Етимологія терміну

Українське слово «мистецтво» походить від німецького Meister (майстер), яке в свою чергу походить від латинського Magister (навчитель, начальник), що в свою чергу, вірогідно, утворене шляхом поєднання слів magis («великий») та histor знавець, умілець, згодом — актор (histrion)^[3]. Етимологічно цей термін співзвучний з біл. мастацтво, а також старопольським misterstwo, і в українську мову був позичений відносно недавно. Створення цього слова приписують також редакторам часопису «Основа»^[4], або Олені Пчілці^[5].

У багатьох слов'янських мовах термін пов'язаний зі словом «умілець», «вміння», зокрема чеськ. та словац. umeni, серб. та словен. umetnost, босн. umjetnost. Російська назва искусство походить від запозиченого в часи християнізації з болгарської изкуство-то (корінь — искус (=искушение), тобто спокуса) і є історичним свідченням настороженого ставлення православної церкви до художньої творчості^[3]. У багатьох європейських мовах використовуються слова латинського походження — фр. та англ. art або ісп. та іт. arte. Відповідником латинського ars в грецькій мові є слово τέχνη, що первісно означало мистецтва, науку, вміння або ремесла. Останнє слово було запозичено багатьма мовами, в тому числі й українською для таких слів, як техніка.

Визначення

У найзагальнішому значенні мистецтвом називають майстерність, продукт якої приносить естетичне задоволення. Енциклопедія Британіка дає таке визначення: «Використання майстерності чи уяви для створення естетичних об'єктів, ситуації або дії, які можуть бути розділені з оточуючими». Таким чином, критерієм мистецтва є здатність викликати відгук у інших людей. Твори мистецтва почали створювати ще в доісторичні часи, проте деякі автори схильні вважати мистецтвом тільки професійну діяльність людей мистецтва в сучасних країнах Заходу^[6]. Література про власне концепції мистецтва надзвичайно обширна. Як казав Теодор Адорно: «У наш час вважається загальновизнаним, що з усього, що так чи інакше стосується мистецтва, ніщо більше не може вважатися загальновизнаним»^[7].

Мистецтво зародилося в первісному суспільстві доби пізнього палеоліту і було представлене малюнками в печерах, різьбленням на кістці та камені, ритуальними танцями тощо. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства.

Художня обробка речей і знарядь праці, будівництво житла започаткували розвиток архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва. Серед основних візуальних мистецтв Західної Європи протягом багатьох століть залишалися живопис, скульптура і графіка. У мистецтві ісламу основним був орнамент, оскільки було заборонено зображати живих істот. У деяких культурах маски, татуювання, кераміка і металеві вироби були основними формами образотворчого мистецтва.

Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі, театралізованих діях. Мистецтво слова, існуючи спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням письма розвинулося в художню літературу. Науково-технічний прогрес уможливив появу таких форм мистецтва, як фотографія і кіно, а з появою комп'ютерних технологій — так званих, медіамистецтв.

При цьому серед мистецтв виділяли сім «вільних мистецтв» (artes liberales) — граматику, риторику, діалектику (тривіум), а також арифметику, геометрію, астрономію і музику (квадривіум). Інші мистецтва називали загальними (artes vulgares), або, пізніше, механічними і вважали нижчими за вільні мистецтва.