Затверджений перелік відомостей, що є комерційною таємницею, - необхідна умова успішної діяльності підприємства

Незважаючи на вищезазначене, на нашу думку, є сенс у затверджені підприємством переліку інформації, яка є комерційною таємницею. Адже зацікавленість підприємства в обмеженому доступі та поширенні певної інформації за певним колом осіб може стосуватися не лише на державних органів, а й будь-яких третіх осіб.

Існування внутрішнього документа підприємства, присвяченого комерційній таємниці, може бути запобіжним заходом проти несанкціонованого доступу третіх осіб до такої інформації, а у випадку незаконного отримання, розголошення чи використання відомостей, що містять комерційну таємницю, - підставою для притягнення винних осіб до відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Так, підприємство, яке розкриває комерційну таємницю на запит компетентних органів, звісно, буде зацікавлене в тому, щоб надана інформація не поширювалася далі. Це стосується також і випадків надання інформації, яка є комерційною таємницею, будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам за рішенням компетентного органу (посадової особи) підприємства. Тим більше, що чинне законодавство встановлює відповідальність за розголошення відомостей, що містять комерційну таємницю.

Наприклад, Законом про ДПС посадовим особам органів державної податкової служби надано досить широкі права щодо отримання від суб’єктів підприємницької діяльності відомостей про їх фінансово-господарську діяльність. При цьому ст. 13 згаданого Закону передбачено обов’язок посадових осіб органів державної податкової служби зберігати комерційну та службову таємницю. Разом з тим, у ч. 3 ст. 32 згаданого вище Закону встановлено відповідальність службових осіб організацій та органів, що провадять перевірку підприємства, за розголошення комерційної таємниці. Своєю чергою, ст. 13 Закону про ДПС встановлено, що за невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної податкової служби своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. При цьому збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Крім того, комерційна таємниця може стати відомою державним органам не лише на їх запити, а й під час здійснення контролю за діяльністю підприємства. Так, у ст. 32 Закону про підприємства сказано, що контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства України.

Будь-які відомості, що є комерційною таємницею, одночасно охоплюються також і поняттям "конфіденційна інформація". Але не будь-яка конфіденційна інформація є комерційною таємницею підприємства.

Відповідальність за незаконні дії щодо комерційної таємниці підприємства

Крім згаданих вище норм законів України про обов’язок винних осіб нести відповідальність за розголошення та інші незаконні дії щодо комерційної таємниці підприємства, відповідальність за неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці передбачена гл. 4 Закону №236.

Під неправомірним збиранням комерційної таємниці мається на увазі добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Законом №236 передбачено також відповідальність за схилення до розголошення комерційної таємниці. При цьому дії особи вважаються такими, що містять ознаки цього правопорушення, за умови встановлення факту спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту (підприємцю).

Не залишилося поза увагою законодавця і неправомірне використання комерційної таємниці - впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Усі перераховані правопорушення є недобросовісною конкуренцією.

Вчинення господарюючими суб’єктами - юридичними особами та їх об’єднаннями дій, визначених Законом №236 як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

У разі якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта неможливе або виручки немає, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених згаданим вище Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Адміністративна відповідальність за отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця передбачена ч. 3 ст. 164-3 КпАП. ККУ передбачена відповідальність за незаконне збирання з метою використання (комерційне шпигунство) або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ), та за розголошення комерційної таємниці (ст. 232 ККУ).

За ст. 231 ККУ кваліфікується два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять комерційну таємницю:

- незаконне збирання таких відомостей з метою їх використання;

- незаконне використання таких відомостей.

Як і ст. 231 ККУ про відповідальність за підприємницьке шпигунство, ст. 232 ККУ про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців та розвиток підприємництва в Україні.

Способи розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, можуть бути різними: повідомлення зазначених відомостей іншим особам, зокрема конкурентам; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; повідомлення відомостей, що містять комерційну таємницю, у засобах масової інформації тощо.

За ст. 232 ККУ можуть нести відповідальність лише обмежене коло осіб - суб’єкти, яким відомості, що містять комерційну таємницю, стали відомі у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які згідно з чинним законодавством повинні зберігати такі відомості. Такими суб’єктами можуть бути працівники органів державної податкової служби, банків, правоохоронних органів, особи, яким комерційна таємниця було довірена її власником, та інші суб’єкти, які згідно з чинним законодавством мають право на ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по службі.

