2. Сутність і форми зайнятості населення

Зайнятість населення за умов капіталізму це сукупність виробничих відносин між різними економічними суб'єктами, що виникають у процесі забезпечення працездатного населення робочими місцями, та усвідомленої діяльності людей, спрямованої на виробництво товарів і послуг, з метою створення прибутків для власників капіталу, отримання доходів на відтворення робочої сили І задоволення, індивідуальних, колективних і суспільних потреб.

Виробничі відносини зайнятості мають різні форми: повну зайнятість, раціональну зайнятість, ефективну зайнятість. Повна зайнятість означає надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатись суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне ( у межах сім'ї ) та колективне відтворення робочої сили і задоволення всіх потреб. Ця форма зайнятості є ознакою справедливого, демократичного суспільства, оскільки дозволяє кожному бажаючому реалізувати свої сили у процесі праці, а також є надійним чинником соціального захисту. Раціональна зайнятість наявна в суспільстві при оптимальній структурі народного господарства з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів відповідно до потреб технологічного способу виробництва, адекватності структурі робочих місць і трудових ресурсів, статево-вікової та освітньо-кваліфікаційної структури. Капіталістичному суспільству найбільшою мірою відповідає ефективна зайнятість, тобто зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону, інтенсивного типу відтворення, а отже, критеріїв економічної доцільності найефективнішого використання основних типів капіталістичної власності і капіталу. Вона передбачає циклічний характер капіталістичного виробництва, а отже, резервної армії праці, значне використання потужностей тощо.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Переважна частина працездатного населення у розвинених країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3 від загальної кількості, а в США – понад 75 % ).

Аналогічно тому, як робоча сила є однією зі сторін людини-працівника, на макрорівні сукупна робоча сила є складовою сукупного працівника. Сукупний працівник – це взаємопов'язаний технологічним способом виробництва, передусім суспільним поділом праці, комбінований персонал працівників, які безпосередньо, або опосередковано беруть участь у створенні суспільних споживних вартостей, що формують чистий національний продукт. Формування сукупного працівника на мікрорівні поступово поширюється на макрорівень, тобто пов'язує робітників в окремих сферах і галузях народного господарства у комбінований персонал працівників, окремі ланки якого хоча й безпосередньо не впливають на предмет праці, а без їхньої праці створення чистого національного продукту не можливе.

Значний вплив на формування сукупного працівника здійснює НТР, яка поглиблює суспільний поділ праці, сприяє утворенню нових загонів сукупного працівника.

Процес утворення сукупного працівника поступово переростає межі окремих національних країн і набуває інтернаціонального характеру, в основі якого лежить поглиблення міжнародного поділу праці. Він посилює утворення інтернаціональних регіональних об’єднань.

Відтворення сукупної робочої сили знаходиться у прямій та опосередкованій залежності від зайнятості. Пряма залежність між ними виявляється в тому, що по-перше зі зростанням чисельності зайнятих збільшується обсяг чистого національного продукту (у тому числі і національного доходу) який іде на споживання, по-друге, поступово зростає величина реальної заробітної плати, по-третє, вдосконалюється якість сукупної робочої сили (її загальноосвітній, кваліфікаційний рівні), а отже і здатність створювати більші обсяги національного доходу тощо.

Опосередкований взаємозв'язок між цими величинами (зайнятість і відтворення совокупної робочої сили) виявляється, у тому, що зі зростанням кількості реальної заробітної плати зайнятого населення збільшується сума податків до державного бюджету, значна частина яких спрямовується на соціальні витрати. Чим більша частка національного доходу одержавлюється, тим могутнішає сила держави, а отже, її здатність розширювати свої економічні функції, у тому числі, збільшувати інвестиції в економіку, сприяти створенню нових робочих місць, здійснювати захист довкілля, що теж впливає на якість робочої сили. Значну роль держава відіграє, зокрема у послаблення глибини економічних криз, а отже частково перешкоджає вивільненню зайнятої робочої сили.