15.3. Соціалістична економічна система та її еволюція

Соціалізм – це не тільки ідея, але й практичний рух, пов'язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбаченнях, у революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. Перший етап - це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравим представниками були Т.Мор, Т.Кампанелла, А.К. Сен-Сімон, Ш.Фур'є, Р.Оуен та ін. Вони обґрунтували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап - перетворення соціалізму з утопії в науку, Цей етап пов'язаний з формуванням об'єктивних передумов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновником наукового соціалізму став К.Маркс і Ф.Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що розвиток суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає в суперечність з приватною формою привласнення. Виробництво усуспільнюється, і передбачає необхідність планового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічних суб'єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства – соціалізму.

Третій етап історії соціалізму пов'язаний з кризою традиційних уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна “інвентаризація” накопиченого досвіду знань, їх переосмислення. У першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи. Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється від моделей утопічного соціалізму злагодженістю, цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що на основі національних засобів виробництва можна буде раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду продукції і визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання колективів та окремих працівників відбувається не за результатами комерційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витраченої ним праці. Працівники - колективні власники, господарі виробництва не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому становищі стосовно загальнонародних засобів виробництва. Головним соціально-економічним результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонічний розвиток особистості всіх членів суспільства. Ця модель в процесі реалізації її на практиці відрізняється визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господарських процесів. Вона отримала назву державного соціалізму.

Модель соціалізму, що була реалізована на практиці, - це грубе порушення ідеї соціалізму, тому що в центрі її перебуває не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступає головним суб'єктом – організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Економічна система державного соціалізму – це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування.

Основні ознаки державного соціалізму: монополія державної власності на засоби виробництва веде до одержавлення економічної та інших сторін суспільства; відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо; надцентралізація суспільного виробництва. Держава концентрує значну частину виробленого продукту; бюрократизація управління; жорстка залежність економіки від політики та ідеології; самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду.

Заслуговує на увагу вивчення механізму функціонування “державного соціалізму”. Його складовою є централізоване управління народним господарством. Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і оперативного управління всіма галузями. В одержавленому соціалізмі деяке значення мають ринкові відносини, зберігається категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що відсутня така його основа, як приватна власність на засоби виробництва, вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринок капіталів. Більшою мірою ринкові відносини охоплюють предмети споживання на стадії роздрібної торгівлі.

В одержавленому соціалізмі ринок регулюється планом: вищі органи затверджують підприємствам плани виробництва товарів та ціни на них, плани реалізації товарів по підприємствам сфери виробництва і торгівлі тощо. Підприємства, скуті планами та централізованими нормативами, позбавлені необхідної свободи при функціонуванні на ринку на засадах підприємництва.

У другій половині 80-х рр. 20 ст. почалась загальна криза соціалізму, яка охопила всі країни колишньої світової системи соціалізму. Цьому сприяло ряд чинників. Серед них важливе місце посідає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, “витратна”. Основна причина деформації соціалізму пов’язана з одержавленням власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення.

Аналіз показує, що економічну модель “державного соціалізму” не можна ототожнювати з принциповими ознаками Марксової моделі, де головним є: ліквідація відчуження, людина не засіб а мета суспільного виробництва (всебічний розвиток особистості). Деякі з його положення підтвердилися: наука стала продуктивною силою; людина стає поряд з виробництвом як контролер і організатор; відбувається інтелектуалізація і гуманізація праці; у розвинутих країнах реальністю стала висока соціальна захищеність трудящих.

Тому вихід нашого суспільства з історичного глухого кута вимагає глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства: політичній – перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії; економічній – роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки; соціальній - проведення державою політики забезпечення рівних стартових можливостей і надійних соціальних гарантій; духовній - оволодіння і засвоєння кращих досягнень світової культури.