Так, наприклад, Законом про ДПС працівникам податкових інспекцій надано право ознайомлюватися з фінансово-господарською діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності й отримувати про цю діяльність необхідну інформацію. Разом з тим, цим же Законом на працівників податкових інспекцій покладено обов’язок зберігати комерційну та службову таємниці. Розголошення працівниками податкових інспекцій комерційної таємниці утворює склад злочину і кваліфікується за ст. 232 ККУ, але лише за умови, що таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода.

Склади правопорушень, передбачені ст. 231 ККУ та ст. 164-3 КпАП, дуже схожі. І в першому, і в другому випадку фізична особа вчиняє дії, спрямовані на отримання відомостей, що містять комерційну таємницю, дії особи можуть також полягати у безпосередньому використанні цих відомостей.

Різниця між зазначеними складами правопорушень полягає в тому, що адміністративна відповідальність за ст. 164-3 може наставати також і за розголошення комерційної таємниці, тимчасом як кримінальна відповідальність за ст. 231 ККУ можлива лише за умисні дії особи, спрямовані на отримання відомостей, що містять комерційну таємницю (розголошення цих відомостей у цьому випадку є лише метою правопорушника) та незаконне використання таких відомостей. Як бачимо, ст. 231 ККУ, на відміну від ст. 164-3 КпАП, не передбачає відповідальності за розголошення інформації, що містить комерційну таємницю.

Злочин, передбачений ст. 231 ККУ, вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на незаконне збирання відомостей, що містять комерційну таємницю.

Тобто дії особи згідно зі ст. 231 ККУ вважаються злочинними ще задовго до того моменту, коли вона отримала відомості, що містять комерційну таємницю, оскільки склад злочину утворюють дії щодо збирання зазначеної інформації.

Нести адміністративну відповідальність за ст. 164-3 КпАП фізична особа може лише у тому випадку, коли вона вчинила дії, що свідчать про безпосереднє отримання, використання чи розголошення нею комерційної таємниці.

Правопорушення, передбачені ККУ та КпАП, мають різну мету їх вчинення.

Так, метою вчинення правопорушення, передбаченого ст. 164-3 КпАП, є заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, які становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ), вчиняються з метою подальшого використання чи розголошення незаконно зібраних відомостей, що становлять комерційну таємницю. Мотив і мета незаконного використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ), можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Разом з тим, незважаючи на наведені вище відмінності складів правопорушень, передбачених КпАП та ККУ, аналіз відповідних статей наведених кодексів свідчить про наявність колізії в чинному законодавстві стосовно притягнення особи до відповідальності за незаконні дії щодо комерційної таємниці.

Так, виходить, що особа, яка лише почала збирати відомості, що становлять комерційну таємницю, але ще фактично їх не отримала і не розголосила (лише має таку мету), може бути притягнена до кримінальної відповідальності за ст. 231 КК. А особа, яка такі відомості вже отримала, використала або розголосила, тобто вчинила тяжче правопорушення, буде притягнена до "м’якшої" - адміністративної відповідальності на підставі ст. 164-3 КпАП. Тут слід мати на увазі, що у разі якщо використання відомостей, що містять комерційну таємницю, призвело до заподіяння істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, то такі дії підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 231 КК.

Навіть якщо керівник підприємства і затвердить перелік відомостей, що є комерційною таємницею, до якого буде включено будь-яку із зазначених у Постанові КМУ №611 відомостей, це не позбавляє підприємства обов’язку надавати таку інформацію на запит компетентних органів.

Певну логіку чинне законодавство зберігає щодо кваліфікації вчинених особою умисних дій, які полягають у використанні відомостей, що містять комерційну таємницю. У цьому випадку критерієм відмежування адміністративної та кримінальної відповідальності будуть наслідки вчиненого правопорушення. Так, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони незаконного використання відомостей, які містять комерційну таємницю, є наслідки у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. При цьому слід мати на увазі, що в цьому випадку йдеться виключно про матеріальну шкоду. Заподіяння моральної шкоди суб’єкту господарської діяльності внаслідок використання відомостей, які містять комерційну таємницю (наприклад, підрив ділової репутації), на кваліфікацію не впливає.

Не виникає проблем і при кваліфікації дій особи, яка умисне розголосила комерційну таємницю. Якщо суб’єктом цього правопорушення є особа, якій ця таємниця стала відома у зв’язку зі здійсненням професійної або службової діяльності, - вона несе відповідальність за ст. 232 КК.

Разом з тим, якщо комерційна таємниця була розголошена без згоди власника особою, якій ця таємниця стала відома не у зв’язку зі здійсненням професійної або службової діяльності, а з інших підстав, - вона може бути притягнена лише до адміністративної відповідальності, незважаючи навіть на те, що суб’єкту господарської діяльності була заподіяна істотна шкода - наслідок, що є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 232 КК.