11.2. Сутність і види економічного відтворення.

Для існування і розвитку людського суспільства процес виробництва матеріальних і нематеріальних благ має постійно відтворюватися. Процес суспільного виробництва складається з двох сторін – продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності). Процес економічного відтворення виражає постійно повторюваний процес відтворення всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, виробничих і економічних відносин. а також господарського механізму) в їх взаємодії тобто взаємооновленні та взаємозапереченні. Процес відтворення буває двох типів: просте і розширене.

Просте відтворення означає відтворення у попередніх розмірах. За умов простого відтворення весь обсяг додаткового продукту йде на споживання. Просте відтворення було типовим для докапіталістичних економічних систем. За сучасних умов воно поширене серед найбідніших країн.

На противагу простому розширене відтворення означає: виробництво зростаючих обсягів товарного виробництва і послуг кращої якості; процес розвитку капіталістичної власності; збільшення кількості найманих працівників, кожному з них протистоїть більша маса засобів виробництва в якості капіталу, посилення соціально-економічного відчуження робочої сили від засобів виробництва; використання частини додаткового продукту у формі додаткової вартості на розширене відтворення.

Умови розширеного відтворення. Заслуговує на увагу модель простого і розширеного відтворення К. Маркса. В якій у межах суспільного виробництва виділялися два підрозділи (виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання). Одночасно К. Маркс виділив у другому підрозділі дві підгрупи: виробництво предметів споживання і предметів розкоші.

Якщо позначити фонд заміщення (частка національного доходу, що спрямовується на відновлення зношених засобів виробництва) буквою “с”, необхідного продукту – “v”, а додатковий – “m”, то пропорції яких необхідно дотримуватися для здійснення простого відтворення ССП є:

Перший підрозділ повинен виробляти обсяг засобів виробництва, необхідний для відшкодування матеріальних затрат у І та ІІ підрозділах суспільного виробництва, тобто: І(с+v +m) = Іс+ІІс

Другий підрозділ повинен виробляти такий обсяг предметів споживання, який би задовольнив попит найманих працівників І і ІІ підрозділів. Вартість вироблених ІІ підрозділом предметів споживання має дорівнювати чистому суспільному продукту (національному доходу), тобто: ІІ(с + v + m) = І (v + m) + ІІ (v + m).

Якщо з першої умови вилучити попит, який задовольняється в межах цього підрозділу, а з другої умови вилучити внутрішній попит на предмети споживання, то отримаємо третю умову: І (v + m) = ІІс.

Ця умова означає, що вилучення внутрішнього споживання кожного підрозділу між підрозділами здійснюється обмін вартостями чистого продукту І підрозділу на обсяг фонду відшкодування спожитого капіталу ІІ підрозділу.

За цих умов весь вироблений ССП повністю реалізується і суспільство має можливості в новому році виробляти такий самий обсяг ССП, як у попередньому, зберігається і структура ССП. Для того, щоб забезпечити розширене відтворення ССП, необхідно, щоб три рівності, які забезпечували просте відтворення і реалізацію ССП, перетворились у нерівності.

Умови розширеного відтворення ССП у теорії К. Маркса:

І (с+v + m) > Іс = ІІс;

ІІ (с +v + m) < І (v + m) + ІІ (v + m));

І (v + m) > ІІс.

Проте ці формули не дають достатньо чіткої уяви про умови макроекономічної рівноваги у випадку розширеного відтворення. Найбільш точно ці умови відображені у формулах, які враховують розподіл додаткової вартості на три частини:

m_n - частина додаткової вартості, які споживаються власниками засобів виробництва;

m_v – частина капіталізованої додаткової вартості, що перетворюється в додатковий перемінний капітал;

m_с частина капіталізованої додаткової вартості, що перетворюється в додатковий постійний капітал.

У такому випадку співвідношення матиме такий вигляд:

І(v + m_v + m_n0 = ІІ(с +m_С);

І(с + v + m) = І (с + m_с) + ІІ(с + m_с);

ІІ (с + v + m) = І (v +m_v +m_n) + ІІ (v + m_v +m_n)

Значно практичнішою була модель “витрати – випуск” В.Леоньєва, складена у формі шахової таблиці, що відтворювала основні варіанти та матеріальні потоки національної економіки. Поділивши американську економіку на чисельні сектори ( сільське господарство, хлібопекарську промисловість, тощо ), В. Леонтьєв дослідив рух потоків матеріалів (що відображало таку сторону моделі, як витрати) і продуктів (відображало іншу сторону моделі – випуск) між різними галузями з урахуванням збалансованості між випуском продукції і витратами на виробництво у кожному секторі.

Водночас модель “витраті – випуск” ґрунтується значною мірою, на схемах відтворення К. Маркса.

Значний доробок у розвиток теорії і практики моделювання макроекономічних процесів вніс англійський економіст Дж. М. Кейнс. Він дотримувався погляду, що інтереси всіх верств населення находяться в гармонійній рівновазі. Ця рівновага повинна існувати і в економіці, яка лише в такому випадку функціонує ефективно. І якщо для встановлення цієї рівноваги потрібне втручання держави, то Кейнс був за це. Тому він розглядав явища короткочасної ситуації, для усунення порушень постійно існуючої рівноваги. Новаторство Кейнса проявилось перш за все в захисті постулату про можливість тривалого незбігу рівня ефективного попиту в економіці з рівнем економічної активності, яка відповідає повній зайнятості населення. Можливості такого незбігу він вважав недосконалість ринкового механізму. Існуючу до цього точку зору (в основі якої лежала смітовська ідея “невидимої руки ринку”) на те що, ціновий механізм діє достатньо гнучко, врівноважуючи попит і пропозицію на всіх ринках, Кейнс поставив під сумнів, вважаючи, що корегування цін є вторинним процесом по відношенню до механізму кількісного реагування: зіткнувшись з падінням попиту на продукцію, фірми не знижують ціни й зарплату робітників, а насамперед скорочують випуск продукції й звільняють частину зайнятих. Це зменшує доход населення й веде до подальшого падіння попиту і т.д.

Як відомо, отриманий національний доход використовується на споживання і нагромадження. Заощадження може бути єдиним джерелом інвестицій. Обсяг заощаджень і інвестицій в економіці повинен завжди збігатися. Механізм який забезпечує це узгодження Кейнс назвав мультиплікатором (множинником). Інвестиційна діяльність підприємств змінює заощадження населення шляхом впливу на величину отримуваного доходу. На основі мультиплікатора будуються версії економічної рівноваги.

Контрольні запитання

1. Що означає національний продукт у політекономічному аспекті?

2. Яка методологія обчислення суспільного продукту?

3. Охарактеризуйте економічний зміст національних рахунків.

4. Які основні способи обчислення ВВП?