7. Сутність, класифікація, структура основних засобів підприємства.

Згідно з МСБО 16 та П(С)БО 7, основні засоби – це матеріальні активи, які:

– утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та надання послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;

– будуть використовуватись, як очікується, протягом більше одного періоду.

До основних засобів належать матеріальні активи, які використовуються у процесі виробництва, надання послуг, здавання в оренду тощо, очікуваний термін експлуатації яких більше одного року та вартість яких поступово зменшується через фізичне або моральне зношення.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України, визначають методичні принципи їх формування. Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються таким чином, щоб найменування груп основних засобів відповідали найменуванням рахунків. До основних засобів належать:

1) основні нематеріальні активи – земельні ділянки; капітальні затрати на поліпшення земель; будинки, споруди й передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби.

2) необоротні матеріальні активи – бібліотечні фонди; малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові споруди; природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату тощо.

3) незавершені капітальні інвестиції.

Не належать до основних засобів:

– предмети терміном служби менше одного року незалежно від їхньої вартості;

– спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва окремих виробів або для виготовлення індивідуальних замовлень незалежно від їхньої вартості;

– спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні приналежності незалежно від їхньої вартості і терміну служби.

Основні засоби підприємства включають:

1. Виробничі основні засоби – частина основних засобів, що бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на створений продукт поступово, у міру використання. Відновлення цих засобів здійснюється за рахунок капітальних інвестицій. Основні виробничі засоби з обліком їхнього виробничого призначення розділяються на групи:

Група А. Будинки і споруди – до них належать: будинки основних, допоміжних, обслуговуючих цехів, депо, гаражі промислового підприємства, конструкторські бюро, керування, контори, піднімальні і відкриті гірські видобутки, нафтові і газові шпари, димарі і водонапірні башти на окремих фундаментах, дороги для усіх видів транспорту усередині підприємства, дамби, греблі, канали.

Група Б. Передатні пристрої – до них належать: водорозподільні пристрої, спорудження електропередачі і зв’язку, каналізаційні спорудження, газопроводи.

Група В. Машини й устаткування – до них належать: робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, транспортні засоби.

Група Г. Виробничий і господарський інвентар – до них належать: механізовані і ручні інструменти усіх видів, що ріжуть, що давлять, ударні, а також усілякі пристосування, різні предмети господарського і виробничого характеру.

Група Д. Інші основні засоби.

2. Невиробничі основні засоби – це житлові будинки й інші об’єкти соціально-культурного і побутового обслуговування на балансі підприємства. Невиробничі основні засоби не переносять свою вартість на створений продукт. Відновлення здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Структура основних виробничих засобів – це співвідношення окремих їхніх груп.

Підприємство зацікавлене в оптимальному підвищенні питомої ваги активної частини основних виробничих засобів (ті, котрі обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства). Поліпшення структури основних виробничих фондів може бути досягнуте за рахунок відновлення і модернізації устаткування, ефективного використання робочих приміщень, ліквідації зайвого і малоефективного устаткування.

На структуру основних виробничих засобів підприємства впливають:

– приналежність до визначеної галузі;

– рівень автоматизації і механізації;

– рівень спеціалізації і кооперування;

– кліматичні і географічні умови розміщення підприємства.

Відтворення основних засобів підприємства – це процес безперервного їхнього відновлення, що характеризується:

– основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

– у процесі відтворення одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості і вартості;

– нарахування амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадженням у грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

– основні виробничі засоби оновлюються в натуральній формі протягом тривалого періоду часу, що дозволяє маневрувати засобами амортизаційного фонду.

Розрізняють просте і розширене відтворення.

Просте відтворення припускає утворення основних виробничих засобів у кожному наступному циклі виробництва в незмінному обсязі і з фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. Просте відтворення основних засобів здійснюється в двох формах:

– заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;

– капітальний ремонт діючих основних засобів.

Розширене відтворення припускає кількісне і якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, здатних забезпечити вищий рівень продуктивності устаткування, у кожному наступному циклі виробництва. Джерелом фінансування в умовах розширеного відтворення є використання частини створеного додаткового продукту.

Основні засоби піддаються зносу двоякого роду – фізичного (матеріального) і морального (економічного).

Фізичний знос виявляється в постійній втраті техніко-економічних властивостей і, отже, у втраті споживчої вартості, що у міру використання необоротних активів переноситься на готовий продукт. При проведенні технічного обстеження оцінюють фізичний знос окремих елементів основних засобів, а потім визначають середньозважений відсоток зносу в цілому по підприємству.

Моральний знос – це передчасне, до закінчення нормативного терміну фізичного зносу, відставання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів у наслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних в експлуатації активів.

Розрізняють дві форми морального зносу:

– перша виражає зменшення вартості основних засобів в наслідок скорочення суспільно-необхідних витрат праці на їхнє відтворення;

– друга виражає зменшення ефективності основних засобів у результаті впровадження нових, більш прогресивних і економічно ефективних основних засобів.

Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів (нове капітальне будівництво) або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується капітальним ремонтом основних засобів.

Поряд з відновленням у натуральній формі здійснюється “економічне відновлення” – відшкодування по вартості через систему амортизації. Амортизація – це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизується(первісна мінус ліквідаційна вартість )упродовж строку їх корисного використання( експлуатації). Амортизаційні відрахування – це специфічний вид фінансових ресурсів. З одного боку, амортизаційні відрахування – це витрати підприємства, тому що їхню суму, нараховану на виробничі необоротні активи, включають у собівартість продукції, робіт, послуг. Водночас, у складі виручки (доходу) від реалізації продукції, суму амортизаційних відрахувань розглядають як цільовий фонд, складову фінансових ресурсів, призначених для відтворення зношених у процесі виробництва необоротних матеріальних і матеріальних активів.