12.4. Циклічність економічного розвитку як прояв макроекономічної нестабільності

Економіка, як і будь яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеобразно. Така форма руху значною мірою пояснюється законом спадної граничної продуктивності усіх факторів виробництва. У межах наявної технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої обумовлюється НТП та вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП потребує нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і з певного моменту починає спадати. Таким чином стає очевидним, що в самому технологічному базисі виробництва закладений циклічний розвиток.

Незважаючи на те, що циклічність – природна властивість руху економіки, її (циклічне) теоретичне осмислення починається тільки в 20 ст. До цього об'єктом дослідження були кризи, а не цикли. З другої половини 20 ст. пожвавлюється інтерес до моделей циклічних коливань. До основних теорій циклічних коливань відносяться екстернальні та інтернальні.

Екстернальні (зовнішні) теорії циклічних коливань. В якості основних причин циклічних коливань виділяють: природні явища; війни; зміни політичного та суспільного устрою; відкриття нових земель, ресурсів, родовищ золота; зміни в темпах приросту населення та його міграція; науково-технічні відкриття та нововведення; психологія (песимістичні та оптимістичні очікування).

Інтернальні (внутрішні) теорії. До них відносяться: перенагромадження основного капіталу; розширення та згортання банківського кредиту; диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях І підрозділу, а також між організацією виробництва в межах окремого підприємства і неорганізованість всього національного виробництва.

Вперше системний науковий аналіз економічного циклу і, насамперед кризи, дав К.Маркс, піддавши конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему. На його думку економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

Від часу першої економічної кризи 1825 р. минуло 23 цикли. Кожний цикл складається з чотирьох фаз: криза, депресія , пожвавлення і піднесення.

Головною з них є криза, тому з'ясування причини її виникнення розкриває найважливішу причину циклічності в економіці. Найглибиннішими з них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва і приватною капіталістичною формою привласнення його результатів. Криза супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін. Скорочення виробництва під час кризи триває доти, доки встановиться ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропозиції, а отже, послаблюється гострота основної суперечності. Після цього кризовий спад припиняється й економіка входить в фазу депресії.

Депресія - застій у розвитку народного господарства. Зв'язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягне більшого піднесення.

Пожвавлення – зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою. Вперше після початку кризового спаду, зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується прибуток і заробітна плата. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку й готується майбутнє піднесення.

Піднесення – швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін. Воно характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Але саме в цей найсприятливіший для економіки період в її надрах зростають передумови майбутнього спаду.

Економічні кризи 90-х років та початку 21 ст. відрізняються від криз попередніх десятиліть передусім своєю асинхронністю. Так, у Німеччині, Франції та деяких інших країнах у 1993 р. була криза, а в 1995-1996 рр. та у 2005 р. – депресія, тоді як у Японії глибша криза відбулася у 1997-1999рр.

В економічній літературі за критерієм тривалості розрізняють три типи циклічних коливань: довгі економічні цикли, які тривають 48 – 55 років; середні економічні цикли тривають 7 – 11 років; короткі економічні цикли, що протікають у продовж 3 – 4 років. Американський економіст С.Кузнец обґрунтував наявність циклів тривалістю 18 – 25 років, основою яких є періодичне оновлення житла та деяких виробничих споруд.

Науково обґрунтовану теорію тривалих циклічних коливань (довгих хвиль) створив російський учений М.Кондратьєв. В основі тривалих циклічних коливань лежить процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки.

Антициклічне регулювання економіки – свідомі і цілеспрямовані дії держави, а частково корпорацій і наднаціональних органів, спрямовані на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон’юнктури і темпів економічного зростання. Після Другої світової війни у більшості розвинених країн були розширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними антициклічними заходами щодо пом'якшення циклічних коливань.

Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості основних фондів, що є засобом стримування інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у галузі економічної і соціальної інфраструктури ( сферу транспорту, електро-, газо-, і водопостачання, та ін.).

У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, гальмує процес надмірного “перегріву” економіки, послаблює суперечності між виробництвом і споживанням, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Внаслідок цього між сучасними економічними кризами і кризами 19 ст. існують такі відмінності: сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше; замість надвиробництва товарів під час кризи в 19 ст. має місце надвиробництво основного капіталу; під час кризи у минулому відбувалося різке зниження цін, а за сучасних умов його, здебільшого немає; сучасні кризи характеризуються менш тривалим періодом протікання фаз кризи і депресії та відповідним збільшенням фаз пожвавлення і піднесення; на відміну від стихійного характеру криз у минулому, сучасні економічні кризи все більше піддаються регулюванню; синхронізація економічних циклів, насамперед, фінансових криз.

Незворотність настання економічних циклів, починаючи з 1825 р., дає підстави стверджувати про наявність закону циклічного коливання економіки. Отже, закон циклічного розвитку капіталістичної економіки – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі суттєві зв'язки між періодичним оновленням елементів технологічного способу виробництва в межах різних типів циклічних коливань та відповідними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносно економічної власності, господарського механізму) і відновленням через певний час на основі макроекономічної рівноваги.

Контрольні запитання

1. Що означає економічне зростання в економічному і політекономічному аспектах.?

2. Які існують типи економічного зростання і у чому полягає відмінність між ними?

3. Що означає ефективність і якість економічного зростання?

4.У чому полягає сутність нагромадження капіталу?

5. Які чинники впливають на економічне зростання?

6. Що означає норма нагромадження і як вона вимірюється?

7. Які основні риси НТР і в чому полягає їх сутність?

8. Охарактеризуйте вплив НТР на економічне зростання.

9. Які фази економічного циклу і у чому їхня сутність?

10. Які засоби використовує держава для антициклічного регулювання?

11. Які основні цикли існують, і як вони відображаються в теорії циклів?

12. У чому полягає сутність закону циклічного розвитку економіки.?