорядженням на рухоме та нерухоме майно або з проведенням визначеної діяльності). Зовсім не обов’язково, щоб активи використовувалися з метою одержання прибутків. Прямі податки (крім податків на доходи), по суті, накладають на активи (діяльність), що дають можливість отримувати доходи. В окремих випадках прямі податки накладаються за завдання шкоди навколишньому природному середовищу та за використання державних природних ресурсів. Таким чином, прямі податки – це податки, які безпосередньо накладаються на певного платника, що одержує доходи, використовує визначене майно або здійснює діяльність, яка підлягає оподаткуванню.

Прямі податки поділяються на особисті та реальні. До особистих належать податки, що установлюються на ту чи іншу особу, яка одержує доходи або здійснює певну діяльність. Зокрема, це податок на прибуток підприємства, прибутковий податок з громадян, податок на промисел, що стягується з конкретного суб’єкта, та ін. Реальні податки – це податки на певне майно. Якщо воно є власністю суб’єкта, тоді він визнається платником такого податку. При цьому виплаті підлягає сума податку незалежно від того, чи використовується майно з метою одержання доходів. До реальних податків належать: податок на землю, податок на нерухоме майно та ін.

Непрямі податки за способами вилучення помітно відрізняються від прямих. Найсуттєвішими відмінностями є те, що:

– це податки, які накладаються безпосередньо не на платників, а встановлюються на окремі товари та послуги, що купуються споживачами;

– непрямі податки можуть установлюватися безпосередньо і на платника, але при цьому вони залежать не від обсягів його доходів чи вартості активів, а від суми операцій з обороту продукції або величини доданої вартості;

– ці податки є обов’язковими відрахуваннями до державних цільових фондів, метою яких є вирішення певних макроекономічних або соціальних задач, але вони безпосередньо не пов’язані з діяльністю платника;

– сума таких податків входить до складу ціни продукції, що нараховується на ціну реалізації, обчислену на основі показників діяльності підприємства.

Непрямі податки сплачують споживачі. Підприємство, що виробляє та реалізовує продукцію, включає непрямі податки до складу ціни реалізації. Після продажу продукції одержана частина доходів перераховується підприємством до державного бюджету.

Непрямі податки пов’язані з оподаткуванням не доходів або майна платника, а його споживання, товарного обороту або інших показників (наприклад, фонду оплати праці, що формується на підприємстві). Збори до державних цільових фондів (зокрема, фондів соціального страхування), як правило, не вважаються у нашій країні непрямими податками. Але і прямими податками їх можна назвати тільки умовно. Адже ці збори безпосередньо не пов’язані з обсягами доходів, величиною активів та особливостями діяльності платників. Тому більш доцільно такі виплати зарахувати до непрямого оподаткування. Беручи до уваги вищезазначене, можна дати таке визначення: непрямі податки – це податки, що нараховуються на продукцію (товари, роботи, послуги) та входять до складу Її ціни, накладаючись на вартість цієї продукції. До непрямих податків умовно належать також обов’язкові відрахування до державних цільових фондів.

Механізм вилучення доходів у системі непрямого оподаткування є складовою ціноутворення. При цьому, податки не накладаються на витрати або прибуток підприємства. Цим непряме оподаткування відрізняється від прямих податків. Підприємство не бере участі у створенні вартості, що стягується у формі непрямих податків. Воно є лише агентом передавання одержаної від покупця вартості до державних фондів.

Як правило, до непрямих податків зараховують акцизи спеціальні й універсальні, а також мито. Спеціальні акцизи – це обов’язкові збори, що установлюються на окремі товари і послуги. До них належить продукція спиртової промисловості, вино, пиво і тютюнові вироби, автомобілі, хутро, електронне обладнання та ін. Універсальні акцизи – це, насамперед, податок на додану вартість. Мито – це податки, що стягуються у разі проведення таких операцій, як укладання договорів, продаж цінних паперів, перевезення товарів через державний кордон та ін.

Пряме оподаткування має як позитивні, так і негативні риси. Його перевагами є те, що за допомогою прямих податків установлюється прямий зв’язок між доходами платника і виплатами до державних фондів. Вищий рівень доходів забезпечує збільшення відрахувань до бюджету. Разом з тим, пряме оподаткування є досить складним і потребує впровадження непростого механізму вилучення податків. Використання прямого оподаткування пов’язане з рівнем розвитку ринкової економіки. Чим більш зрілою вона є, тим доцільнішим стає використання прямих податків.

Дещо іншу роль відіграє непряме оподаткування. Останнє реалізується в структурі цін на товари та послуги. А джерелом їх сплати є кошти споживачів. Оскільки запровадження таких податків, як правило, призводить до підвищення цін на товари, то це є основою збільшення виплат споживачів до державних фондів. Механізм вилучення доходів реалізується через ціноутворення, а не безпосередньо шляхом стягнень доходів платників. Тому такі податки називають непрямими. Позитивними рисами непрямого оподаткування є відносно проста форма стягування податків, обмеженість примусових заходів щодо платників. До недоліків зараховують непропорційний розподіл величини стягуваного податку з-поміж населення, обмеження рівня доходів підприємців та ін.

Здебільшого до складу податкової системи входять податки і збори, що установлюються на різних рівнях. У федеративних республіках це загальнодержавний (федеральний), республіканський (землі, території, штати) та місцевий рівні. В унітарних державах податкова система охоплює, як правило, загальнодержавні та місцеві податки.

Крім поділу на загальнодержавні та місцеві податки і збори, формування податкової системи передбачає застосування спеціальних режимів оподаткування. Особливості можуть запроваджуватися з метою забезпечення розвитку малого бізнесу, окремих галузей економіки, визначених операцій, що здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності. Зокрема, для сприяння розвитку малого бізнесу використовуються спрощені системи оподаткування, надання патентів на ведення окремих видів діяльності, єдині податки, що замінюють декілька податків і зборів. До системи оподаткування зараховують також обов’язкові відрахування до державних цільових фондів. Нерідко у складі податкової системи в зарубіжних країнах враховуються особливості сільськогосподарської галузі.