МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

“Харківський авіаційний інститут”

Курс лекцій з «Політичної економії»

К.е.н., доцента Гаркуші Ю.О.

Харків “ХАІ” “2011

Лекція 1. Предмет і метод політичної економії. (2 години)

План лекції:

1.Становлення і розвиток політичної економії.

2.Предмет політичної економії.

3. Закони і категорії політичної економії.

4.Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація.

5.Функції політичної економії. Політекономія і економічна політика.

Тема 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

1.1. Становлення і розвиток політичної економії

Економічне буття, економічні явища і процеси завжди привертали до себе увагу людей. Прагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і диктується практичними потребами економічного життя, впливу на нього в потрібних напрямах, прийняття ефективних рішень у процесі будь-якої господарської діяльності.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Арістотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох.

Незважаючи те, що економічні погляди і школи зародилися давно, економічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цього було зародження і розвиток капіталізму, формування національного ринку. Тоді ж з'явилася й назва цієї науки – політична економія. Вона походить від поєднання трьох давньогрецьких слів “політейя” – суспільний, державний устрій, “ойкос” – дім, домашнє господарство, і “номос” – закон, що в сукупності означає: наука про ведення домашнього господарства. Назва “політична економія” була вжита вперше французом Антуаном Монкретьєном у “Трактаті політичної економії”, який побачив світ у 1615р.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів і явищ почала складатись лише в 16 – 17ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. У своєму розвитку вона пройшла ряд етапів. Меркантилізм був першою економічною школою. Засновники цієї школи А.Монкретьєн, Т. Манн і Д.Юм основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, ототожнювали багатство з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі.

На відміну від меркантилістів, фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Вони вважали що багатство створюється тільки в сільськогосподарському виробництві, промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і є не прибуткова для суспільства. Економічне вчення фізіократів склалося в 17 – 18 ст., його представниками є Ф. Кене, А Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія склалася в 18 – 19 ст. Вона виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо зосередили увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнули розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредитів, обігу, механізму конкуренції. Ними була започаткована трудова теорія вартості, а ринок розглядався як саморегулююча система.

Марксизм склався в 19-20 ст. Засновники цього напрямку К.Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти.

Маржиналізм (від англ. – граничний) – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсальної концепції використання граничних крайностей. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом. Представники маржиналізму – К.Менгер, Ф.Візер, Л.Вальрас та ін.

До основних напрямків сучасної політичної економії відносяться: неокласицизм, монетаризм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Представниками теорії неокласицизму є А.Маршалл, А.Пігу, Л.Мізес, Ф.Хайєк, А. Фрідмен. Ця теорія досліджує та розвиває ідеї класичної політичної економії з урахуванням сучасних тенденцій. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему.

Одним з найбільш впливових напрямків неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Її засновник – глава чиказької школи політекономії М.Фрідмен пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміни обсягів валового національного продукту. За правилом монетаризму приріст грошової маси має бути скоординований з темпами зростання валового національного продукту, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

На противагу неокласикам, кейнсіанство обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником даної теорії є англійський економіст Дж.М. Кейнс.

Інституціоналізм, представниками якого є Т.Веблен, Дж. Коммонс, Дж. Гелбрейт та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктом вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки і т. ін..

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідність руху до змішаної економіки.