Лекція 8. Домогосподарство в системі економічних відносин. (2 години)

План лекції:

1. Домогосподарство як суб'єкт регульованих ринкових відносини.

2. Доходи домогосподарства та їх розподіл.

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств.

Тема 8 домогосподарство в системі економічних

ВІДНОСИН

8.1. Домогосподарство як суб'єкт регульованих ринкових

відносин

Згідно з рекомендаціями ООН домогосподарство визначається як група осіб, об'єднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття “домогосподарство” не слід ототожнювати з поняттям “сім'я”. Сім'я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом. Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу, та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернати, військовослужбовці строкової служби, індивіди в будинках інвалідів, ув'язнені та ін. В Україні налічується 13,2 млн. домогосподарств, які є складовою приватного сектору країни.

Термін “домогосподарство”, як окрема господарська одиниця, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності в середині домогосподарства та виробничих відносин. Домогосподарство є основною одиницею соціального і біологічного відтворення, пов'язане із соціально-економічною макроструктурою. Домогосподарство в економічному розвитку суспільства виконує ряд основних функцій. Перш за все в будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. До них відносяться робоча сила людини, її особиста праця. Кожний господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечує її ресурсом праці.

Внесок домогосподарства у ресурсний потенціал суспільства не обмежується працею. Згідно із Законом України “Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.

Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, купляють облігації.

8.2. Доходи домогосподарств та їх розподіл

Для успішного виконання домогосподарствами своїх функцій, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел. Головне джерело доходів – це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Складовою доходів домогосподарств є також трансферти.

Трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалкетеі виробничим виплатам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

- оплата праці членів сім'ї;

- пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки до санаторно-курортних установ для дорослих дітей, на утримання дітей у дошкільних закладах;

- надходження від особистого підсобного господарства;

- дохід з інших джерел.

Структура доходів населення за джерелами досить різноманітна і

залежить від структурних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил. Отже сукупний дохід домогосподарства – це вся сума доходів, які вони отримують у грошовій чи натуральній формі з будь яких джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за вартість набору товарів і послуг, розрахований за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів населення, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій, та інших соціальних виплат і пільг.

Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет – вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей. Цей показник використовується для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.

Розподіл доходів дає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем, спосіб існування пануючої соціально-економічної системи. Кожному типу суспільства відповідає певний принцип розподілу доходів. Історія знає розподіл за працею, капіталом, власністю, факторами виробництва. У змішаній економіці всі ці форми співіснують, переплітаються, взаємодіють між собою, їх удосконалення сприяє підвищенню суспільного добробуту.

Існують два основні підходи до розподілу доходів: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів. Перший означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тобто сукупний дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі доходів. Заробітна плата виплачується за роботу; рента і процент – за ресурси, що перебувають у чиїсь власності; прибуток надходить до власників підприємств. Другий, особистий розподіл доходів пов'язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Статистичні дані свідчать про значну нерівність розподілу особистих доходів населення. Подібна тенденція спостерігається і в Україні.

Одною з фундаментальних проблем економічної науки є нерівність доходів різних груп населення і окремих людей. Таке явище пояснюється різними причинами: здібності кожної окремо взятої людини, здобута освіта, види діяльності. Основу для нерівномірного розподілу доходів створюють: володіння нерухомістю, засобами виробництва, сільськогосподарськими угіддями тощо; становище на ринку; інші фактори, а саме – щасливий випадок, наявність особистих контактів із членами уряду, сила політичного впливу, дискримінація т.ін. Вітчизняні економісти все більше переконуються в тому, що надто високу диференціацію доходів населення України обумовлюють не тільки перелічені причини, а й труднощі економічного характеру, з якими доводиться стикатися Україні сьогодні, низьким рівнем життя основної частини населення.