13.3. Сутність безробіття та державне регулювання зайнятості

Безробіття в політекономічному аспекті означає неспроможність капіталістичної систем забезпечити частину працездатного населення роботою та можливістю реалізувати власність на свою робочу силу відповідно до вимог законів даного ладу. Це означає, що капіталізм не тільки не спроможний, але й не зацікавлений у ліквідації безробіття.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку 19 ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Проте висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.

У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Представники неокласичного напрямку розглядають безробіття як добровільне і тимчасове явище, викликане ніби то надто високими вимогами до оплати праці. Ці твердження були піддані обґрунтованій критиці Дж. Кейнса.

Найпоширеніша в наш час кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, зумовлений схильністю людей до заощадження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати безробіття можна, коли держава стимулюватиме попит на інвестиції.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед, законами конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшення витрат на засоби виробництва, порівняно з витратами на робочу силу, що зумовлює зростання органічної будови капіталу, та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічними процесами нагромадження капіталу й особливостями відтворення. У марксистській теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органічно поєднує пояснення причин як з боку технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. З боку суспільної форми - умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, у період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення такого попиту стає масове безробіття. Воно також є чинником тиску для зниження заробітної плати працівників.

Основними формами безробіття при капіталізмі є: 1)поточне, 2)аграрне, 3) застійне перенаселення. Найчастіше поточне перенаселення – це коротко- і середньотермінове безробіття внаслідок нерівномірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатись в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярною зайнятістю окремих категорій населення ( сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Виділяють також технологічне ( витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої, техніки); фрикційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професійними, віковими та регіональними переміщеннями); структурне ( зумовлене структурними змінами, що спричиняють невідповідність структури робочих місць і професійну невідповідність); циклічне ( зумовлене економічними циклами і насамперед кризами); конверсійне ( зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції); регіональне. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробіття завдає економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% приводить до втрати річної продуктивності більш як на 2 %.

Основні методи державного регулювання зайнятості: 1) за характером впливу на ринок робочої сили (в тому числі на ринок праці); 2) за ступенем такого впливу. Кожний із них, в свою чергу, поділяється на різновиди.

Так, за характером впливу на ринок робочої сили, у т.ч. на зайнятість, виділяють активні і пасивні важелі. До активних важелів відносяться підготовка та перепідготовка кадрів належної кваліфікації, організація громадських робіт, створення нових робочих місць та стимулювання їх утворення, вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання, достроковий вихід на пенсію та ін. До пасивних важелів належить виплата допомоги безробітним, надання їм матеріальної підтримки ( у формі талонів на споживання тощо).

За ступенем впливу на ринок робочої сили ( у тому числі зайнятості) розрізняють заходи прямої дії та опосередкованої. До заходів прямої дії належать ті, що використовуються на мікрорівні (окремі підприємства, галузі та регіони країни) і на макрорівні. На макрорівні розмежовують адміністративні та правові важелі регулювання зайнятості, з одного боку, й економічні – з другого. До економічних важелів належать розвиток державного підприємництва, державні закупівля товарів і послуг, надання податкових пільг і субсидій недержавними підприємствами за створення додаткових робочих місць, кредитна і міграційна політика тощо.

Контрольні запитання

1. В чому полягає специфіка людських ресурсів?

2. Які категорії населення відносять до “економічно неактивного”?

3. В чому полягає соціально-економічна суть зайнятості?

4. Які існують основні форми безробіття?