4.2. Економічні та неекономічні блага. Товар і його

властивості

Основною категорією товарного виробництва є «товар». Історично й логічно цій категорії передувала категорія «благо».

Благо – все те, що здатне задовольняти людські потреби. Блага поділяються на економічні та неекономічні. Неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання до них праці, у необмеженій кількості (наприклад, повітря, сонячне тепло, морська вода та ін.).

Економічні блага – це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості. Економічні блага дуже різноманітні. Їх можна класифікувати на матеріальні і нематеріальні, особисті і суспільні.

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі – продажу на ринку).

Товар має дві властивості – споживну вартість і вартість. Споживна вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживну вартість, а суспільну споживну вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника.

Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного виду обмінюється на товар іншого виду.

Наведена вище концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як теорія трудової вартості. Ця теорія була започаткована ще класиками політичної економії – Адамом Смітом і Давідом Рікардо. Згодом була завершена Карлом Марксом і його прихильниками.

У сучасній економічній літературі існують деякі інші підходи до характеристики товару і його властивостей. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як «корисність», «цінність» та «рідкість» товару.

У класиків споживна вартість є об'єктивною абстрактною якістю будь-якого товару або послуги, які виробляються для того, щоб задовольнити людські потреби. Отже, споживна вартість для них – це природна корисність товару взагалі, безвідносно до потреб конкретної людини.

Корисність у неокласиків, на відміну від споживної вартості, є поняттям суб'єктивним, індивідуальним для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення, яку отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги. Один і той же товар з однаковою споживною вартістю може мати різний ступінь корисності для окремих споживачів. Наприклад, корисність хліба різна для ситої і голодної людини. Всі товари незалежно від різної корисності для різних людей не втрачають своєї об'єктивної основи – споживної вартості.

Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінення ступеня корисності блага індивідом подають як цінність. Тому ціна для них є категорією суб'єктивною. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб'єктивні оцінки є основою для визначення виробленого блага як вартості. Отже, цінність є водночас функцією витрат праці й функцією корисності.

Поєднання вартості й цінності та їхнє суспільне визнання відбувається в ціні. Ціну можна вважати формою грошового вираження вартості й цінності товару.

Рідкість – характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них. Наприклад, вода має більшу корисність для людини, ніж діамант, але води достатньо, а діамантів мало. Тому діаманти, корисність яких є набагато меншою для задоволення життєвих потреб ( без них можна обійтись) оцінюються людьми дорожче, ніж вода.

Споживну вартість і вартість породжено двоїстим характером праці товаровиробника.

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість називається конкретною працею. Конкретні види праці відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності, знаряддями та предметами праці, що застосовуються, характером операцій і результатом. Однак праця – це процес затрат робочої сили: м'язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил незалежно від того, що працівник виготовляє. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку і не торкаються її конкретної форми.

Праця товаровиробників, взята як затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею. Абстрактна праця являє собою специфічну форму суспільної праці, суспільний характер якої проявляється в обміні, в той час як конкретна праця зовні виступає як індивідуальна приватна.