4.5. Грошовий обіг і його закони. Інфляція

Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безпосередньо переміщуються від одного суб'єкта економіки до другого. Такий рух грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно обумовлена грошова маса. Він пояснює внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

КГ = ( СЦ – К + П – ВП ) : О,

де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі за кредити минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; О – швидкість обороту однієї грошової одиниці.

У минулому за умов паралельного обігу золотих і паперових грошей діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що їх випуск має дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх, тобто веде до інфляції.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базується на теорії американського економіста І. Фішера:

М · V = Р · Q,

де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q – кількість товарів і послуг, наданих на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

М = ( Р · Q ) : V .

За умов існування кредитно-паперового грошового обігу у разі перевищення реальної кількості грошей, які знаходяться у обігу, а також потреб у них суб'єктів економіки, відбувається процес зростання цін. А це означає, що купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів. Такий процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці отримав назву інфляції. Розрізняють три види інфляції залежно від того, якими темпами зростають ціни. Якщо ціни зростають до 10% на рік, то це – повзуча інфляція, при темпах зростання цін від 10 до 100% на рік – галопуюча інфляцію, а коли темпи зростання цін перевищують 100% на рік, виникає гіперінфляція. В Україні у 1992 р. ціни зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчило про супергіперінфляцію. У Німеччині після Першої світової війни вона досягла сотень тисяч відсотків, а зарплату видавали двічі на день. У Росії з 1918 по 1921 рік грошова емісія спричинила зниження купівельної спроможності рубля майже у 10 млн. разів.

Крім внутрішніх причин інфляції, які було розглянуто вище, існують і зовнішні. Це, по-перше, зростання цін на імпортні товари та послуги, по-друге, «доларизація”» економіки. За цих умов, втративши довіру до гривни й прагнучи зберегти свої гроші від знецінення, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту. На це також впливають структурні економічні кризи.

Крім структурної форми інфляції, виділяють інфляцію попиту й інфляцію витрат. Західні вчені нараховують близько 60 видів інфляції.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів.

За умов інфляції гроші припиняють виконувати таку функцію, як засіб збереження вартості, а це призводить до того, що виробники все більш неохоче починають їх брати в обмін на свої товари, намагаючись якомога швидше їх позбутися. Через це нормальне життя суспільства, в якому обмін уже став нормою, починає порушуватися, що викликає потребу у стабілізації купівельної спроможності грошової одиниці. До цієї мети йдуть кількома шляхами. Перший – це обмеження емісії (емісія – випуск в обіг додаткової кількості грошей), а другий – це зменшення вже наявної в обігу грошової маси, що може здійснюватися за допомогою грошової реформи. Грошова реформа – це перебудова наявної в країні грошової системи. При цьому грошові реформи можуть переслідувати не тільки вузькі цілі стабілізації грошової одиниці, а й більш широкі – перебудову діючої в країні системи грошово-кредитних відносин.

Розрізняють три основні види грошової реформи: формальну, деномінаційну та конфіскаційну. Формальна грошова реформа зводиться до запровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Деномінаційна полягає в тому, що разом зі зміною зразка купюри відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на купюрах). Цей процес ще іноді називають нуліфікацією. Конфіскаційна грошова реформа полягає у безоплатному вилученні державою частини грошей суб'єктів економіки.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення й покажіть відмінності між матеріальним і нематеріальним виробництвом.

2. Охарактеризуйте основні риси натурального й товарного виробництва.

3. Які існують умови виникнення товарного виробництва?

4. Які існують загальні риси і відмінності простого й розвинутого товарного виробництва?

5.У чому полягають суть і функції закону вартості?

6. Зіставте теорію трудової вартості з теорією граничної корисності та обґрунтуйте, чому їх необхідно поєднувати.

7. Охарактеризуйте основні теорії виникнення грошей.

8.У чому полягає суть грошей?